once the show gets started it's bound to be a sight to see
Минуло вже ось майже два тижні, а це неперевершене відчуття здійсненої мрії ніяк мене не полишає. Коли після багатьох місяців візуалізації та очікування те, чого дуже бажаєш нарешті стає реальністю, хочеться схопити це відчуття перемоги у нашому you-can’t-always-get-what-you-want світі, міцно притиснути до себе і залишити на щастя як талісман. Хочеться носити фестивальну футболку щодня, а цю омріяну з хвилястим написом улюбленого гурта берегти на особливий випадок, як найцінніший скарб.
Heineken Open’er Festival у Польщі став для мене казковим ще з тієї причини, що це перший фестиваль такого великого масштабу, на який я потрапила. І як все хороше, що трапляється вперше, воно завжди здається найкращим, бо все наступне ніколи так сильно не вразить і буде прирівнюватися до нього.
Якось не хочеться дуже занурюватися у побутові подробиці добирання-проживання, бо в них можуть розчинитися всі концертні враження, тому я відразу перейду до суті.
Перший день фестивалю хедлайнили популярні в 90-х Blur. Вокаліст, здається, трохи переплутав декади (думаю без алкоголю тут не обійшлося), нахабно обливав прихильників водою, пригав як навіжений по сцені, копав ногами когось з технічного персоналу і т.д. До їхнього виходу "на біс" ми пішли на другу сцену дивитися Alt-j, тому зрозуміло, єдині їхні дві пісні, які всі знають і я хотіла почути - The Universal та Song 2 ми пропустили. Та засмучуватися довго не прийшлося - рівно стільки часу, скільки пішло на те, щоб перейти відстань довжиною в два футбольні поля і почекати в теплій затишній Tent Stage на вихід цих електро-інді британців. Їхній виступ мене приємно здивував і ще надовго запам'ятається тим, як люди дивно рухалися під їхні ритми.
Другий день - це гумовики, дощовики і виступ омріяних Arctic Monkeys. Небо рвали на темно-синьо-сірі шматки сліпучі блискавки поки ми йшли з автобуса на територію фестивалю, це погода нам так говорила, що she's thunderstorms :) Дощ трохи розігнав людей і ми могли спокійно дивитися виступ Tame Impala which have (and I quote Alex Turner here) "that aussie sound". Далі ми зайняли вигідне місце по видимості та звучанню - по центру, не надто близько, але й не надто далеко і чекали. Познайомилися з 65-літнім дядечком поляком, який так турботливо розганяв всіх високих фанатів перед нами, невисокими дівчатами, і в розмові виявилося, що він 11 разів був на концертах The Rolling Stones, вперше ще в 60-х!
Розповідати про концерт Arctic Monkeys важко, бо після того як з наростаючим мотивом пісні, яка перша в їхньому сетлисті, на темній сцені засвітилися величезні лампочки напису "AM" і почулися перші звуки Do I Wanna Know? і цей божественний вокал Тернера, я майже ніяких деталей більше не пам'ятаю, хоча це було незабутньо. Було неперевершено досконало: пісні ті ж самі як на Glastonbury, який вони відіграли за тиждень до Heineken-у (мабуть в них відчуття ейфорії тоді ще не розвіялося, тому було так добре), чорно-білий полосатий піджак Алекса, його загравання з публікою а-ля Елвіс Преслі, барабани Мета, і остання 505... все-все було так як я собі це місяцями уявляла (minus Miles Kane), або навіть краще, бо так детально не уявиш. Наспівалася, накричалася, напригалася і натанцювалася. Навіть прапором розмахувала - так щоб їм мене вже точно було видно :) Після Мавп був Нік Кейв, але ми були надто стомлені, щоб вистояти ще і його сет...
Третій день для мене був дещо невдалий. Через непередбачені обставини, які називаються дівчата і великий торгівельний центр ми пропустили годину Queens of the Stone Age... Такою злою я давно не була (тут ще і пмс свою роль зіграло). Тож ми почули якихось чотири пісні, було страшенно холодно і не тільки від погоди. Але я якимось чином взяла себе в руки (а було ой як важко) і якісь приємні спогади та й залишилися. Королеви Кам'яного Віку пускали химерний і досить похмурий відеоряд (особливо до I Appear Missing, якої я зараз не можу наслухатися (це їхній офіційний кліп, як пізніше виявилося)), хлопці рубали як востаннє, чоткі такі і Джош Хоммі прикольний дядько, з почуттям гумору :) Ех, як жаль... ну, нічого. Якось іншим разом. А поки послухаю ще їхні попередні альбоми.
Далі були чудові The National. Не було шаленого стрибання, співання і т.д. з моєї сторони як під час Мавп, тож змогла все добре роздивитися і послухати. Ми зігрівалися лате, а вокаліст на сцені - червоним вином, яке пив з скляного бокалу. Такими й запам'яталися - домашніми інтелігентами <3
На останній день фестивалю виступали Kings of Leon. Багато хто їхав спеціально на них, бо то було в суботу і вони як-не-як, з усього того лайн-апу найпопулярніші були. Ми зайняли те ж місце що й на Мавп, і було об'єктивно круто, але для мене вони не боги рок-н-ролу, тому враження були не такі сильні як від... ну, ви знаєте :) І відео на екранах в них відставало від звуку :P Правда вони вкінці виступу порозкидали свої медіатори та барабанні палички шанувальникам... Ох, уже ці рок-музиканти ;)
На п'ятий день, коли фестиваль закінчився, ми безкоштовно залишилися на концерт Ріанни. І це був провал, друзі... По-перше, годину на неї чекали на холоді, по-друге, вона майже нічого сама не співала, тільки ходила по сцені дупою крутила і матюкалася. "Do you still remember this shit?" - саме так вона оголосила всім відому Парасольку. Та в якийсь момент для мене все просто перетворилося на хорошу дискотеку на якій, так сталося, що підспувувала Ріанна і було (як на дівчачі мірки) кльово. Вона сама повністю співала лише дві пісні - ті, що "на біс" - Stay і Diamonds. Ми вже тоді протискалися крізь натовп сунучить до виходу (тому добре змогли її роздивитися в профіль :)
Вражень купа не тільки від фестивалю, а й від людей, які нам зустрілися та від міста Ґданська, від якого я не очікувала нічого, а воно виявилося дуже навіть красивим. Підсумовуючи все вище сказане, можу голосно заявити: хочу ще!
Heineken Open’er Festival у Польщі став для мене казковим ще з тієї причини, що це перший фестиваль такого великого масштабу, на який я потрапила. І як все хороше, що трапляється вперше, воно завжди здається найкращим, бо все наступне ніколи так сильно не вразить і буде прирівнюватися до нього.
Якось не хочеться дуже занурюватися у побутові подробиці добирання-проживання, бо в них можуть розчинитися всі концертні враження, тому я відразу перейду до суті.
Перший день фестивалю хедлайнили популярні в 90-х Blur. Вокаліст, здається, трохи переплутав декади (думаю без алкоголю тут не обійшлося), нахабно обливав прихильників водою, пригав як навіжений по сцені, копав ногами когось з технічного персоналу і т.д. До їхнього виходу "на біс" ми пішли на другу сцену дивитися Alt-j, тому зрозуміло, єдині їхні дві пісні, які всі знають і я хотіла почути - The Universal та Song 2 ми пропустили. Та засмучуватися довго не прийшлося - рівно стільки часу, скільки пішло на те, щоб перейти відстань довжиною в два футбольні поля і почекати в теплій затишній Tent Stage на вихід цих електро-інді британців. Їхній виступ мене приємно здивував і ще надовго запам'ятається тим, як люди дивно рухалися під їхні ритми.
Другий день - це гумовики, дощовики і виступ омріяних Arctic Monkeys. Небо рвали на темно-синьо-сірі шматки сліпучі блискавки поки ми йшли з автобуса на територію фестивалю, це погода нам так говорила, що she's thunderstorms :) Дощ трохи розігнав людей і ми могли спокійно дивитися виступ Tame Impala which have (and I quote Alex Turner here) "that aussie sound". Далі ми зайняли вигідне місце по видимості та звучанню - по центру, не надто близько, але й не надто далеко і чекали. Познайомилися з 65-літнім дядечком поляком, який так турботливо розганяв всіх високих фанатів перед нами, невисокими дівчатами, і в розмові виявилося, що він 11 разів був на концертах The Rolling Stones, вперше ще в 60-х!
Розповідати про концерт Arctic Monkeys важко, бо після того як з наростаючим мотивом пісні, яка перша в їхньому сетлисті, на темній сцені засвітилися величезні лампочки напису "AM" і почулися перші звуки Do I Wanna Know? і цей божественний вокал Тернера, я майже ніяких деталей більше не пам'ятаю, хоча це було незабутньо. Було неперевершено досконало: пісні ті ж самі як на Glastonbury, який вони відіграли за тиждень до Heineken-у (мабуть в них відчуття ейфорії тоді ще не розвіялося, тому було так добре), чорно-білий полосатий піджак Алекса, його загравання з публікою а-ля Елвіс Преслі, барабани Мета, і остання 505... все-все було так як я собі це місяцями уявляла (minus Miles Kane), або навіть краще, бо так детально не уявиш. Наспівалася, накричалася, напригалася і натанцювалася. Навіть прапором розмахувала - так щоб їм мене вже точно було видно :) Після Мавп був Нік Кейв, але ми були надто стомлені, щоб вистояти ще і його сет...
Третій день для мене був дещо невдалий. Через непередбачені обставини, які називаються дівчата і великий торгівельний центр ми пропустили годину Queens of the Stone Age... Такою злою я давно не була (тут ще і пмс свою роль зіграло). Тож ми почули якихось чотири пісні, було страшенно холодно і не тільки від погоди. Але я якимось чином взяла себе в руки (а було ой як важко) і якісь приємні спогади та й залишилися. Королеви Кам'яного Віку пускали химерний і досить похмурий відеоряд (особливо до I Appear Missing, якої я зараз не можу наслухатися (це їхній офіційний кліп, як пізніше виявилося)), хлопці рубали як востаннє, чоткі такі і Джош Хоммі прикольний дядько, з почуттям гумору :) Ех, як жаль... ну, нічого. Якось іншим разом. А поки послухаю ще їхні попередні альбоми.
Далі були чудові The National. Не було шаленого стрибання, співання і т.д. з моєї сторони як під час Мавп, тож змогла все добре роздивитися і послухати. Ми зігрівалися лате, а вокаліст на сцені - червоним вином, яке пив з скляного бокалу. Такими й запам'яталися - домашніми інтелігентами <3
На останній день фестивалю виступали Kings of Leon. Багато хто їхав спеціально на них, бо то було в суботу і вони як-не-як, з усього того лайн-апу найпопулярніші були. Ми зайняли те ж місце що й на Мавп, і було об'єктивно круто, але для мене вони не боги рок-н-ролу, тому враження були не такі сильні як від... ну, ви знаєте :) І відео на екранах в них відставало від звуку :P Правда вони вкінці виступу порозкидали свої медіатори та барабанні палички шанувальникам... Ох, уже ці рок-музиканти ;)
На п'ятий день, коли фестиваль закінчився, ми безкоштовно залишилися на концерт Ріанни. І це був провал, друзі... По-перше, годину на неї чекали на холоді, по-друге, вона майже нічого сама не співала, тільки ходила по сцені дупою крутила і матюкалася. "Do you still remember this shit?" - саме так вона оголосила всім відому Парасольку. Та в якийсь момент для мене все просто перетворилося на хорошу дискотеку на якій, так сталося, що підспувувала Ріанна і було (як на дівчачі мірки) кльово. Вона сама повністю співала лише дві пісні - ті, що "на біс" - Stay і Diamonds. Ми вже тоді протискалися крізь натовп сунучить до виходу (тому добре змогли її роздивитися в профіль :)
Вражень купа не тільки від фестивалю, а й від людей, які нам зустрілися та від міста Ґданська, від якого я не очікувала нічого, а воно виявилося дуже навіть красивим. Підсумовуючи все вище сказане, можу голосно заявити: хочу ще!