Профілактика та лікування психологічних травм: від теорії до практики
Десь три роки назад відбулася доволі цікава дискусія про психологічні травми. Мама відвела доньку на болючу операцію по видаленню гландів і дівчинка отримала важку психологічну травму: вона втратила здатність довіряти людям. Ми з моїм вічним і прекрасним опонентом від душі тоді натикали одне в одного голок. Він стверджував, що у травмі винна мати. А я все намагалася з’ясувати, що ж конкретно вона зробила не так.
І от нарешті до мене дійшло. Я поставила собі питання, а чому ж я не отримала подібної психологічної травми? Мене батьки залишили в чотири роки в пекельному місці: санаторії для дітей-інвалідів. Чому я не перестала довіряти людям? Чому не отримала такої травми Тамара Черемнова, яка залишилась в такому місця назавжди?
Але тільки коли я буквально недавно зрозуміла наскільки важливе для особистості визнання її почуттів, я змогла дати відповідь на це питання. Я згадала, що в тому ж чотирьохрічному віці підслухала, як моя мама в розмові з кимось стороннім лаяла на всі заставки той санаторій і тих довбаних лікарів та обслуговуючий персонал. Здається вони щось наплутали там з моїм одягом. І я зрозуміла, що батьки віддали мене туди вимушено, вони не виправдовували моїх мучителів. Я так думаю Тамарі Черемновій вдалося зберегти свою психіку тому, що няні в дитбудинках для інвалідів на всі заставки лають сучок-матерів, які покинули своїх дітей. При чому знаю я це не із книги самої Черемнової, а із «Білим по чорному» Рубена Гальєго.
І мені стало зрозуміло що потрібно було зробити тій матері з історії про видалення гландів: просто на всі заставки полаяти тих лікарів коновалів при комусь дорослому і щоб дитина підслухала. Але видно так не сталося. А психолог у своїй статті не змогла докопатись до істини. Вона не винна, вона не була дитиною-інвалідом у дитячому санаторії.
---
Тепер про практику. Мій Владик скаржився, що вчителька сказала на нього «високий до неба, а дурний як не треба». Як переконати дитину в тому, що вчителька не права? Як дискредитувати її шкідливий голос в голові дитини? Те, що я максимально намагаюся переконати його словами через рот, що він не дурний - це ясно. І що вона не мала права його принижувати. Але він же знає, що я мама, що я упереджена. Як дати для нього додатковий меседж? І от буквально вчора ми пішли в магазин йому по штани. Поки він був у примірочній, продавчиня задала звичайне запитання, як там школа. І тут я така їй: «Та ніби нормальна вчителька, але як скаже щось. Оного обізвала дитину «Високий до неба, а дурний як не треба». Ну да, він там щось напартачив, але це ж не привід принижувать дитину». І ми удвох посокрушалися, що от жеж які бувають недалекі вчителі.
Я дуже сподіваюся, що моїй дитині від цього стане хоч на крихту легше.
---
Власне саме для цього я і колупаюся у цьому всьому, завдаючи собі (а іноді, на жаль, й іншим) нестерпного болю. Якщо мені щастить, я таки отримую ті крихти справжнього знання, які вишиковуються у стрункі красиві і дієві моделі. І вони навіть можуть бути корисними іншим людям.
https://marynochka.dreamwidth.org/707030.html
І от нарешті до мене дійшло. Я поставила собі питання, а чому ж я не отримала подібної психологічної травми? Мене батьки залишили в чотири роки в пекельному місці: санаторії для дітей-інвалідів. Чому я не перестала довіряти людям? Чому не отримала такої травми Тамара Черемнова, яка залишилась в такому місця назавжди?
Але тільки коли я буквально недавно зрозуміла наскільки важливе для особистості визнання її почуттів, я змогла дати відповідь на це питання. Я згадала, що в тому ж чотирьохрічному віці підслухала, як моя мама в розмові з кимось стороннім лаяла на всі заставки той санаторій і тих довбаних лікарів та обслуговуючий персонал. Здається вони щось наплутали там з моїм одягом. І я зрозуміла, що батьки віддали мене туди вимушено, вони не виправдовували моїх мучителів. Я так думаю Тамарі Черемновій вдалося зберегти свою психіку тому, що няні в дитбудинках для інвалідів на всі заставки лають сучок-матерів, які покинули своїх дітей. При чому знаю я це не із книги самої Черемнової, а із «Білим по чорному» Рубена Гальєго.
І мені стало зрозуміло що потрібно було зробити тій матері з історії про видалення гландів: просто на всі заставки полаяти тих лікарів коновалів при комусь дорослому і щоб дитина підслухала. Але видно так не сталося. А психолог у своїй статті не змогла докопатись до істини. Вона не винна, вона не була дитиною-інвалідом у дитячому санаторії.
---
Тепер про практику. Мій Владик скаржився, що вчителька сказала на нього «високий до неба, а дурний як не треба». Як переконати дитину в тому, що вчителька не права? Як дискредитувати її шкідливий голос в голові дитини? Те, що я максимально намагаюся переконати його словами через рот, що він не дурний - це ясно. І що вона не мала права його принижувати. Але він же знає, що я мама, що я упереджена. Як дати для нього додатковий меседж? І от буквально вчора ми пішли в магазин йому по штани. Поки він був у примірочній, продавчиня задала звичайне запитання, як там школа. І тут я така їй: «Та ніби нормальна вчителька, але як скаже щось. Оного обізвала дитину «Високий до неба, а дурний як не треба». Ну да, він там щось напартачив, але це ж не привід принижувать дитину». І ми удвох посокрушалися, що от жеж які бувають недалекі вчителі.
Я дуже сподіваюся, що моїй дитині від цього стане хоч на крихту легше.
---
Власне саме для цього я і колупаюся у цьому всьому, завдаючи собі (а іноді, на жаль, й іншим) нестерпного болю. Якщо мені щастить, я таки отримую ті крихти справжнього знання, які вишиковуються у стрункі красиві і дієві моделі. І вони навіть можуть бути корисними іншим людям.
https://marynochka.dreamwidth.org/707030.html