23
Добігають кінця останні хвилини мого 23-го року. На мить замислилася чи справді 23-го, бо, якщо чесно, думала, що то вже мені 24 стукне, а не 23. І якось нормально було б якби й 24 чи 26...
Завжди любила своє день народження. Не святкування, а сам день 4го грудня. Відчувала якось себе по-особливому. Цього року немає сил. Принаймні зараз.
Планую спати завтра зранку поки буде охоти, оскільки урок в школі аж на 14.50, а вчора я, аби розвантажити цей "святковий" тиждень, спала через дурне планування чотири години. Цукерок не купуватиму і рахунок не поповнятиму.
Загубила ножниці, всі так думають вдома, хоча це не я. Або вже через втому та запрацьованість я не тільки їжджу з шапкою навиворіт маршрутками, а й не знаю, де діваю речі. Аж клубок підступив до горла, таких ображених сліз. Мабуть більше на даремно витрачений час, ніж не на зниклі ножниці.
Поки мені було 22 стала менше боятися собак і почала пити каву з молоком. І пиво навіть кілька разів. Не перестала гризти нижню губу і не позбулася задирок на пальцях. Якщо я навіть не можу контролювати свої шкідливі звички, що я взагалі в своєму житті можу контролювати?
Коли іду до школи позаду другокласниць, підслуховую їхні розмови, згадую як мені було у вісім. Уявляю це відчуття, коли тобі вісім - тоді я вперше подумала, що вже свідома і доросла людина.
Зараз я мала би (хотіла би...) бути в Мюнхені, готуватися до завтрашнього концерту The Black Keys, ні про що не турбуватися і радіти життю. Спробую вичаклувати собі на ніч саме такий сон, інколи вони бувають реальніші за реальність.
UPD: а цукерки я таки купила і з'їла з моїми 9-тиклашками, які мені так мило заспівали Happy Birthday