you're going to be one sad little zombie (c)

[marulka]

Час тече, біжить, зникає з очей. Я ламаю підбори, гублю черевики, збиваю ноги в кров, плачу, мов дитина, але ані зупинити, ані наздогнати... Ще й враження таке, що біжу назад, намагаюсь вхопити щось, чого вже немає, що вже пройшло і зникло назавжди. Тобто, грубо кажучи, деградую трохи, і сама цього за сльозами не бачу. Але це не найгірше. Найгірше те, що водночас я намагаюсь спіймати майбутнє, і саме той його варіант, якого, мабуть, ніколи й не буде.
Якийсь просто таки антиподний флешбек до минулого року. Або просто я нарешті стаю хоч трохи дорослішою.
У неділю розмінюю новий десяток. Коли це сталося?