(no subject)
щоліта нас відправляли у висилку в Трипілля - там все літо з нами жив дідусь, а бабця приїздила раз на три дні - коли в неї були вихідні. з доступних розваг були радіо-приймач, книжки, дерева, рахування вагонів електричок та поїздів, курчата, каченята та дві сусідські дівчинки. іноді риболовля - але це радше було пригодою, ніж звичайною розвагою. основною нашою задачею в Трипіллі було дихати повітрям. із щоденних обов'язків нам довірялись лише приготування їжі, миття посуду, збір ряски для качат та збір врожаю з кущів та дерев - до інших видів робіт нас не допускали - якось дуже швидко ми, діти асфальтиу, зарекомендували себе як не надто талановиті агрономи. але власне. чому я згадала про Трипілля - сьогодні в метро підглянула в реферат однієї пасажирки, а там на обкладинці прізвище професора - Жабоїдов. здогадуюсь, що цей асоціативний ряд потребує додаткових пояснень - мій двоюрідний брат і колега по висилці називав отих самих сусідських дівчаток "жибоїдки". не знаю звідки взялося це слово, але пізніше воно трансформувалось в "мєндісабальки" - на честь архітектора Мендісабаля - героя одного з серіалів, які приходили до нас дивитись сусідки. дівчата ці були з неблагополучної сім'ї, де батьки були алкоголіками, що вплинуло на зовнішність та розумовоий розвиток молодшої, але більше моїх однолітків навколо не було. це була така своєрідна пригода - якби не обставини, навряд чи в мене з'явилися б такі знайомі, але в дитинстві все видається інакшим.