Про весілля по-нашому, яким воно має бути
На вихідних була на чарівному весіллі... Навіть рука не підіймається писати про це свято російською, бо то було таке щиро українське дійство, що я вже третій день не можу відійти і запалу "українськості" мені ще, певно, на півроку вистачить. =))
Старостував пан Василь Вовкун - колишній міністр культури України, знавець фольклору і надзвичайно харизматичний, цікавий, розумний дядька. Причому про те, що він - міністр, я зрозуміла лише наприкінці вечора.
Розважали "Божичі". Веселі, щирі, такі несучасні і такі чудові цією несучасністю. І скільки всього цікавого вони показали! І традицій, які для нас, неучів, були в диковину, хоча коріння їх сягає такої глибини, що мимохіть проникаєшся. І танців, до яких вся наша "модна тусовка" залучилася за милу душу. І пісень, старовинних, пронизливих, багатоголосих, які я старалася почути за застільним гомоном веселої юрби. А костюми! А мова! А атмосфера! От зараз згадую - і шкодую, що не все встигла побачити і почути, що відволікалася.
А ще чимало гостей було у вишиванках, і це було надзвичайно красиво і гармонійно. І місце, де було святкування, виглядало як козацька фортеця, дуже було ретельно все продекоровано. А замість "гірко" молодим кричали "любо!" - і це було якось дуже правильно, хоча й не всі підтримали і зрозуміли
Стоїмо ми в черзі до молодих, щоб вручити свої букетики і конвертики, кожен же старається хоч декілька слів привітання сказати. А староста зупиняє: "Чекайте, панове, вітати, під час перепою ще матимете слово". Яка ж влучна назва усього, що відбувалося - перепой =))
А в церкві, де було вінчання, (українська автокефальна) декілька раз молилися "За Україну, її військо, уряд і люд". Вперше чула такий заклик і було дивно, але правильно.
Я точно знаю, що ще довго буду розмірковувати про це весілля. Згадувати моменти, ретельно складати їх у пам'яті, як маленькі скарби. Бо це було справжнє диво, долучитися до якого мені пощасливилось.
Остапе і Аню - щастя вам!
Старостував пан Василь Вовкун - колишній міністр культури України, знавець фольклору і надзвичайно харизматичний, цікавий, розумний дядька. Причому про те, що він - міністр, я зрозуміла лише наприкінці вечора.
Розважали "Божичі". Веселі, щирі, такі несучасні і такі чудові цією несучасністю. І скільки всього цікавого вони показали! І традицій, які для нас, неучів, були в диковину, хоча коріння їх сягає такої глибини, що мимохіть проникаєшся. І танців, до яких вся наша "модна тусовка" залучилася за милу душу. І пісень, старовинних, пронизливих, багатоголосих, які я старалася почути за застільним гомоном веселої юрби. А костюми! А мова! А атмосфера! От зараз згадую - і шкодую, що не все встигла побачити і почути, що відволікалася.
А ще чимало гостей було у вишиванках, і це було надзвичайно красиво і гармонійно. І місце, де було святкування, виглядало як козацька фортеця, дуже було ретельно все продекоровано. А замість "гірко" молодим кричали "любо!" - і це було якось дуже правильно, хоча й не всі підтримали і зрозуміли
Стоїмо ми в черзі до молодих, щоб вручити свої букетики і конвертики, кожен же старається хоч декілька слів привітання сказати. А староста зупиняє: "Чекайте, панове, вітати, під час перепою ще матимете слово". Яка ж влучна назва усього, що відбувалося - перепой =))
А в церкві, де було вінчання, (українська автокефальна) декілька раз молилися "За Україну, її військо, уряд і люд". Вперше чула такий заклик і було дивно, але правильно.
Я точно знаю, що ще довго буду розмірковувати про це весілля. Згадувати моменти, ретельно складати їх у пам'яті, як маленькі скарби. Бо це було справжнє диво, долучитися до якого мені пощасливилось.
Остапе і Аню - щастя вам!