Справи санстаційні, перевірочні
Наша людина завжди працює чесно, тобто, коли її перевіряють, то чесно, а коли не перевіряють, то хтозна, може трошки й краде, бо куди воно все зникає? І живе так само - від перевірки до перевірки. Усе життя покладено на підготовку до майбутньої перевірки, де будуть дивитись, як виправили зауваження минулої. А їх виправили? Звичайно, ось дивіться - і беруть під руки, і ведуть, і показують, і наливають коньяку до кави, і щиро так кліпають, і погляд такий чесний, що одразу видно - куди там, ще гірше стало, як було.
Тому перевіряти в нас люблять. У нас взагалі людину любити можна, тільки коли її перевіряють. Бо можна твердо розраховувати на взаємні почуття.
Це вже на рівні рефлексів. «Перевірка» - і тріпочуть серця, і м’якшають скам’янілі підборіддя, і вкривається дрібним потом лисина, і посмішки, посмішки, білі зуби, а за причиненими до часу дверима вже відкорковують, вже ріжуть, вже пахне ковбасою, вже вилито стару воду із вази, а в центрі столу нахабно розкрита коробка шоколадних цукерок і малесенькі порцелянові філіжаночки - значить, буде кава, і шукають цукор, і побігли коридорами, побігли.
Тому ті, хто можуть, кожен свій візит обставляють як перевірку, бо чому б ні і хто ж заборонить? Ті, хто тепер можуть, колись не могли, і так само поспіхом хапали того оселедця з банки, і різали його, патрали, і видлубували ті кісточки, і розкладали сир та маслини, щоб було красиво. А тепер вони самі можуть і прагнуть. До краси прагнуть. До тонкого скла, до порцеляни, до маленьких чашечок, і щоб на бутербродах - листя салату, і щоб - червона ікра, і щоб - кава.
Вони так виховувались. І вони так виховали. Тепер мають, а коли виростуть ті, хто поки що не може, то теж матимуть.
Сучасна аксіоматика - їде начальство (нехай і чуже, нехай і не дуже начальство) - значить, буде перевірка. Може, спеціально і не видивлятимуться, але щось же само ув очі скочить, у нас інакше не буває, щось візьме та вилізе, - тому треба подбати, щоб ті очі були залиті соточкою коньяку і цукерки, беріть цукерки, візьміть бутербродика, вам скільки цукру?
А тут ще й така сувора інстанція. Не абихто, не якась там податкова чи пожежна. Санстанція. З ними треба обережно. Вони все можуть. Захочуть - прямо при всіх, не виймаючи себе з машини, візьмуть і перевірять на яйцеглист. Штани скинуть, загнуть, приміряться пробіркою і як сунуть - краще вже потерпіти, тим більше, що ковбаса й салатики вже порізані, а чай (хоч і третя ночі) вже на столі і чекає.
Нехай вже. Наші можновладці пройшли перевірку. Поїхала санстанція. З богом. Так вже вони звикли. І ті, хто можуть, і ті хто тільки думає, що може, а насправді навіть не хоче, а якби хотів, то не знає як. За те їх і вибрали. Нехай.
Тому перевіряти в нас люблять. У нас взагалі людину любити можна, тільки коли її перевіряють. Бо можна твердо розраховувати на взаємні почуття.
Це вже на рівні рефлексів. «Перевірка» - і тріпочуть серця, і м’якшають скам’янілі підборіддя, і вкривається дрібним потом лисина, і посмішки, посмішки, білі зуби, а за причиненими до часу дверима вже відкорковують, вже ріжуть, вже пахне ковбасою, вже вилито стару воду із вази, а в центрі столу нахабно розкрита коробка шоколадних цукерок і малесенькі порцелянові філіжаночки - значить, буде кава, і шукають цукор, і побігли коридорами, побігли.
Тому ті, хто можуть, кожен свій візит обставляють як перевірку, бо чому б ні і хто ж заборонить? Ті, хто тепер можуть, колись не могли, і так само поспіхом хапали того оселедця з банки, і різали його, патрали, і видлубували ті кісточки, і розкладали сир та маслини, щоб було красиво. А тепер вони самі можуть і прагнуть. До краси прагнуть. До тонкого скла, до порцеляни, до маленьких чашечок, і щоб на бутербродах - листя салату, і щоб - червона ікра, і щоб - кава.
Вони так виховувались. І вони так виховали. Тепер мають, а коли виростуть ті, хто поки що не може, то теж матимуть.
Сучасна аксіоматика - їде начальство (нехай і чуже, нехай і не дуже начальство) - значить, буде перевірка. Може, спеціально і не видивлятимуться, але щось же само ув очі скочить, у нас інакше не буває, щось візьме та вилізе, - тому треба подбати, щоб ті очі були залиті соточкою коньяку і цукерки, беріть цукерки, візьміть бутербродика, вам скільки цукру?
А тут ще й така сувора інстанція. Не абихто, не якась там податкова чи пожежна. Санстанція. З ними треба обережно. Вони все можуть. Захочуть - прямо при всіх, не виймаючи себе з машини, візьмуть і перевірять на яйцеглист. Штани скинуть, загнуть, приміряться пробіркою і як сунуть - краще вже потерпіти, тим більше, що ковбаса й салатики вже порізані, а чай (хоч і третя ночі) вже на столі і чекає.
Нехай вже. Наші можновладці пройшли перевірку. Поїхала санстанція. З богом. Так вже вони звикли. І ті, хто можуть, і ті хто тільки думає, що може, а насправді навіть не хоче, а якби хотів, то не знає як. За те їх і вибрали. Нехай.