стаття Марини Гримич про мовну ідентичність українців Бразилії
Автор: Гримич Марина
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу української літератури ННДІУ
Мовна ідентичність українців Бразилії: історія досліджень
Автор: Гримич Марина
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу української літератури Національного Науково-дослідного інститут українознавства
В основу статті покладено доповідь автора на Міжнародній конференції «Українознавство у світовому гуманітарному просторі» 21 жовтня 2010 р.
У статті йдеться про історію мовознавчих досліджень на тему української мови в Бразилії. Проаналізовані публікації бразильських, українських та канадських дослідників на цю тему свідчать, що їх умовно можна поділити на 2 групи: прикладні (методичні розробки) і теоретичні, які переважно носять соціолінгвістичний та діалектологічний характер.
Ключові слова: українська мова, мовна ідентичність, діаспора, українці Бразилії, історія мовознавства.
Языковая идентичность украинцев Бразилии: история исследований
В статье речь идет об истории языковедческих исследований на тему украинского языка в Бразилии. Проанализированные публикации бразильских, украинских и канадских исследователей свидетельствуют, что их условно можно поделить на 2 группы: прикладные (методические разработки) и теоретические, которые носят преимущественно социолингвистический и диалектологический характер.
Ключевые слова: украинский язык, языковая идентичность, диаспора, украинцы Бразилии, история языкознания.
Ukrainian language identity in Brazil: research history
The article is about the history of linguistic research on the topic of Ukrainian language in Brazil. Publications of Brazilian, Ukrainian and Canadian researches indicate that they can be roughly divided into 2 groups: applied (methodical) and theoretical, which are predominantly from sociolinguistic and dialectological areas.
Key words: Ukrainian language, language identity, Diaspora, Ukrainians in Brazil, the history of linguistics.
Мовна ідентичність українців Бразилії: історія досліджень
Тема мови як індикатора етнічної ідентичності є чи не однією з найболючіших у діаспорному середовищі. Будь-яка іммігрантська спільнота, опинившись у чужорідному етнокультурному й соціальному оточенні, починає до нього адаптуватися, що є абсолютним законом виживання. Запорукою успішності виживання в іноетнічному середовищі для новоприбулого є вміння спілкуватися, домовлятися, вирішувати свої проблеми, а це можливо передусім засобами мови. І дуже часто освоєння іммігрантами та їхніми нащадками нового лінгвістичного простору супроводжується втратами позицій на «материнському» полі, акультурацією та асиміляцією.
Етномовна ситуація в Бразилії, з одного боку, є типовою для всіх віддалених діаспор, а з іншого - має свою унікальну специфіку. Українська мова «була завезена» в цю країну еміграційними хвилями кінця ХІХ - 1-ої третини ХХ ст. і дещо підкріплена післявоєнною хвилею. 100 років - період більш ніж достатній, щоб виправдати асиміляцію тієї чи іншої іммігрантської за походженням спільноти (діаспори), втрату нею материнської мови. Проте цього в Бразилії не сталося. «Мовна ідентичність» тут є поняттям не абстрактним і не символічним, а живою реальністю. Саме тому дослідження причинно-наслідкових зв’язків, які цю ситуацію сформували і продовжують утримувати, становлять непересічний науковий інтерес.
У статті аналізується лише один із аспектів мовної ідентичності українців Бразилії, а саме історія досліджень з цієї теми.
Публікації, пов’язані тим чи іншим чином із побутуванням української мови в Бразилії, можна умовно поділити на дві групи. До першої входять прикладні (переважно методичні розробки), до другої - теоретичні (соціолінгвістичні та діалектологічні) праці.
п Традиція видання праць на тему викладання української мови в Бразилії бере початок від 1910-20-х років, тобто від перших кроків українського шкільництва в цій країні, коли виникла нагальна потреба створення навчальних програм, букварів, читанок тощо. Доробком прикладного напряму українського мовознавства в Бразилії на початкових етапах є не аналітичні праці, а методичні розробки, втілені в ряді навчальних посібників, яким, до речі, вдалося успішно адаптувати місцеві (бразильські) реалії до україномовного середовища [1, 5, 8, 9].
О. Василь Зінько, один із авторів українського букваря, у 1960 р. видав книжку «Рідна школа в Бразилії», яку можна зарахувати до наукової категорії історії викладання української мови в цій країні. Автор докладно описав мовну ситуацію в українських колоніях, перші спонтанні, а пізніше організовані кроки в галузі впровадження українського шкільництва, дав характеристику різним категоріям учителів тощо. Один параграф книжки присвячено методиці навчання [6, 185-187].
Початок теоретичного напряму українського мовознавства в Бразилії можна окреслити 1960-ми роками. У цей час професор романської філології університету Парани Мігел Вовк уперше зробив лінгвістичне й етнографічне обстеження однієї з українських колоній (Дорізона, біля Прудентополіса). Це дослідження Ярослав Рудницький назвав «піонерським», «початком мовознавчого вивчення української мови» [20]. Праця була завершена М. Вовком у 1965 р., проте побачила світ майже через 20 років [19]. Один із розділів книжки присвячений мовній ситуації в околиці Дорізони. У ньому, по-перше, окреслені теоретичні аспекти (шляхи акультурації, взаємодія мов і говірок, процеси білінгвізму), а по-друге, зроблений аналіз особливостей української говірки у вказаному ареалі за темами: фонетика, морфологія, лексика, антропоніміка (в селянському середовищі), мовна калька [19, 63-92]. Висновки, зроблені українським мовознавцем щодо процесів акультурації і білінгвізації, і досі є актуальними. Про це свідчить те, що сучасні дослідники української культури в Бразилії активно розглядають їх у контексті своїх досліджень [14, 43-44].
Ще одним поштовхом до вивчення мовної ситуації в українських колоніях Бразилії на теоретичних засадах стала наукова діяльність самого Я. Рудницького, визначного українського та канадського мовознавця. В 1972-1973 роках він перебував у Бразилії, де викладав і провадив активну науково-організаторську роботу в Федеральному університеті Парани (м. Курітіба), за що був удостоєний срібної медалі університету [23]. У 1973 р. в журналі «Word on Guard» («Слово на сторожі»), друкованому органі Товариства плекання української мови, з’являється його публікація про потреби розвитку українського мовознавства в Бразилії [11, 10-16]. У цьому ж журналі публікується ще кілька статей на тему, що нас цікавить, зокрема, Михайла Рубинця [10, 30-31], Оксани Борушенко [2, 8-10], метра в галузі історії українсько-бразильської діаспори. Її перші наукові праці з’являються у 1960-х роках, а в 1972 р. вона захистила докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті в Мюнхені (УВУ) на тему культурно-мовної інтеграції українців у Бразилії [3]. Аналіз тексту дисертації показав, що авторку цікавили передусім історичний і частково соціологічний аспекти: етапи української еміграції до Бразилії, шкільництво, громадське життя, інтеграція українців у бразильську спільноту.
Паралельно (у 1974 р.) у Сполучених Штатах, в Університеті Техасу в Остіні, Вілліам Сюард Пірдж захищає бакалаврську роботу «Українське іммігрантське мовлення в Бразилії», в якій поставив собі за мету не лише зробити історичний огляд імміграції слов’янського (в тому числі українського) населення до Бразилії та його інкорпорації в нове середовище, а й проаналізувати взірці українського мовлення, здійснити інтерпретативний аналіз текстів, аби продемонструвати зв’язок між історичними подіями та їхнім втіленням в оповідальну традицію засобами мови [18, 3]. Особливий акцент автор зробив на порівняльній фонології української та португальської (бразильський варіант) мов, а також представив транслітеровані взірці оповідальної манери. Робота, здійснена практично невідомим українській науковій громадськості дослідником неукраїнського походження 40 років тому, і досі становить наукову цінність.
Тим часом у Бразилії, починаючи з 1970-х років і аж дотепер, пріоритетним напрямом мовознавчої науки є соціолінгвістика [7], і чи не найпопулярнішою науковою темою стає двомовність. 1980-ті роки ознаменувалися рядом публікацій у галузі побутування української мови в Бразилії, здійснених на професійній соціолінгвістичній основі. В цей час у країні перебуває відомий американський лінгвіст Денніс Престон, який ініціює зацікавлення бразильських мовознавців слов’янськими мовами. Саме він заохотив Володимира Кульчинського, тоді викладача історії англійської мови, перекваліфікуватися на слов’янське мовознавство. У 1980 р. В. Кульчинський починає збирати матеріали для лінгвістичного картографування околиць компактного проживання українців і поляків. Цю роботу він завершив у 1983 р. [20], а в 1985 р. захистив в УВУ докторську дисертацію на тему лексикологічних українсько-португальських запозичень у районі компактного проживання українців у долині середньої течії річки Іґуасу [13, 87]. У цьому ж році він започаткував Курс (додатковий лекторат) з української мови в Федеральному університеті Парани, який з 1995 р. і донині функціонує в межах Інтеркультурно-мовного центру при Федеральному університеті Парани (Centro de Linguas e Interculturalidade da Universidade Federal do Parana) [22].
Протягом 1985-1987 років у Федеральному університеті Парани була підготовлена магістерська робота Наді Киричук (Надії Долуд-Левчук-Киричук) про українсько-португальську двомовність у Бразилії. Дослідниця стала першим викладачем Курсу української мови в Федеральному університеті Парани (1985-1987). Після неї викладачами були/є: Ольга-Надія Калько (1986-2010), проф. Володимир Кульчинський (1988-1990), протопресвітер УАПЦ у Бразилії Микола Милусь (1990), Павліна Чайка-Милусь (1992-2010) [21]. Вагомим українознавчим доробком усіх викладачів є методичні розробки, програми й підручники з української мови та культури.
У 1990-ті роки до Бразилії приїжджає ряд спеціалістів-мовознавців з інших країн, що стає стимулом для подальшого розвитку українського мовознавства в цій країні. Так, на початку 1990-х років у Бразилії перебувала блискучий канадський методист Оленка Білаш, яка нині є однією з провідних канадських спеціалістів у таких галузях, як методика викладання другої мови, білінгвальна освіта, мова в полікультурному середовищі, підготовка вчителів-мовників тощо. Викладаючи в Федеральному університеті Парани, а також в Інституті українських катехиток імені Святої Ольги, вона прочитала навчальний курс, після якого слухачі отримали дипломи викладачів української мови, що дало їм право працювати в українських колоніях [22]. Наукові розробки О. Білаш у галузі методики викладання мови в білінгвальному середовищі дали поштовх для розвитку цього напрямку в українському мовознавстві Бразилії.
На запрошення Федерального університету Парани в Бразилії кілька разів побувала український мовознавець зі Львова, діалектолог, доктор філологічних наук Ярослава Закревська, яка збирала польовий матеріал українських говірок у Бразилії, який, на жаль, їй не вдалося проаналізувати й опублікувати [4, 129-134].
У 1993 р. під керівництвом проф. Володимира Кульчинського була започаткована серія польових діалектологічних експедицій в українській колонії Парани й Санта-Катаріни, результатом якої стали кількагодинні інтерв’ю з носіями української мови. Питальник, розроблений дослідником для першої експедиції, містив: 27 запитань із лексики, 27 - з фонології, 8 - з морфології, 8 - із синтаксису, 28 - щодо запозичень [20]. Учасниками експедицій у різний час були: проф. Ярославa Закревськa, проф. Оксана Борушенко, Мірна-Слава Кирилович-Волошин, Леонілда Прохайло, Микола Железняк, Ольга-Надія Калько, Павліна Чайка-Милусь [21].
Паралельно В. Кульчинський готує плеяду талановитих науковців у цій галузі, серед яких, зокрема, Ольга-Надія Калько, спеціаліст із методики викладання української мови; Магдалена Лозова, голова Асоціації вчителів української мови в Бразилії, та ін.
Університет УНІСЕНТРО (відділення в м. Гуарапуава та в м. Іраті) є другим після Федерального університету Парани центром українознавчих студій. Так, у 90-ті роки ХХ ст. тут було впроваджено розширений курс з української мови й українознавства, де викладали В. Кульчинський, О. Білаш, Я. Закревська, В. Вовк. Було підготовлено ряд українознавчих досліджень (переважно дипломних робіт). Серед них є праці, які безпосередньо чи опосередковано стосуються мовознавства.
Так, у 1998 р. у відділенні м. Іраті університету УНІСЕНТРО Еліан-Бернадетта Лукавa-Ланіскі підготувала невеличку дипломну роботу про ситуацію двомовності в околиці Гонсалвес Жуніор (штат Санта-Катаріна) [16]. У 1999 р. під керівництвом проф. В. Кульчинського при Центрі української мови і літератури було проведено дослідження Марії Магдалини Лозової «Говірка в українській громаді околиці Коста Карвальо» [15]. Робота написана на основі зібраного в польових умовах діалектологічного матеріалу. Дослідниця обирає для свого дослідження респондентів старшого віку, говірка яких мінімально спотворена мовною інтерференцією і максимально наближена до «материнського» говіркового стандарту. Значну частину роботи займає словничок розмовної мови згаданої околиці.
Цього ж року при Федеральному університеті Санта-Катаріни (м. Флоріанополіс) Марлена Марія Огліярі захистила докторську дисертацію зі спеціальності «соціолінгвістика» на тему «Умови відпорності та життєздатності однієї лінгвістичної меншини в контексті соціолінгвістики Бразилії» [17]. За соціолінгвістичною традицією Бразилії, праця складається здебільшого з характеристики чинників, які впливали і продовжують впливати на мовну ситуацію в означеному ареалі (специфіка заселення, культурні особливості, роль церкви та церковних організацій тощо). Практична частина здійснена за допомогою етнографічних (за вітчизняною термінологією, польових) методик. Авторка дає докладний опис респондентів, аналізує їхні навички володіння усною українською та португальською мовами, вміння писати цими мовами, локальні говіркові ознаки української і португальської мов. Окремий параграф присвячений представникам змішаних шлюбів [17, 256-287].
В. Кульчинський після короткої перерви продовжує свою мовознавчу діяльність. У 2005 р. побачила світ його книжка «Українська розмовна мова в Бразилії» [13], де він розглянув функціонування української мови в південних штатах Бразилії на фоні інших слов’янських етнічних груп, вплив португальської мови на українське мовлення, ситуацію з вивченням білінгвізму в Бразилії.
В Україні за останні роки також з’являються перші паростки зацікавлення темою української мови в Бразилії. Зокрема, в статті І. Сушинської акцент зроблений на соціальних аспектах сучасної мовної ситуації в цій країні [12, 250-253].
У 2009 р. відбулася професійна канадсько-українська історико-етнологічна експедиція до Бразилії. Незважаючи на те, що в мету експедиції не входило лінгвістичне обстеження українського за походженням населення Бразилії, проте це сталося само собою: багатогодинні інтерв’ю, зібрані в польових умовах автором цієї статті, містять винятково багатий мовний матеріал. Їхня цінність виявляється в тому, що респондентами є представники: а) усіх статево-вікових груп; б) усіх соціальних прошарків (село - місто; селяни - інтелігенція та ін.); в) різних українських околиць Бразилії. Від цих респондентів записані численні зразки усного мовлення. Крім того, авторові вдалося привезти або скопіювати велику кількість українсько-бразильських публікацій, які й склали основу для висновків щодо писемної (літературної) мови. Дослідження експедиційних матеріалів триває.
У підсумку можна сказати, що дослідження мовної ситуації і, відповідно, мовної ідентичності бразильських українців розвивається в Бразилії здебільшого «під прапором» соціолінгвістики. Причому під «соціолінгвістичним підходом» мається на увазі вивчення цілого комплексу чинників (історичних, культурних, релігійних, екологічних тощо), які впливають на розвиток і функціонування мови. Одним із методів дослідження є польовий (або, як його називають у західному світі, «етнографічний») метод, що зближає цю ділянку соціолінгвістики з діалектологією. Особливістю бразильської соціолінгвістики є акцент на двомовності і двокультурності. Ситуація білінгвізму сприймається тут як позитивна порівняно з процесами акультурації. З точки зору категорії «ідентичності», ситуація в українсько-бразильській громаді, за північноамериканською термінологією, характеризується «подвійністю»: українці Бразилії, що досі не втратили зв’язку з мовою предків, є носіями подвійної ідентичності.
Література
1. Боднарук І. Друга книжечка для українських дітей у Бразилії. - Прудентопіль, 1953.
2. Борушенко О. Про мову українців у Бразилії Word on Guard. - Winnipeg, 1976.
3. Борушенко О. Культурно-мовна інтеграція українців у Бразилії. - Мюнхен, 1972. Рукопис.
4. Закревська Я. Бразилійська Україна зблизька // Дзвін. - 1993. - №2-3.
5. Зінько В. Буквар. - Прудентопіль: Вид-во оо. Василіян, 1980.
6. Зінько В. Рідна школа у Бразилії (Історично-правний нарис). - Прудентопіль-Апостолес: Вид-во оо. Василіян, 1960.
7. Киричук Н. Соціолінгвістика в Бразилії: Дoповідь, виголошена на Міжнародній школі україністики. - Київ, 1990. Рукопис.
8. Купіцький А., Корчагін О. Друга читанка для українських дітей у Бразилії. - Прудентопіль, 1981.
9. Слобода С. Український буквар. - Прудентопіль: Вид-во оо. Василіян, 1976.
10. Рубинець М. Українська мова в бразильському етері // Слово на сторожі (Word on Guard). - Winnipeg, 1987. - №24.
11. Рудницький Я. До початків українсько-бразилійського мовознавства // Слово на сторожі (Word on Guard). - Winnipeg, 1976. - № 13.
12. Сушинська І. Українська мова у бразильській діаспорі: стан і статус // Лінгвістичні студії. - Вип. 20. - 2010.
13. Kulczynskyj W. A Lingua Ucraniana Falada no Brazil. - Curitiba, 2005.
14. Kuzma R. Ritos tradicionais de casamento nas comunidades ucranianas do interior de Prudentopolis: Monografia. - Guarapuava, 2002.
15. Lozovei M. O falar da comunidade Ucraniana de Costa Carvalho: Estudo socio-linguistico. - Prudentopolis, 1999.
16. Lucavei-Laniski E.B. A situacao actual do bilinguismo en Gonsalves Junior: Monografia aprecentada a Universidade Estadual do Centro-Oeste UNICENTRO, como requisito final do curse de Pos-Graduacao - Irati, 1998.
17. Ogliari M.M. A condicoes de resitencia e vitalidade de uma lingua minoritaria no contexto sociolinguistico brasiliero: Tese apresentada a universidade federal de Santa Catarina, para obtencao do grau de doutor em linguistica. - Florinopolis, 1999.
18. Pierge W.S. Ukrainain immigrant speech in Brazil: B.A. Thesis presented to the Faculty of the Graduate School of the University of Texas at Austin in Partial Fulfillment of the Requirements for the Degree of Master of Arts. - Austin: The University of Texas, 1974.
19. Wouk M. Estudo etnografico-linguistico da comunidade ucraina de Dorizon. - Curitiba, 1981.
20. Інтерв’ю з Володимиром Кульчинським. Зап. М. Гримич та А. Нагачевський 7 травня 2009 р. в Курітібі в Федеральному університеті Парани.
21. Інтерв’ю з Ольгою-Надією Калько (письмове). Зап. 5-10 листопада 2010 р.
22. Iнтерв’ю з Ольгою-Надією Калько і Володимиром Кульчинським. Зап. М. Гримич і А. Нагачевський в м. Курітіба 7 травня 2009 р. в приміщенні Федерального університету Парани.
23. http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1973/Svoboda-1973-101.pdf
стаття в електронному вигляді в журналі "Українознавство" № 4, 2010
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу української літератури ННДІУ
Мовна ідентичність українців Бразилії: історія досліджень
Автор: Гримич Марина
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу української літератури Національного Науково-дослідного інститут українознавства
В основу статті покладено доповідь автора на Міжнародній конференції «Українознавство у світовому гуманітарному просторі» 21 жовтня 2010 р.
У статті йдеться про історію мовознавчих досліджень на тему української мови в Бразилії. Проаналізовані публікації бразильських, українських та канадських дослідників на цю тему свідчать, що їх умовно можна поділити на 2 групи: прикладні (методичні розробки) і теоретичні, які переважно носять соціолінгвістичний та діалектологічний характер.
Ключові слова: українська мова, мовна ідентичність, діаспора, українці Бразилії, історія мовознавства.
Языковая идентичность украинцев Бразилии: история исследований
В статье речь идет об истории языковедческих исследований на тему украинского языка в Бразилии. Проанализированные публикации бразильских, украинских и канадских исследователей свидетельствуют, что их условно можно поделить на 2 группы: прикладные (методические разработки) и теоретические, которые носят преимущественно социолингвистический и диалектологический характер.
Ключевые слова: украинский язык, языковая идентичность, диаспора, украинцы Бразилии, история языкознания.
Ukrainian language identity in Brazil: research history
The article is about the history of linguistic research on the topic of Ukrainian language in Brazil. Publications of Brazilian, Ukrainian and Canadian researches indicate that they can be roughly divided into 2 groups: applied (methodical) and theoretical, which are predominantly from sociolinguistic and dialectological areas.
Key words: Ukrainian language, language identity, Diaspora, Ukrainians in Brazil, the history of linguistics.
Мовна ідентичність українців Бразилії: історія досліджень
Тема мови як індикатора етнічної ідентичності є чи не однією з найболючіших у діаспорному середовищі. Будь-яка іммігрантська спільнота, опинившись у чужорідному етнокультурному й соціальному оточенні, починає до нього адаптуватися, що є абсолютним законом виживання. Запорукою успішності виживання в іноетнічному середовищі для новоприбулого є вміння спілкуватися, домовлятися, вирішувати свої проблеми, а це можливо передусім засобами мови. І дуже часто освоєння іммігрантами та їхніми нащадками нового лінгвістичного простору супроводжується втратами позицій на «материнському» полі, акультурацією та асиміляцією.
Етномовна ситуація в Бразилії, з одного боку, є типовою для всіх віддалених діаспор, а з іншого - має свою унікальну специфіку. Українська мова «була завезена» в цю країну еміграційними хвилями кінця ХІХ - 1-ої третини ХХ ст. і дещо підкріплена післявоєнною хвилею. 100 років - період більш ніж достатній, щоб виправдати асиміляцію тієї чи іншої іммігрантської за походженням спільноти (діаспори), втрату нею материнської мови. Проте цього в Бразилії не сталося. «Мовна ідентичність» тут є поняттям не абстрактним і не символічним, а живою реальністю. Саме тому дослідження причинно-наслідкових зв’язків, які цю ситуацію сформували і продовжують утримувати, становлять непересічний науковий інтерес.
У статті аналізується лише один із аспектів мовної ідентичності українців Бразилії, а саме історія досліджень з цієї теми.
Публікації, пов’язані тим чи іншим чином із побутуванням української мови в Бразилії, можна умовно поділити на дві групи. До першої входять прикладні (переважно методичні розробки), до другої - теоретичні (соціолінгвістичні та діалектологічні) праці.
п Традиція видання праць на тему викладання української мови в Бразилії бере початок від 1910-20-х років, тобто від перших кроків українського шкільництва в цій країні, коли виникла нагальна потреба створення навчальних програм, букварів, читанок тощо. Доробком прикладного напряму українського мовознавства в Бразилії на початкових етапах є не аналітичні праці, а методичні розробки, втілені в ряді навчальних посібників, яким, до речі, вдалося успішно адаптувати місцеві (бразильські) реалії до україномовного середовища [1, 5, 8, 9].
О. Василь Зінько, один із авторів українського букваря, у 1960 р. видав книжку «Рідна школа в Бразилії», яку можна зарахувати до наукової категорії історії викладання української мови в цій країні. Автор докладно описав мовну ситуацію в українських колоніях, перші спонтанні, а пізніше організовані кроки в галузі впровадження українського шкільництва, дав характеристику різним категоріям учителів тощо. Один параграф книжки присвячено методиці навчання [6, 185-187].
Початок теоретичного напряму українського мовознавства в Бразилії можна окреслити 1960-ми роками. У цей час професор романської філології університету Парани Мігел Вовк уперше зробив лінгвістичне й етнографічне обстеження однієї з українських колоній (Дорізона, біля Прудентополіса). Це дослідження Ярослав Рудницький назвав «піонерським», «початком мовознавчого вивчення української мови» [20]. Праця була завершена М. Вовком у 1965 р., проте побачила світ майже через 20 років [19]. Один із розділів книжки присвячений мовній ситуації в околиці Дорізони. У ньому, по-перше, окреслені теоретичні аспекти (шляхи акультурації, взаємодія мов і говірок, процеси білінгвізму), а по-друге, зроблений аналіз особливостей української говірки у вказаному ареалі за темами: фонетика, морфологія, лексика, антропоніміка (в селянському середовищі), мовна калька [19, 63-92]. Висновки, зроблені українським мовознавцем щодо процесів акультурації і білінгвізації, і досі є актуальними. Про це свідчить те, що сучасні дослідники української культури в Бразилії активно розглядають їх у контексті своїх досліджень [14, 43-44].
Ще одним поштовхом до вивчення мовної ситуації в українських колоніях Бразилії на теоретичних засадах стала наукова діяльність самого Я. Рудницького, визначного українського та канадського мовознавця. В 1972-1973 роках він перебував у Бразилії, де викладав і провадив активну науково-організаторську роботу в Федеральному університеті Парани (м. Курітіба), за що був удостоєний срібної медалі університету [23]. У 1973 р. в журналі «Word on Guard» («Слово на сторожі»), друкованому органі Товариства плекання української мови, з’являється його публікація про потреби розвитку українського мовознавства в Бразилії [11, 10-16]. У цьому ж журналі публікується ще кілька статей на тему, що нас цікавить, зокрема, Михайла Рубинця [10, 30-31], Оксани Борушенко [2, 8-10], метра в галузі історії українсько-бразильської діаспори. Її перші наукові праці з’являються у 1960-х роках, а в 1972 р. вона захистила докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті в Мюнхені (УВУ) на тему культурно-мовної інтеграції українців у Бразилії [3]. Аналіз тексту дисертації показав, що авторку цікавили передусім історичний і частково соціологічний аспекти: етапи української еміграції до Бразилії, шкільництво, громадське життя, інтеграція українців у бразильську спільноту.
Паралельно (у 1974 р.) у Сполучених Штатах, в Університеті Техасу в Остіні, Вілліам Сюард Пірдж захищає бакалаврську роботу «Українське іммігрантське мовлення в Бразилії», в якій поставив собі за мету не лише зробити історичний огляд імміграції слов’янського (в тому числі українського) населення до Бразилії та його інкорпорації в нове середовище, а й проаналізувати взірці українського мовлення, здійснити інтерпретативний аналіз текстів, аби продемонструвати зв’язок між історичними подіями та їхнім втіленням в оповідальну традицію засобами мови [18, 3]. Особливий акцент автор зробив на порівняльній фонології української та португальської (бразильський варіант) мов, а також представив транслітеровані взірці оповідальної манери. Робота, здійснена практично невідомим українській науковій громадськості дослідником неукраїнського походження 40 років тому, і досі становить наукову цінність.
Тим часом у Бразилії, починаючи з 1970-х років і аж дотепер, пріоритетним напрямом мовознавчої науки є соціолінгвістика [7], і чи не найпопулярнішою науковою темою стає двомовність. 1980-ті роки ознаменувалися рядом публікацій у галузі побутування української мови в Бразилії, здійснених на професійній соціолінгвістичній основі. В цей час у країні перебуває відомий американський лінгвіст Денніс Престон, який ініціює зацікавлення бразильських мовознавців слов’янськими мовами. Саме він заохотив Володимира Кульчинського, тоді викладача історії англійської мови, перекваліфікуватися на слов’янське мовознавство. У 1980 р. В. Кульчинський починає збирати матеріали для лінгвістичного картографування околиць компактного проживання українців і поляків. Цю роботу він завершив у 1983 р. [20], а в 1985 р. захистив в УВУ докторську дисертацію на тему лексикологічних українсько-португальських запозичень у районі компактного проживання українців у долині середньої течії річки Іґуасу [13, 87]. У цьому ж році він започаткував Курс (додатковий лекторат) з української мови в Федеральному університеті Парани, який з 1995 р. і донині функціонує в межах Інтеркультурно-мовного центру при Федеральному університеті Парани (Centro de Linguas e Interculturalidade da Universidade Federal do Parana) [22].
Протягом 1985-1987 років у Федеральному університеті Парани була підготовлена магістерська робота Наді Киричук (Надії Долуд-Левчук-Киричук) про українсько-португальську двомовність у Бразилії. Дослідниця стала першим викладачем Курсу української мови в Федеральному університеті Парани (1985-1987). Після неї викладачами були/є: Ольга-Надія Калько (1986-2010), проф. Володимир Кульчинський (1988-1990), протопресвітер УАПЦ у Бразилії Микола Милусь (1990), Павліна Чайка-Милусь (1992-2010) [21]. Вагомим українознавчим доробком усіх викладачів є методичні розробки, програми й підручники з української мови та культури.
У 1990-ті роки до Бразилії приїжджає ряд спеціалістів-мовознавців з інших країн, що стає стимулом для подальшого розвитку українського мовознавства в цій країні. Так, на початку 1990-х років у Бразилії перебувала блискучий канадський методист Оленка Білаш, яка нині є однією з провідних канадських спеціалістів у таких галузях, як методика викладання другої мови, білінгвальна освіта, мова в полікультурному середовищі, підготовка вчителів-мовників тощо. Викладаючи в Федеральному університеті Парани, а також в Інституті українських катехиток імені Святої Ольги, вона прочитала навчальний курс, після якого слухачі отримали дипломи викладачів української мови, що дало їм право працювати в українських колоніях [22]. Наукові розробки О. Білаш у галузі методики викладання мови в білінгвальному середовищі дали поштовх для розвитку цього напрямку в українському мовознавстві Бразилії.
На запрошення Федерального університету Парани в Бразилії кілька разів побувала український мовознавець зі Львова, діалектолог, доктор філологічних наук Ярослава Закревська, яка збирала польовий матеріал українських говірок у Бразилії, який, на жаль, їй не вдалося проаналізувати й опублікувати [4, 129-134].
У 1993 р. під керівництвом проф. Володимира Кульчинського була започаткована серія польових діалектологічних експедицій в українській колонії Парани й Санта-Катаріни, результатом якої стали кількагодинні інтерв’ю з носіями української мови. Питальник, розроблений дослідником для першої експедиції, містив: 27 запитань із лексики, 27 - з фонології, 8 - з морфології, 8 - із синтаксису, 28 - щодо запозичень [20]. Учасниками експедицій у різний час були: проф. Ярославa Закревськa, проф. Оксана Борушенко, Мірна-Слава Кирилович-Волошин, Леонілда Прохайло, Микола Железняк, Ольга-Надія Калько, Павліна Чайка-Милусь [21].
Паралельно В. Кульчинський готує плеяду талановитих науковців у цій галузі, серед яких, зокрема, Ольга-Надія Калько, спеціаліст із методики викладання української мови; Магдалена Лозова, голова Асоціації вчителів української мови в Бразилії, та ін.
Університет УНІСЕНТРО (відділення в м. Гуарапуава та в м. Іраті) є другим після Федерального університету Парани центром українознавчих студій. Так, у 90-ті роки ХХ ст. тут було впроваджено розширений курс з української мови й українознавства, де викладали В. Кульчинський, О. Білаш, Я. Закревська, В. Вовк. Було підготовлено ряд українознавчих досліджень (переважно дипломних робіт). Серед них є праці, які безпосередньо чи опосередковано стосуються мовознавства.
Так, у 1998 р. у відділенні м. Іраті університету УНІСЕНТРО Еліан-Бернадетта Лукавa-Ланіскі підготувала невеличку дипломну роботу про ситуацію двомовності в околиці Гонсалвес Жуніор (штат Санта-Катаріна) [16]. У 1999 р. під керівництвом проф. В. Кульчинського при Центрі української мови і літератури було проведено дослідження Марії Магдалини Лозової «Говірка в українській громаді околиці Коста Карвальо» [15]. Робота написана на основі зібраного в польових умовах діалектологічного матеріалу. Дослідниця обирає для свого дослідження респондентів старшого віку, говірка яких мінімально спотворена мовною інтерференцією і максимально наближена до «материнського» говіркового стандарту. Значну частину роботи займає словничок розмовної мови згаданої околиці.
Цього ж року при Федеральному університеті Санта-Катаріни (м. Флоріанополіс) Марлена Марія Огліярі захистила докторську дисертацію зі спеціальності «соціолінгвістика» на тему «Умови відпорності та життєздатності однієї лінгвістичної меншини в контексті соціолінгвістики Бразилії» [17]. За соціолінгвістичною традицією Бразилії, праця складається здебільшого з характеристики чинників, які впливали і продовжують впливати на мовну ситуацію в означеному ареалі (специфіка заселення, культурні особливості, роль церкви та церковних організацій тощо). Практична частина здійснена за допомогою етнографічних (за вітчизняною термінологією, польових) методик. Авторка дає докладний опис респондентів, аналізує їхні навички володіння усною українською та португальською мовами, вміння писати цими мовами, локальні говіркові ознаки української і португальської мов. Окремий параграф присвячений представникам змішаних шлюбів [17, 256-287].
В. Кульчинський після короткої перерви продовжує свою мовознавчу діяльність. У 2005 р. побачила світ його книжка «Українська розмовна мова в Бразилії» [13], де він розглянув функціонування української мови в південних штатах Бразилії на фоні інших слов’янських етнічних груп, вплив португальської мови на українське мовлення, ситуацію з вивченням білінгвізму в Бразилії.
В Україні за останні роки також з’являються перші паростки зацікавлення темою української мови в Бразилії. Зокрема, в статті І. Сушинської акцент зроблений на соціальних аспектах сучасної мовної ситуації в цій країні [12, 250-253].
У 2009 р. відбулася професійна канадсько-українська історико-етнологічна експедиція до Бразилії. Незважаючи на те, що в мету експедиції не входило лінгвістичне обстеження українського за походженням населення Бразилії, проте це сталося само собою: багатогодинні інтерв’ю, зібрані в польових умовах автором цієї статті, містять винятково багатий мовний матеріал. Їхня цінність виявляється в тому, що респондентами є представники: а) усіх статево-вікових груп; б) усіх соціальних прошарків (село - місто; селяни - інтелігенція та ін.); в) різних українських околиць Бразилії. Від цих респондентів записані численні зразки усного мовлення. Крім того, авторові вдалося привезти або скопіювати велику кількість українсько-бразильських публікацій, які й склали основу для висновків щодо писемної (літературної) мови. Дослідження експедиційних матеріалів триває.
У підсумку можна сказати, що дослідження мовної ситуації і, відповідно, мовної ідентичності бразильських українців розвивається в Бразилії здебільшого «під прапором» соціолінгвістики. Причому під «соціолінгвістичним підходом» мається на увазі вивчення цілого комплексу чинників (історичних, культурних, релігійних, екологічних тощо), які впливають на розвиток і функціонування мови. Одним із методів дослідження є польовий (або, як його називають у західному світі, «етнографічний») метод, що зближає цю ділянку соціолінгвістики з діалектологією. Особливістю бразильської соціолінгвістики є акцент на двомовності і двокультурності. Ситуація білінгвізму сприймається тут як позитивна порівняно з процесами акультурації. З точки зору категорії «ідентичності», ситуація в українсько-бразильській громаді, за північноамериканською термінологією, характеризується «подвійністю»: українці Бразилії, що досі не втратили зв’язку з мовою предків, є носіями подвійної ідентичності.
Література
1. Боднарук І. Друга книжечка для українських дітей у Бразилії. - Прудентопіль, 1953.
2. Борушенко О. Про мову українців у Бразилії Word on Guard. - Winnipeg, 1976.
3. Борушенко О. Культурно-мовна інтеграція українців у Бразилії. - Мюнхен, 1972. Рукопис.
4. Закревська Я. Бразилійська Україна зблизька // Дзвін. - 1993. - №2-3.
5. Зінько В. Буквар. - Прудентопіль: Вид-во оо. Василіян, 1980.
6. Зінько В. Рідна школа у Бразилії (Історично-правний нарис). - Прудентопіль-Апостолес: Вид-во оо. Василіян, 1960.
7. Киричук Н. Соціолінгвістика в Бразилії: Дoповідь, виголошена на Міжнародній школі україністики. - Київ, 1990. Рукопис.
8. Купіцький А., Корчагін О. Друга читанка для українських дітей у Бразилії. - Прудентопіль, 1981.
9. Слобода С. Український буквар. - Прудентопіль: Вид-во оо. Василіян, 1976.
10. Рубинець М. Українська мова в бразильському етері // Слово на сторожі (Word on Guard). - Winnipeg, 1987. - №24.
11. Рудницький Я. До початків українсько-бразилійського мовознавства // Слово на сторожі (Word on Guard). - Winnipeg, 1976. - № 13.
12. Сушинська І. Українська мова у бразильській діаспорі: стан і статус // Лінгвістичні студії. - Вип. 20. - 2010.
13. Kulczynskyj W. A Lingua Ucraniana Falada no Brazil. - Curitiba, 2005.
14. Kuzma R. Ritos tradicionais de casamento nas comunidades ucranianas do interior de Prudentopolis: Monografia. - Guarapuava, 2002.
15. Lozovei M. O falar da comunidade Ucraniana de Costa Carvalho: Estudo socio-linguistico. - Prudentopolis, 1999.
16. Lucavei-Laniski E.B. A situacao actual do bilinguismo en Gonsalves Junior: Monografia aprecentada a Universidade Estadual do Centro-Oeste UNICENTRO, como requisito final do curse de Pos-Graduacao - Irati, 1998.
17. Ogliari M.M. A condicoes de resitencia e vitalidade de uma lingua minoritaria no contexto sociolinguistico brasiliero: Tese apresentada a universidade federal de Santa Catarina, para obtencao do grau de doutor em linguistica. - Florinopolis, 1999.
18. Pierge W.S. Ukrainain immigrant speech in Brazil: B.A. Thesis presented to the Faculty of the Graduate School of the University of Texas at Austin in Partial Fulfillment of the Requirements for the Degree of Master of Arts. - Austin: The University of Texas, 1974.
19. Wouk M. Estudo etnografico-linguistico da comunidade ucraina de Dorizon. - Curitiba, 1981.
20. Інтерв’ю з Володимиром Кульчинським. Зап. М. Гримич та А. Нагачевський 7 травня 2009 р. в Курітібі в Федеральному університеті Парани.
21. Інтерв’ю з Ольгою-Надією Калько (письмове). Зап. 5-10 листопада 2010 р.
22. Iнтерв’ю з Ольгою-Надією Калько і Володимиром Кульчинським. Зап. М. Гримич і А. Нагачевський в м. Курітіба 7 травня 2009 р. в приміщенні Федерального університету Парани.
23. http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1973/Svoboda-1973-101.pdf
стаття в електронному вигляді в журналі "Українознавство" № 4, 2010