Момент довжиною в тиждень, вклеєний в серце назавжди
Життя часто пропонує нам такі перехрестя, де не змінюючи швидкість, треба робити вибір та приймати важливі рішення.
І я люблю такі перехрестя.
Люблю, бо приймати рішення в житті важливо і практика дає досвід.
Люблю, бо це початок нового і ще кращого.
Люблю.
Цьогорічний, другий для мене Фестиваль У.Рок, став для певної кількості людей таким перехрестям. Безперечно, з гарним рішенням на виході. Не маю поки фактів, але відчуття позитивні, тож будем бачити)))
І головне - те, думки про що гріють мене найбільше. Я знайшла людей, з якими добре, дуже добре. Було так добро ці чотири фестивальні дні і буде ще колись, коли ми знов так чи інакше перетнемося в цьому світі! Тепер крик «Тагіііл!» и спів «Барбара Стрейзенд, уу-ууу-ууу!» замість «доброго ранку» викликає у мене посмішку, а міцні обійми просто так, бо хочеться - звична справа.
Для мене в житті таки люди, яких я знайшла на У.Році сьогодні - це золоті люди. І тепер для мене Київ став набагато приємнішим, бо ще семеро киян будуть завжди раді мене там бачити.
Зара настрій такий, коли не хочеться писати в твіттер, фейсбук та взагалі заходити в інтрнет. Шикарний настрій, коли насолоджуєшся моментом життя і хочеться його зафіксувати та «в серце поглубже вклеить» ©
Так вип`єм за те, щоб вклеїлося та вони такі ще були - ці моменти з цими людьми!
P.S.: зара вже не хочеться вклеювати, а хочеться так замислитись, щоб викапати наверх правду. Зара, коли всі поїхали, а життя стало іншим, трохи страшно засинати наодинці з собою. Але, тепер є мета, якщо не втрачу, і є пару шляхів, якщо не злякаюся.
І я люблю такі перехрестя.
Люблю, бо приймати рішення в житті важливо і практика дає досвід.
Люблю, бо це початок нового і ще кращого.
Люблю.
Цьогорічний, другий для мене Фестиваль У.Рок, став для певної кількості людей таким перехрестям. Безперечно, з гарним рішенням на виході. Не маю поки фактів, але відчуття позитивні, тож будем бачити)))
І головне - те, думки про що гріють мене найбільше. Я знайшла людей, з якими добре, дуже добре. Було так добро ці чотири фестивальні дні і буде ще колись, коли ми знов так чи інакше перетнемося в цьому світі! Тепер крик «Тагіііл!» и спів «Барбара Стрейзенд, уу-ууу-ууу!» замість «доброго ранку» викликає у мене посмішку, а міцні обійми просто так, бо хочеться - звична справа.
Для мене в житті таки люди, яких я знайшла на У.Році сьогодні - це золоті люди. І тепер для мене Київ став набагато приємнішим, бо ще семеро киян будуть завжди раді мене там бачити.
Зара настрій такий, коли не хочеться писати в твіттер, фейсбук та взагалі заходити в інтрнет. Шикарний настрій, коли насолоджуєшся моментом життя і хочеться його зафіксувати та «в серце поглубже вклеить» ©
Так вип`єм за те, щоб вклеїлося та вони такі ще були - ці моменти з цими людьми!
P.S.: зара вже не хочеться вклеювати, а хочеться так замислитись, щоб викапати наверх правду. Зара, коли всі поїхали, а життя стало іншим, трохи страшно засинати наодинці з собою. Але, тепер є мета, якщо не втрачу, і є пару шляхів, якщо не злякаюся.