Кантер
Рік тому Льоня Кантер пішов з життя. Я подивилась фільм «Людина з табуретом» в лютому 2019 і вперше дізналась про Обирок, подорож до 4 океанів та її героїв. Після фільму було дуже світле відчуття. Сумно, але якось зрозуміло, спокійно і радісно за все те, що Льоня встиг зробити і що його справа жива. Адже саме так людина продовжує жити, навіть якщо її тіла вже не існує. Не це головне. Кожен має право на те, щоб піти тоді, коли хочеться і як хочеться. А тебе як особистість або забувають або ти існуєш далі у своїх дітях, добрих корисних справах, фільмах, книгах, картинах, відкриттях, сміливих відомих вчинках.
У травні 2019 я потрапила на Обирок. Спочатку я подумала, що мені не хочеться лишатись тут на ніч. Невідомо де ночувати (на твоєму ліжку вже лежать чиїсь речі, бо ти приїхала на одну ніч пізніше), ніде немає мила, а ти щойно з брудного міста, і величезна кількість людей «хіпстерів», які чомусь постійно обіймаються. У мене вже був подібний досвід життя, я була в ньому щаслива. Але тепер він пройшов і мені потрібен щоденний душ, інтернет і конкретне місце для спання з конкретними умовами. І за декілька годин до від'їзду, коли ми дивились супер-короткий фільм про борщ на прекрасному запашному сіні в кіносараї, коли ми всі гуртом ліпили балабушки з гарбузовим насінням, а потім закидали їх в піч, коли я ходила до озера в очікуванні кулішу, а потім, обпікаючи собі рот, бігом заливала його собі ложками, я думала, що повернусь сюди ще не один раз обов'язково. Вдячна, що у нас є подібні місця і дочитую книгу Пригод «Людина з табуретом» (яка, до речі, більш детальна і інтимна аніж фільм).