Blast from the past (2)
Сортуючи вордівські файли знайшла свій минулорічний твір з етики (?) про щастя. Нічого особливого, але вирішила помістити його тут, аби не загубилось.
Коли я востаннє почувала себе беззастережно щасливою
Оцінюючи своє життя загалом, буду виходити від супротивного. У мене немає вагомих причин почувати себе нещасливою. У мене є батьки, сестра, близькі, друзі, які мене люблять та поважають; я здорова, вчуся в університеті, маю дім, маю у що зодягнутися та що з’їсти, і здавалося б скаржитись не маю на що. Та визначити, чи я щаслива, можна у різних площинах, залежно від того, яку концепцію щастя взяти за основу. Якщо виходити від протилежного, дедуктивно можна вивести, що я щаслива. Якщо розглядати щастя, як гармонію з собою та з навколишнім світом, щасливою себе назвати не можу. Дуже рідко трапляються моменти, коли близькі мені люди мене дійсно розуміють, так як би мені цього хотілося. Насправді, можливо в мені немає чого розуміти, бо я звичайнісінька пересічна людина, думки якої вже століттями були думками інших міліонів людей. Та все ж, у цьому аспекті, щастя повного я не маю.
Якщо розглянути щастя як любов до повсякденних дрібниць (як це визначив японський письменник Акутагава Рюноске), то тут я щаслива щодня. Я намагаюся себе ощасливити різними моментами кожен день, часом «штучно» викликаючи задоволення життям та радість (без оптимізму, нехай штучного, життя набуває дуже темних відтінків, і сенс мого життя, хай навіть досить нечітко окресленого в моїх думках, зникає). Тому до таких тривіальних моментів щастя я відношу: викликання посмішок у близьких мені людей, коли вони щасливі - щаслива я; спостерігання природи, до чого я зараховую не лише захоплення від квітучих дерев, повного місяця та інших подібних феноменів природи, але й захоплення від самих людей, бо спостереження за ними чомусь приносить мені радість.
Виходячи з думки польського поета Норвіда, що людина, щоб бути щасливою, має знати на що жити, для чого, і за що вмерти, назвати себе щасливою не можу. По-перше, оскільки як людина я ще у процесі становлення, я не можу визначити для чого я живу саме зараз. Це одне з питань відповідь на яке мені треба довго шукати. Також суперечливим для мене є «знати за що вмерти». Оскільки я не можу визначити для чого жити, за що вмерти відповідно теж. У сучасному хаотичному житті з шаленим його темпом людині часто не залишається часу роздумувати про щось високе та вічне. Наприклад, якщо говорити особисто та відверто, зараз у мене на думці крім цієї творчої роботи ще цілий оберемок незавершених справ пов’язаних з навчанням, і середньостатистичний четвертокурсник перебуває зараз у стані постійного стресу, переживання, а інколи й відчаю. Як в таких умовах думати про щастя чи сенс людського життя? Всі ці думки відкладаються на потім, тому на даний момент я задовольняюся дешевим варіантом щастя, часто фізичним - якщо побігаю зранку, а вночі нарешті після безперервного читання, напруженого навчання таки піду спати; коли танцюю, коли врешті поласую чимось смачним (можливо це звучить як гедоністична теорія щастя, нехай так, я не вважаю, що це погано). Також востаннє почувала себе щасливою коли слухала улюблену музику, а інколи просто навіть ту, яка відноситься до масової культури; також щоразу почуваю себе щасливою коли дочитую книжку, яка наповнює мене безліччю думок, що аж поворухнутися страшно, аби їх не порозхлюпувати; або коли дивлюсь захопливий фільм, у сюжет якого поринаєш забуваючи про власне життя, тоді я теж беззастережно щаслива, бо потрапляю у іншу реальність.
Розглядаючи щастя у різних його вимірах, можу відповісти на запитання «коли я востаннє почувала себе беззастережно щасливою» таким чином - кілька секунд на день щодня. Це більше виглядає як хвилька ескапізму від гнітючої реальності у вигляді обов’язку перед собою, іншими людьми, які я на себе наклала (маю на увазі навчання), але саме цю хвилинку я назву моментом коли я беззастережно щаслива, бо в такі моменти я думаю про те приємне, добре, мрію про світле майбутнє, що приносить мені посмішку та радість і дає сил йти далі. Така щоденна «доза» щастя необхідна кожній людині, щоб мати можливість жити далі, шукати сенс життя та своє місце в світі.
Коли я востаннє почувала себе беззастережно щасливою
Оцінюючи своє життя загалом, буду виходити від супротивного. У мене немає вагомих причин почувати себе нещасливою. У мене є батьки, сестра, близькі, друзі, які мене люблять та поважають; я здорова, вчуся в університеті, маю дім, маю у що зодягнутися та що з’їсти, і здавалося б скаржитись не маю на що. Та визначити, чи я щаслива, можна у різних площинах, залежно від того, яку концепцію щастя взяти за основу. Якщо виходити від протилежного, дедуктивно можна вивести, що я щаслива. Якщо розглядати щастя, як гармонію з собою та з навколишнім світом, щасливою себе назвати не можу. Дуже рідко трапляються моменти, коли близькі мені люди мене дійсно розуміють, так як би мені цього хотілося. Насправді, можливо в мені немає чого розуміти, бо я звичайнісінька пересічна людина, думки якої вже століттями були думками інших міліонів людей. Та все ж, у цьому аспекті, щастя повного я не маю.
Якщо розглянути щастя як любов до повсякденних дрібниць (як це визначив японський письменник Акутагава Рюноске), то тут я щаслива щодня. Я намагаюся себе ощасливити різними моментами кожен день, часом «штучно» викликаючи задоволення життям та радість (без оптимізму, нехай штучного, життя набуває дуже темних відтінків, і сенс мого життя, хай навіть досить нечітко окресленого в моїх думках, зникає). Тому до таких тривіальних моментів щастя я відношу: викликання посмішок у близьких мені людей, коли вони щасливі - щаслива я; спостерігання природи, до чого я зараховую не лише захоплення від квітучих дерев, повного місяця та інших подібних феноменів природи, але й захоплення від самих людей, бо спостереження за ними чомусь приносить мені радість.
Виходячи з думки польського поета Норвіда, що людина, щоб бути щасливою, має знати на що жити, для чого, і за що вмерти, назвати себе щасливою не можу. По-перше, оскільки як людина я ще у процесі становлення, я не можу визначити для чого я живу саме зараз. Це одне з питань відповідь на яке мені треба довго шукати. Також суперечливим для мене є «знати за що вмерти». Оскільки я не можу визначити для чого жити, за що вмерти відповідно теж. У сучасному хаотичному житті з шаленим його темпом людині часто не залишається часу роздумувати про щось високе та вічне. Наприклад, якщо говорити особисто та відверто, зараз у мене на думці крім цієї творчої роботи ще цілий оберемок незавершених справ пов’язаних з навчанням, і середньостатистичний четвертокурсник перебуває зараз у стані постійного стресу, переживання, а інколи й відчаю. Як в таких умовах думати про щастя чи сенс людського життя? Всі ці думки відкладаються на потім, тому на даний момент я задовольняюся дешевим варіантом щастя, часто фізичним - якщо побігаю зранку, а вночі нарешті після безперервного читання, напруженого навчання таки піду спати; коли танцюю, коли врешті поласую чимось смачним (можливо це звучить як гедоністична теорія щастя, нехай так, я не вважаю, що це погано). Також востаннє почувала себе щасливою коли слухала улюблену музику, а інколи просто навіть ту, яка відноситься до масової культури; також щоразу почуваю себе щасливою коли дочитую книжку, яка наповнює мене безліччю думок, що аж поворухнутися страшно, аби їх не порозхлюпувати; або коли дивлюсь захопливий фільм, у сюжет якого поринаєш забуваючи про власне життя, тоді я теж беззастережно щаслива, бо потрапляю у іншу реальність.
Розглядаючи щастя у різних його вимірах, можу відповісти на запитання «коли я востаннє почувала себе беззастережно щасливою» таким чином - кілька секунд на день щодня. Це більше виглядає як хвилька ескапізму від гнітючої реальності у вигляді обов’язку перед собою, іншими людьми, які я на себе наклала (маю на увазі навчання), але саме цю хвилинку я назву моментом коли я беззастережно щаслива, бо в такі моменти я думаю про те приємне, добре, мрію про світле майбутнє, що приносить мені посмішку та радість і дає сил йти далі. Така щоденна «доза» щастя необхідна кожній людині, щоб мати можливість жити далі, шукати сенс життя та своє місце в світі.