(no subject)
Похибка на війну
Світ перестав бути таким як раніше. Давно вже перестав. Ми навчились жити теперішнім, жити сьогоденням. Хай тривожним і сповненим болю, але сьогоднішнім днем. Бо ми можемо розраховувати на майбутнє лише з умовною похибкою на війну і непередбачуваність.
Важко спланувати навіть найближчі вихідні. Цього ми навчились ще за майдану. Бо раптом штурм, раптом треба бігти? А тепер важко планувати і далеке майбутнє. Відпустки, подорожі. Куди їхати? Якщо можна буде їхати. Так плануєш хоча б щось на червень, і скадно уявити такий далекий серпень.
Життя змінюється щодня, щогодини. Ми ледь встигаємо читати новини. А ще треба сприйняти, прийняти і осмислити. Реальність швидко міняється. Згадується Аліса з країни чудес. Бо треба бігти дуже швидко, щоб тільки залишитись на тому ж місці. А щоб потрапити кудись, треба бігти вдвічи швидше.
Так, сташно жити з цим "якщо раптом". Страшно і відважно водночас. Майбутнє таке невідоме. Але воно завжди було невідомим. Ми просто не усвідомлювали цього так ясно. Часу залишається все меньше, нам так само загроєує вічність.
Теперішнє таке тендітне? Тим більше будемо цінувати цей день, цю хвилину, близьких поруч, друзів, на яких можна покастись, ціх щирих людей, цю чудову країну.
Світ перестав бути таким як раніше. Давно вже перестав. Ми навчились жити теперішнім, жити сьогоденням. Хай тривожним і сповненим болю, але сьогоднішнім днем. Бо ми можемо розраховувати на майбутнє лише з умовною похибкою на війну і непередбачуваність.
Важко спланувати навіть найближчі вихідні. Цього ми навчились ще за майдану. Бо раптом штурм, раптом треба бігти? А тепер важко планувати і далеке майбутнє. Відпустки, подорожі. Куди їхати? Якщо можна буде їхати. Так плануєш хоча б щось на червень, і скадно уявити такий далекий серпень.
Життя змінюється щодня, щогодини. Ми ледь встигаємо читати новини. А ще треба сприйняти, прийняти і осмислити. Реальність швидко міняється. Згадується Аліса з країни чудес. Бо треба бігти дуже швидко, щоб тільки залишитись на тому ж місці. А щоб потрапити кудись, треба бігти вдвічи швидше.
Так, сташно жити з цим "якщо раптом". Страшно і відважно водночас. Майбутнє таке невідоме. Але воно завжди було невідомим. Ми просто не усвідомлювали цього так ясно. Часу залишається все меньше, нам так само загроєує вічність.
Теперішнє таке тендітне? Тим більше будемо цінувати цей день, цю хвилину, близьких поруч, друзів, на яких можна покастись, ціх щирих людей, цю чудову країну.