Sep 11, 2017 08:02
Це був один із сніжних днів в Києві. Коли ніхто не очікував завірюхи наприкінці грудня. Зламались трамваї. Було холодно і дуже мокро. Сніжинки сипались і сипались з неба безупинно. На зупинці по вулиці Павлівській всі з такою надією чекали на що-небудь - маршрутку, нехай забиту людьми, адже всередині було тепло, але всі проїжджали повз, трамвай, який дивом поновив би свій рух по вкритих льодом коліях, літак чи вертоліт. Але десятки хвилин вперто йшли вперед, ніч наближалась все швидше, тепліше не ставало.
А в цей час по радіо вже не перший день лунав хіт-парад найкращих світових рок-хітів за, навіть не знаю, останні десятиріччя. Улюблені ведучі коментували кожну пісню, пролітали роки і життєві події. А потім була неперевершена Анна Балент, яка порівнювала одну із свої улюблених музичних груп з яскравим льодяником, з якого з шурхотом знімаєш прозору обгортку. Це було те саме конфетті, мандарини, олів’є, тепло дружби і вогню, карусель з веселими дітьми, калейдоскоп.
В той вечір так жодний транспорт і не зупинився. Хуртовина прийшла неочікувано. На щастя, метро завжди виручає. Довелось довго йти сніжно-грязьовими калюжами, які вже навіть не намагаєшся перестрибнути чи обійти, падаючим сніжинам вже не радієш, бо вони плутаються у віях і заморожують очі. Але всередині було тепло і приємно від цього передноворічного яскравого музичного дива.
Просто радіо,
льодяники,
Київ