39. Творчість Сковороди та ідеал «мандрованого філософа». Емоційна модальність української ментально
У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чорною сковородою, що пече білі млинці». Тому і твори свої найперше адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі.
Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав Котляревський у п’єсі «Наталка-Полтавка».
Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про «природну» людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.
Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу.
Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,- прагнення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього - подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у «Баснях харьковскіх». Мудрість байок Сковороди - це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла.
Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя - і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і обставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди:
О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби вольности не могла как лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. Атому й заповідав на надгробку написати: «Світ ловив мене, та не впіймав».
Менталітет - це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому.
Роздвоєність української душі знаходить відображення в культурній традиції, наприклад, у Шевченка чи Гоголя. Для Гоголя, на думку Г. Грабовича, це протистояння, розірваність і глибока трагедійність боротьби між козацьким і селянським (чоловічим і жіночим ) началом, для Шевченка - протидія між ідеальною спільністю, «святою правдою» і реальною суспільною структурою.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як „вмонтованого в соціум” регулятора економічних, політичних та культурних подій. Саме завдяки особливостям українського менталітету (певному консерватизму, уповільненості, зваженості) в Україні не відбулося соціальних вибухів в періоди „помаранчевої революції” кінця 2004 року та політичної кризи початку 2006 року. В той же час потрібно зазначити, що ці риси є серйозною перешкодою на шляху реформування нашого суспільства, оскільки вони не дають змоги надати розвиткові країни бажаної динаміки та ініціювати пропив на фронті впровадження в життя інноваційних політичних, соціальних та суто інформаційних технологій.
Втім, ці перешкоди чи навряд можуть вважатися постійними. Чітке визначення та нормативне закріплення спочатку на рівні провідних політичних сил, а потім і на рівні держави української національної ідеї, ініціювання консолідації етносу навколо цієї ідеї значно прискорять соціальні процеси та виведуть їх на рівень виконання Україною своєї всесвітньо-історичної місії. А це можливо на рівні логічного усвідомлення спочатку на рівні національної еліти, а потім і всього нашого населення, архетипу „Україна”.
УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОЦЕНТРИЗМ - підстава української духовності. За цим поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні сили,а їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. У.к. - екзестенція, щовиступає основою самого буття або й частиною природи укр. народу. Основою К. є живе і чутливе серце людини.
Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав Котляревський у п’єсі «Наталка-Полтавка».
Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про «природну» людину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існуючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.
Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу.
Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,- прагнення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього - подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у «Баснях харьковскіх». Мудрість байок Сковороди - це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла.
Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя - і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і обставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди:
О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби вольности не могла как лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. Атому й заповідав на надгробку написати: «Світ ловив мене, та не впіймав».
Менталітет - це характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому.
Роздвоєність української душі знаходить відображення в культурній традиції, наприклад, у Шевченка чи Гоголя. Для Гоголя, на думку Г. Грабовича, це протистояння, розірваність і глибока трагедійність боротьби між козацьким і селянським (чоловічим і жіночим ) началом, для Шевченка - протидія між ідеальною спільністю, «святою правдою» і реальною суспільною структурою.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як „вмонтованого в соціум” регулятора економічних, політичних та культурних подій. Саме завдяки особливостям українського менталітету (певному консерватизму, уповільненості, зваженості) в Україні не відбулося соціальних вибухів в періоди „помаранчевої революції” кінця 2004 року та політичної кризи початку 2006 року. В той же час потрібно зазначити, що ці риси є серйозною перешкодою на шляху реформування нашого суспільства, оскільки вони не дають змоги надати розвиткові країни бажаної динаміки та ініціювати пропив на фронті впровадження в життя інноваційних політичних, соціальних та суто інформаційних технологій.
Втім, ці перешкоди чи навряд можуть вважатися постійними. Чітке визначення та нормативне закріплення спочатку на рівні провідних політичних сил, а потім і на рівні держави української національної ідеї, ініціювання консолідації етносу навколо цієї ідеї значно прискорять соціальні процеси та виведуть їх на рівень виконання Україною своєї всесвітньо-історичної місії. А це можливо на рівні логічного усвідомлення спочатку на рівні національної еліти, а потім і всього нашого населення, архетипу „Україна”.
УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОЦЕНТРИЗМ - підстава української духовності. За цим поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні сили,а їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. У.к. - екзестенція, щовиступає основою самого буття або й частиною природи укр. народу. Основою К. є живе і чутливе серце людини.