Моє професійне свято
У вівторок , 8 вересня, весь світ відзначав, як на мене, одне з найкращих свят, - день мрійника. Як годиться весь день, який я провела на колесах (вічний-вже-остогидлий-давно-нічого-новенького-тільки-ще-один-штамп-в-паспорті маршрут Львів-Познань), мріяла-роздумувала. Мушу зізнатись, це одне з моїх улюблених занять (через що всі мої проблеми=). Звісно, the more you want - the more you get, за умови, якщо ти не ледащо та щось із запланованого та намріяного починаєш втілювати. В мене проблема, як завше, залишається одна-однісінька: настільки багацько тих мрій, що голова йде обертом від усвідомлення невідворотности остаточного рішення. Хоча це теж не зле, оскільки на місце здійсненої мрії завжди втулиться инша, що рятує від так званої «депресії переможця».
З.І. Також того дня нарешті дочитала Fight Club by Chuck Palahniuk. Шкода, що спершу для мене був фільм. Шкода, що так довго не могла дістатись до книги. Шкода, що немає хорошого перекладу українською, для тих, хто не може дозволити собі натішитись оригіналом. Резюмую: книга впевнено потрапила в мій TOP 10 Must-To-Read-Before-You-Die.