моя стаття про Музей української імміграції в Прудентополісі
Музей української імміграції «Тисячоліття» м. Прудентополіс (Бразилія)
Автори Дідух Людмила, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу інноваційних досліджень НДІУ
Марина Бондаренко - магістр культурології
стаття розміщена в журналі "Українознавство" № 3, 2010 р.
У статті висвітлено особливості життя української діаспори в Бразилії. Охарактеризовано муніципалітет Прудентополіс, район компактного проживання етнічних українців, відомий як Бразильська Україна. На прикладі історії становлення Музею української імміграції «Тисячоліття» досліджено аспект громадської діяльності спільноти із збереження історичних архівів і пам’яток української імміграції, проведення відповідних заходів з метою ознайомлення бразильської громадськості з Україною. Проаналізовано один із напрямків діяльності музею - проведення самостійних наукових студій, а також надання консультаційної допомоги та сприяння в цьому вченим з різних країн. Систематизовано за відповідною тематикою основні українознавчі дослідження закладу та обґрунтовано, що він є повносилим центром українознавчих навчально-наукових досліджень у Бразилії.
Ключові слова: Бразилія, Бразильська Україна, світове українство, діаспора, музей, українознавчі навчально-наукові дослідження.
Музей украинской иммиграции «Тысячелетие» в Прудентополисе (Бразилия)
В статье освещены особенности жизни украинской диаспоры в Бразилии. Охарактеризован муниципалитет Прудентополис, район компактного проживания этнических украинцев, известный как Бразильская Украина. На примере истории становления Музея украинской иммиграции «Тысячелетие» исследован аспект общественной деятельности сообщества по сохранению исторических архивов и памятников украинской иммиграции, проведению соответствующих мероприятий с целью ознакомления бразильской общественности с Украиной. Проанализировано одно из направлений деятельности музея - проведение самостоятельных научных изучений, а также оказание консультативной помощи и содействие в этом ученым из разных стран. Систематизированы по соответствующим тематикам основные украинознавческие исследования учреждения и обосновано, что оно является полноценным центром украинознавческих учебных и научных исследований в Бразилии.
Ключевые слова: Бразилия, Бразильская Украина, мировое украинство, диаспора, музей, украинознавческие учебные и научные исследования.
Museum of Ukrainian Immigration «Millennium», Prudentopolis (Brazil)
The article is devoted to the peculiarities of life of Ukrainian diaspora in Brazil. The main focus is on the town of Prudentopolis, which is a place of compact living of ethnic Ukrainians. Giving as an example the history of organization and functioning of the Museum of Ukrainian Immigration «Millennium» authors of the article are analyzing the following aspects: public activity of a society to preserve historical archives and monuments of the Ukrainian immigration and organizing the necessary events to make Ukraine known for the Brazilian society. The authors give the analyses of the research work of the Museum and giving consultations for the scientists and students of Brazil and other countries. The article provides systematized thematic lists of Ukrainian studies in the Museum and proves that this Museum is the research centre of Ukrainian studies in Brazil.
Key words: Brazil, Ukrainian Brazil, world Ukrainians, diaspora, museum, Ukrainian studies and scientific researches.
читати далі на сторінці журналу "Українознавство"
Музей української імміграції «Тисячоліття» м. Прудентополіс (Бразилія)
Координація роботи, вивчення досвіду і зміцнення зв’язків з українознавчими науковими, громадсько-культурницькими установами і навчальними закладами за кордоном для реалізації спільних наукових, освітньо-інноваційних та культурних проектів визначаються як вагомі серед перспективних завдань сучасного українознавства [3, 13, 15-16].
Українська громада Федеративної Республіки Бразилія є однією з потужних національних діаспор за кордоном. Вона нараховує близько 500 тис. етнічних українців, які зробили важливий внесок в адміністративно-територіальну, господарську, етнокультурну розбудову Бразилії, представлені в різних галузях економічного, громадсько-політичного, інтелектуального життя країни. У 2011 р. українство Бразилії відзначатиме 120-ту річницю початку української імміграції до цієї південноамериканської країни [1]. Перші поселення українських мігрантів розташовувались, зокрема, і в районі м. Прудентополіс.
Прудентополіс - муніципалітет у бразильському штаті Парана загальною площею 2307,897 км?, розташований у південно-східному регіоні на відстані 203 км від столиці штату м. Курітіба, відомий як Бразильська Україна через те, що значна частина населення є етнічними українцями (понад 70 %).
У квітні 1895 р. до Прудентополіса приїхали перші українські родини, через рік (квітень 1896 р.) сюди прибула достатньо велика група українців [8, 13-15]. У цей час в Україні відбувалась так звана «бразильська гарячка», або масова імміграція українців, переважно з Галичини, у зв’язку із скрутними соціально-економічними обставинами на батьківщині.
Наступна велика хвиля масової імміграції з Європи до Прудентополіса почалась після 1870 р. завдяки спеціальній політиці заохочування з боку уряду Бразилії. В цей час до муніципалітету прибули поляки, німці, італійці, французи, іспанці, австрійці, англійці, африканці, араби, а також нові групи українців. Протягом 1897-1907 років до Бразилії з Галичини виїхало понад тисячу родин за власний кошт. Більшість українських іммігрантів кінця ХІХ ст. облаштувалась у районі м. Прудентополіс [2].
Українці, які привезли з собою традиції землеробства та тваринництва, заклали основи економіки муніципалітету, що базується на сільському господарстві. Вони були першими, хто почав у місцевих умовах вирощувати пшеницю, льон та гречку. Українці вирощували й інші аграрні культури (картопля, цибуля, квасоля, кукурудза), розводили свиней, переганяли худобу, транспортували вантажі на підводах та культивували чай мате (основний продукт експорту штату Парана в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.). Також вонизаснували перші підприємства із виробництва борошна, керамічні заводи, кузні, столярні підприємства, майстерні з пошиття та ремонту взуття, переробки шкіри, друкарні, лікарні, школи тощо; побудували церкви відповідно до принципів української релігійної архітектури і змінили архітектурне обличчя міста; українські страви (голубці, борщ, солонина, свинячі ковбаски, кутя та ін.) поступово стали традиційними для муніципалітету Прудентополіс [8, 30-39, 68].
Розуміючи складність збереження історичних документів та пам’яток у нелегких побутових умовах нового життя, українці створювали власні музеї та архівосховища. Найбільш успішним проектом у цій галузі став Музей української імміграції «Тисячоліття» м. Прудентополіс як частина українського історично-культурного комплексу, що включає Площу України та розташовані на ній пам’ятник Тарасу Шевченку і власне музей, заснований 15 років тому з нагоди тисячоліття запровадження християнства на Русі.
У 1985 р. за ініціативою громади парафії Св. Йосафата м. Прудентополіс Української католицької церкви Бразилії було організовано Комітет із встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку та заснування музею з нагоди тисячоліття християнства на Русі [6, 20] у складі: голова комітету - Володимир Жирий, почесний голова - Вілсон Сантіні, заступник голови - Діонісій Опушкевич, секретар - Мирослава Кривий, заступник секретаря - Василь Мисько, скарбник - Іван Тихий Син, заступник скарбника - Йосиф Рудик, члени комітету - о.Іларія Й.Бардаль, Жонел Н.Юрк, о.Василь Зінко, Маріо Ляхович, Маркіян Антоніо, Михайло Рубінець, Павло Бойко, Даніїл Мирський [5]. Крім того, для надання фінансової та іншої підтримки проекту був створений Канадсько-Американський комітет будови пам’ятника Тарасові Шевченку в Бразилії. До складу цього комітету увійшли Василь Іваницький (голова), Наталя Бундза (заступник голови), Ярослав Падох (заступник голови), Роман Грицина (скарбник), Уляна Плавущак (секретар), Богдан Стебельський, Михайло Ромах, Тарас Підзамецький, о. Василь Цимбалістий, о. Маркіян Лазовський, Михайло Бурчак, Петро Басюк, Михайло Вавришин, Микола Чорний, Володимир Климків, Микола Кушлета, Мирослав Малецкий, Володимир Петришин [5]. Гроші на реалізацію проекту збирали українською громадою Бразилії, Канади та США. Було вирішено, що Канадсько-Американський комітет будови пам’ятника Тарасу Шевченку в Бразилії бере на себе відповідальність із виготовлення, доставки та встановлення пам’ятника Кобзареві. Комітет із встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку та заснування музею з нагоди тисячоліття християнства на Русі (з Прудентополіса) забезпечуватиме будівництво площі та приміщення під нею.
Комітет м. Прудентополіс отримав у своє розпорядження від Освітнього товариства ім. Св. Василя м. Прудентополіс ділянку, що розташована на розі вулиць Сао-Жозафат та Кандідо-де-Абреу (в центрі міста, неподалік від величного українського католицького собору Св. Йосафата). На цьому місці було вирішено збудувати Площу України, на якій встановити пам’ятник Тарасу Шевченку, а під нею (у спеціально збудованому приміщенні) мав розташуватись культурний центр. Архітектурний проект комплексу розробив відомий архітектор з США Мирослав Німців та талановитий інженер-будівельник з Бразилії Жонел Юрк. Автором пам’ятника Тарасу Шевченку став легендарний український скульптор Лео Мол (Леонід Молодожанин) з Канади, серед доробку якого також пам’ятники Кобзарю, встановлені в США (Вашингтон), Аргентині та Росії (Санкт-Петербург).
Перший камінь українського історично-культурного комплексу в м. Прудентополіс (загальною площею 460 м?) був урочисто закладений 12 серпня 1986 р. [8, 139], а офіційне відкриття Площі України та пам’ятника Тарасу Шевченку відбулося 3 грудня 1989 р. з нагоди 175-ї річниці від дня народження поета [6, 20].
Постать Кобзаря в повний зріст виконана з бронзи і встановлена на гранітному п’єдесталі.
У цьому ж році було відкрито тимчасову експозицію «Українці в Прудентополісі» майбутнього музею, яка знайомила відвідувачів з українськими релігійними та освітніми закладами, а також зразками декоративно-прикладного мистецтва, фольклором [8, 139]. Проте музейний заклад тоді відкрити не вдалося, приміщення стало використовуватись для діяльності міської бібліотеки, кооперативу українських вишивальниць та радіостудії «Зелені крони».
Подальше сприяння в утворенні музею українській громаді надали префект Прудентополіса Маркіан Антоніо (сам з української родини), який видав розпорядження знайти інше місце для бібліотеки і віддати це приміщення музею, методичну допомогу - спеціальний секретар муніципалітету з питань культури Надя Морська Стасів, а Департамент координації музеїв Секретаріату штату Парана направив до м. Прудентополіс спеціаліста із музейної справи для допомоги у відкритті першої експозиції музею.
Офіційне відкриття Музею української імміграції «Тисячоліття» відбулося у 1995 р. [6, 20]. Перша експозиція (більшість її експонатів тоді музей позичив), на якій було представлено старовинні речі побуту, вишивки, церковне начиння (найдавніші - кінця ХІХ ст.), мала на меті показати особливість життя українських іммігрантів у Бразилії. Після цього почалося формування власних фондів музею.
У 2002 р. музей офіційно зареєстровано в мережі музеїв Бразилії, у 2006 р. внесено до Національного кадастру музеїв Бразилії під номером 0747, а 2007 р. заклад потрапив до офіційної електронної Системи музеїв Бразилії [11].
Для отримання фінансової підтримки діяльності закладу у 2005 р. була створена Асоціація друзів Музею «Тисячоліття» - юридична особа, неприбуткова організація [6, 20], що визнана Муніципальною палатою депутатів Прудентополіса організацією громадського значення. Відповідно до Закону № 15.483 від 09.05.2007 р., прийнятого Законодавчою Асамблеєю штату Парана [7], Асоціація друзів Музею «Тисячоліття» отримала статус установи, що входить до інфраструктури закладів громадського значення штату Парана. 2009 р. Асоціація отримала федеральний статус неприбуткової громадської організації від Міністерства юстиції Бразилії, який надав можливість укласти контракт з префектурою м. Прудентополіс про те, що один працівник Асоціації матиме статус державного службовця.
Основним завданням діяльності Музею української імміграції «Тисячоліття» є:
- створення та збереження архіву документів та фотографій, важливих для історії української громади Бразилії;
- створення бази даних та забезпечення зберігання (в тому числі шляхом включення до експозиції музею) окремих предметів, що представляють історичну цінність і пов’язані з працею та побутом українських іммігрантів у Бразилії (найстаріші експонати відносять до періоду кінця ХІХ ст., коли українці почали селитися в Прудентополісі);
- пошук та сприяння зберіганню пам’яток історії, пов’язаних з колонізацією регіону українцями;
- проведення дослідницько-популяризаторської роботи з метою ознайомлення бразильської громадськості з життям і творчістю Тараса Шевченка;
- сприяння у проведенні українознавчих досліджень учнями шкіл, студентами, науковими дослідниками та ін. з Бразилії та з інших країн;
- формування інтересу бразильської громадськості до історії та культури України, а також сприяння підвищенню туристичного потенціалу регіону шляхом участі в розробках нових туристичних маршрутів у муніципалітеті.
Ініціатори створення українського музею стали його першими співробітниками: очолила музей Мирослава Кривий, допомагати їй зголосився Самуел Семчешин. Для забезпечення професійного підходу до організації музейної справи М.Кривий закінчила курси з музеєзнавства.
Тип музею було визначено як історично-культурний, тому першими експонатами стали не документи, а предмети, наприклад, прялка та вишиті покривала на ліжка. На початку своєї діяльності співробітники організовували своєрідні пошукові експедиції поселеннями українських іммігрантів муніципалітету з метою збирання якомога більшої кількості предметів побуту та праці місцевих українців. Із віднайдених експонатів було створено відповідні експозиції, які започаткували музейний зал «Життя українського селянина в Бразилії». Згодом стало зрозуміло, що важливо забезпечити збереження історичних документів та фотографій, які поповнили нові фонди музею.
Серед особливо цінних експонатів, що ввійшли до фондів музею, - верстат кінця ХІХ ст. для виготовлення тканини, відреставрований Нестором Здебським. Іншими цікавими документами є листи-запрошення від імені імператора та архів прудентопільської парафії Української католицької церкви Бразилії, фотографії перших українців та обставин їх життя.
Також велись пошуки матеріалів про Т.Шевченка, і на сьогоднішній день зібрана цікава колекція портретів Кобзаря, видань його творів та ілюстрацій до них, тематичних видань.
Таким чином, у фондах музею зібрана ціла історія української імміграції до Бразилії: велика колекція документів, фотографій, мистецьких виробів (одяг, вишивка, кераміка, писанкарство тощо), книжок, журналів, сільськогосподарського приладдя, предметів домашнього вжитку та ін., які дають широке уявлення про особливості життя етнічних українців Бразилії. Крім того, в музеї створена постійна виставка, присвячена життю і творчості Т.Шевченка. За результатами нещодавньої інвентаризації, проведеної за сприяння Марсело Мігел (підприємець з Прудентополіса), встановлено, що в музеї зберігається понад 1000 предметів побуту і праці та більше 3000 документів, фотографій і книжок. Завершується процес комп’ютеризації його каталогу.
Майже всі ці предмети (за винятком деяких документів та фотографій) є частиною постійної експозиції, оскільки через брак приміщень музей не може окремо зберігати експонати, що не представлені у виставкових залах. Музей має у своєму розпорядженні чотири зали, які використовуються як офіс-бібліотека, зал для занять з гри на бандурі, експозиційний зал «Тарас Шевченко та Україна» та експозиційний зал «Життя українського селянина в Бразилії». Також у приміщенні музею працюють кооператив вишивальниць та невеличка крамниця, де продаються речі, пов’язані з українською історією та культурою. Тривалий час при музеї була розташована і радіостанція «Зелені крони».
В музеї працює група ентузіастів, які присвячують цій роботі весь свій час. Директор музейного закладу Мирослава Кривий - вчитель, дослідник та релігійний діяч - відома в Бразилії та інших країнах Латинської Америки своєю наполегливою працею щодо збереження історичної пам’яті та культурних традицій в українській громаді. Вона особисто за власний кошт їздить по місцях проживання етнічних українців та шукає цінні експонати, що є особливо важливим для подальшого успіху музею української діаспори.
Мирослава Кривий завжди активно підтримувала різноманітні українознавчі курси: викладала українську мову, спів, танці, писанкарство, українську вишивку тощо. З метою підвищення рівня викладання українознавчих дисциплін, а також налагодження комунікації з українцями різних країн світу вона охоче бере участь у тематичних міжнародних заходах, як-то: курси з українознавства при Українському вільному університеті м. Мюнхен (Німеччина), конференції Світової федерації українських жіночих організацій, симпозіуми з іконографії та ін.
За вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, популяризацію її історичної спадщини і сучасних досягнень М. Кривий нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (Указ Президента України № 623/2009 від 18 серпня 2009 р.).
Доволі різноплановою є українознавча діяльність музею «Тисячоліття».
Українознавчі дослідження, проведені співробітниками Музею «Тисячоліття» (Див. PDF)
Сьогодні музей «Тисячоліття» активно співпрацює з різними культурними та туристичними закладами з метою поширення інформації про життя і культуру українців Парани, їхній вплив на розвиток штату тощо. Серед основних завдань його діяльності вагоме місце посідає надання науково-консультаційної допомоги та сприяння у проведенні українознавчих досліджень учнями шкіл, студентами, науковцями з Бразилії та інших країн. Значну методичну, інформаційну допомогу з боку музею дослідникам надають Мирослава Кривий, яка особисто координує проведення навчально-наукових досліджень, а також і співробітники музею: Самуел Семчешин, Сесилія Стрешар, Ольга Корчагін.
За 15 років існування музею його співробітники долучилися до проведення близько 100 українознавчих досліджень:
- з історії української імміграції до штату Парана (зокрема, створення документального фільму про історію перших іммігрантів до штату Парана Сінтіі Рамос, хронікально-документального фільму «Terra Vernelha (Червона земля)» на замовлення Міністерства культури і туризму України);
- з краєзнавства - про різні аспекти життя окремих українських громад в місцях компактного поселення в штаті Парана (дослідження на тему «Семіотичний аналіз міського планування та української культури Прудентополіса»);
- з етнології - про українську культуру та традиції, що збереглись в українській громаді Бразилії (дослідження за темами: «Ритуали традиційного весілля української громади муніципалітету Прудентополіс: 1920-1930», «Соціальні умови та етнічна пам’ять українських іммігрантів»);
- з лінгвістики - про особливості української мови етнічних українців Бразилії (дослідження з теми «Умови протистояння та виживання рідної мови іммігрантів у соціолінгвістичному контексті Бразилії»);
- з літератури (наприклад, наукова розвідка «Тарас Шевченко та Кастро Алвез - можливі паралелі»);
- з туризмознавства - про туристичну привабливість місць компактного поселення українців в штаті Парана (дослідження «Українська імміграція: з України до Прудентополіса. Туристичний потенціал історії та культури» та «Програма екологічної освіти в муніципалітеті Прудентополіс»).
Отже, українські іммігранти, які компактно поселялись у районі м. Прудентополіс, не асимілювали, зберігали в своїх групах українську культуру, релігійні традиції та національну ідентичність, таким чином творячи свою частину світового українства - бразильських українців. У муніципалітеті активно діють громадські організації етнічних українців, українські церкви, школи, музейні, архівні, пам’яткоохоронні заклади, україномовні ЗМІ, українські фольклорні групи, творчі кооперативи та різноманітні підприємства.
Музей української імміграції «Тисячоліття» м. Прудентополіс на чолі з Мирославою Кривий є потужним культурно-освітнім та науковим центром дослідження різноаспектної українознавчої проблематики Бразильської України. Своєю активною діяльністю він забезпечує збереження історичних, культурних та релігійних архівів української імміграції, об’єднання та охорону пам’яток, пов’язаних з буттям українців Бразилії.
Література
1. 19 січня 2010 року президент Федеративної Республіки Бразилія Луіс Інасіо Лула да Сілва підписав закон № 12.209, згідно з яким 24 серпня проголошено в Бразилії національними днем української громади. - http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/38295.htm
2. Бондаренко М. Українська діаспора в Бразилії // Українознавство. - 2008. - № 2. - С. 351-356.
3. Кононенко П. Підсумки роботи за 2005-2010 роки. Проблеми, завдання, перспективи діяльності колективу Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України // Українознавство. - 2010. - № 2. - С. 8-16.
4. Прудентопіль: Земля гігантських водоспадів. - http://brasilinformation.vilabol.uol.com.br/prudentopil/prudentopil.html
5. Табличка на пам’ятнику Т.Шевченку в м. Прудентополіс.
6. Comunidade Ucraniana de Prudentopolis-PR. - Prudentopolis, 2009.
7. Diario oficial da Assembleia Legislativa do Estado do Parana № 7467, 09.05.2007.
8. Guil C., Correa Fernandes J., Farah A. Prudentopolis 100 anos. - Prudentopolis, 2006. - 196 р.
9. Instituto Brasileiro de Geografia e Estatistica. - http://www.ibge.gov.br/cidadesat/topwindow.htm?1
10. Рrojeto de lei № 020/2009. Justificativa. - http://www.cmprudentopolis.pr.gov.br/controle_inga/sistema/camara/adm/arquivos/4067531658bb.pdf
11. Sistema Brasileiro de Museus. - http://www.museus.gov.br/cnm_conhecaosmuseus.htm