Українська мрія і окуляри
Вівторковий таксист зразу сказав: ви мені розкажете, куди їхати? бо я в Києві два тижні.
Карочє, історія. Чоловік живе в Херсоні. У батьків там двокімнатна, а він з дружиною і 11-літньою донькою живуть в малюсінькій гостинці. Йому може бути як 35, так і 40 років, засушений такий типаж. Перспектив ніяких.
Тут помирає бабуся в Пухівці (для некиян - це сільце під Києвом, 15 хвилин на авто до міста, зараз стає модним). Залишається великий цегляний дім, сарай, гараж, 13 соток городу. Хоч дідусь помер 10 років тому, все обійстя в хорошому стані, чисте, пофарбоване, доглянуте. Чоловік бере родину і переїжджає в Пухівку.
Ми питаємо: ну і як відчуття від власності?
Треба бачити його обличчя - аж світиться. Ой, каже, досі руки дрижать. Це так.. так....
Не може дібрати слів.
Дочка щаслива. Зразу вибрала свою кімнату. (Ви ж розумієте, каже чоловік, ми ж утрьох в маленькій кімнатці 11 років..)
Дружина - дитя квартири, почувалася спершу непевно. Вчора, каже, я напряму в неї спитав: ну що, повертаємося до Херсону? Вона замахала руками: ти що, здурів??? Вона пішла працювати в школу, вже має нових приятельок, їй вже цікаво, ну і - Київ.
По Києву поки що раз гуляли. Майдан, Глобус, все таке. Вже є плани на наступну неділю, кудись там дитина замовила піти.
Чоловік і сам радіє, як дитина. Київ дуже подобається, а найбільше подобаються люди - такі добрі, приязні. В Херсоні останнім часом люди озлилися, роботи нема, грошей нема, перспектив нема. А тут такий контраст. Про людей найдовше розповідав.
Потім ми приїхали, порадили, куди повести малу і побажали гараздів на новому місці.
Приємний чолов'яга і було радісно за нього і за той шанс, який він отримав.
Я дуже люблю зустрічати людей, налаштованих на добре. Дуже легко собі уявити людину, яка при такому ж розкладі нарікала б на Київ, місцевих, роботу, спадок і все таке. Дивимося ми на одне й те саме, але через різні окуляри.
Тому я - за мрії, що збуваються, і за добрі окуляри:)
Карочє, історія. Чоловік живе в Херсоні. У батьків там двокімнатна, а він з дружиною і 11-літньою донькою живуть в малюсінькій гостинці. Йому може бути як 35, так і 40 років, засушений такий типаж. Перспектив ніяких.
Тут помирає бабуся в Пухівці (для некиян - це сільце під Києвом, 15 хвилин на авто до міста, зараз стає модним). Залишається великий цегляний дім, сарай, гараж, 13 соток городу. Хоч дідусь помер 10 років тому, все обійстя в хорошому стані, чисте, пофарбоване, доглянуте. Чоловік бере родину і переїжджає в Пухівку.
Ми питаємо: ну і як відчуття від власності?
Треба бачити його обличчя - аж світиться. Ой, каже, досі руки дрижать. Це так.. так....
Не може дібрати слів.
Дочка щаслива. Зразу вибрала свою кімнату. (Ви ж розумієте, каже чоловік, ми ж утрьох в маленькій кімнатці 11 років..)
Дружина - дитя квартири, почувалася спершу непевно. Вчора, каже, я напряму в неї спитав: ну що, повертаємося до Херсону? Вона замахала руками: ти що, здурів??? Вона пішла працювати в школу, вже має нових приятельок, їй вже цікаво, ну і - Київ.
По Києву поки що раз гуляли. Майдан, Глобус, все таке. Вже є плани на наступну неділю, кудись там дитина замовила піти.
Чоловік і сам радіє, як дитина. Київ дуже подобається, а найбільше подобаються люди - такі добрі, приязні. В Херсоні останнім часом люди озлилися, роботи нема, грошей нема, перспектив нема. А тут такий контраст. Про людей найдовше розповідав.
Потім ми приїхали, порадили, куди повести малу і побажали гараздів на новому місці.
Приємний чолов'яга і було радісно за нього і за той шанс, який він отримав.
Я дуже люблю зустрічати людей, налаштованих на добре. Дуже легко собі уявити людину, яка при такому ж розкладі нарікала б на Київ, місцевих, роботу, спадок і все таке. Дивимося ми на одне й те саме, але через різні окуляри.
Тому я - за мрії, що збуваються, і за добрі окуляри:)