DW 10x01
Мені складно писати про теперішнього Доктора. Мені взагалі складно було писати про Доктора-від-Моффата, бо починаючи з шостого (другого Моффатівського) сезону в мене з ним повна ідіосінкразія. Але наразі ситуацію погіршує ще й те, що мені страшенно, просто страшенно подобається Дванадцятий-Капальді - зовні, я маю на увазі. Його очі, його руки, його міміка й жестикуляція, його голос. А оскільки на данному етапі життя мені конче треба бодай щось позитивне, то я підсвідомо заплющую очі на всі Моффатівські фірмові "вибрики", щосили чіпляючись за такогопрекрасногоТвелфа.
Твелф-таки дійсно прекрасний, і в Капальді з камерою, повторюся вже вкотре, роман із NC стількинеживуть (особливо тепер, коли йому, схоже, підлікували очі, і вони не здаються більше запаленими, як у попередньому сезоні) , але ж...
Але ж.
Насправді, мені страшенно цікаво, які враження "Пілот" викликав у РТД.
Бо, дарма що в мене доволі жвава уява, я не в змозі прикинути, як людині-творцю дивитися на те, як інша людина, що претендує на звання творця, без жодних докорів сумління експлуатує його стилістику, образи, меседжі.
Бо "Пілот", за декількома виключеннями, - це повне й беззаперечне мавпування.
Це Моффат, який спробував працювати "під Девіса". Спробував, вангую, після того, як із тріском гепнулися донизу рейтинги, бо ж, як у нас кажуть, "дохазяйнувався газда до самого краю". То ж, судячи з того, що ми побачили на екрані, Моффат старанно, з нотатником і ручкою, передивився декілька епізодів від РТД, занотував все, що йому здалося "фірмовими фішками" попередника - і тепер усі ці фішки напхав до власної "творчості".
В результаті ми маємо не гламурну пусю-кісограму і не "скромну" вчительку в лахах з дороговезного бутіка, а дівчинку з working class. Яка навіть не вчиться в універі, а подає картоплю (привіт, Розо зі School Reunion), до того ж чорношкіра (привіт, Марто Джонс), та ще й язиката й не надто ідеальної зовнішності (привіт, Донно). А, і ще квір (Джеку, ти такий не один).
В результаті в нас підкреслена буденна звичайність університетського життя й Докторові лекції (щоправда, невідомо про що), монтажно запаралелені з тією самою картоплею - замість багатозначних екскурсів в минуле героїні.
В результаті в нас майже повна відсутність жартів нижче поясу - і мінімальна, як для Моффата, кількість прописних істин, щ промовлені "словами через рота".
В результаті у нас монстр, що підозріло нагадує одразу декілька РТДшних монстрів... і розв"язання проблеми також типово РТДшне.
Але.
Але.
Але.
Не працює.
Не працює воно.
Кожна деталь окремо у Девіса працювала - а у Моффата, який зліпив їх усіх до купи, вийшов Франкенштейн.
"Води Марса" я досі боюся передивлятися. І "Північ" так само. Дві найпотужніші Девісівські серії. І, авжеж, так важко було втриматися - і не поцупити ідеї з обох, і не скористатися і водою, і віддзеркаленням фраз. В результаті маємо не психологічну драму, а якийсь японський горрор. Ще й грим відповідний.
Білл звичайна, така звичайна? Working class? Ні, правда? А що це за розмова тоді була між Доктором і Нардолом про неї і про те, що Доктор має "not to be involved"? Що це за багатозначні натяки на Сьюзен? І вона сирітка. Авжеж, сирітка. Із сиріток так зручно робити Неможливих Дівчат і складні феномени часопростору.
Калюжа? Корабель? Корабель хоче полетіти? Окей. Чий корабель? Чому він там опинився? Чому ця Хізер так не вподобала університет, що хоче звідти забратися світ поза очі? Хоч півслова про це можна було сказати?
Отже, наш невтішний підсумок.
Деталі правильні, точнісінько за чужими лекалами - але, докупи складені, не працюють.
Не вийшла кам"яна квітка.
І навряд чи вийде.
Бо так завжди буває, коли намагаєшся працювати "під когось".
Господи, як шкода, що Капальді піде з цим ремісником-різником від творчості.
Як я хотіла глянути на нього з нормальним шоуранером.