12
День 12
Всю попередню ніч навколо патрулювала ціла купа поліцейських на двоколісних каталках, від чого було ще незручніше, якось навіть соромно, та здоровий пофігізм врешті взяв своє, туалет був поруч, а вода текла з якогось крана :-) Вранці нашвидкоруч позбиравши речі, ми рушили до лазурних берегів Турціі і чарівних лагун... Примітка: По дорозі бачили людей в манішках схожих на двірників, котрі ганяли корів з доріг, чого ніде в Грузіі ми більше не бачили. Приблизно до запланованого турецького міста Хопа було кілометрів 40.Кордон ми пройшли досить швидко, трішки затримались обмінюючи Ларі на Ліри. Грузинська митниця виглядає доволі футуристично, чого не скажер про турецьку, і взагалі після перетину кордону дорога і узбіччя стали схожі на смітник, що було разючим контрастом. Скажу чесно цей день став для мене частково розчаруванням, оскільки в цій частині Турціі ловити рішуче нічого, і день би можна було вважати згаяним, аби не декілька цікавих моментів. Це загалом стосувалося наших спостережень за місцевим битом і населенням. В місті Поті, яке я підозрюю є маленьким індустріальним містечком, навіть при наявності моря, життя кипить якось наче жвавіше ніж в Грузіі, і цьому враженню певно сприяють купа маленьких вулочок з такими ж маленькими магазинчиками. Населення або вештається, або грає в нарди,але таке враження, що посеред робочого дня, роботи ні у кого і нема:-) ще ми зіли по Донеру, це така турецька шаурма, але з дуже смачним мясом, до якого безкоштовно дають кефір,ака айран. В оформленні,заказу мені ласкаво допоміг азербайджанець, якого фортуна дивом занесла в те місто. Тут я для себе відкрив, що турки і азербайджанці спілкуються однією мовою! Вік живи, вік дивуйся.Після перекусу ми пошвендяли трохи по крамницях,нам затягнули до чайхани, ну тобто до чайноі лавки, ну тобто до кафе де лише чай. Чайвсімсподобався і на зворотньому шляху всі нагребли собі додому. Ще троє наших моджахедів поголилися у місцевого брадобрея. Були задоволені надзайно. Хоча я і боявся, що об дрона бритва зламається, та нащастя минулося.:-) На тому місцева екзотика для нас скінчилася. А як так уявляв, що накуплю повні клітчаті сумки турецьких товарів. І наш караван вирушив назад на пошуки сараю. Нажаль ні каравансарайів, ні просто сарайів на дорозі не було і стати на ніч просто було ніде. Ну що ж не завжди коту маслениця... Однак наша щаслива зірка, тобто весь молочних шлях був з нами і коли ми затарившись турецькими ніштяками і вже були на півдорозі до паркуув Батумі раптом побачили диво дивнеє. виявляється набережнаи батумі має бути продовжена, ще кілометри на три і ці самі три кілометри вже пвдготовлені і пальми насаджені і стовпи закопані і велодоріжки, тільки ця частина не поєднана з основною, бракує між ними моста з півкілометри. І ось цей шматочок майже готового раю ми і знашли раптово. Навіть припишу заслуги знаходження собі, все одно більше ніхто не пише:-) Так от на такому чудовому безлюдному пляжі біля чудовоі безлюдноі набережноі ми і зупинились,більше того знайшли пару французів, що подорожують до Індіі. Хлопець був на лігераді а дівчина на велосипеді. Ми з ними мило поспілкувалися, навіть від нашого стоьа іхньому підкинули пляшечку винця, з далеким розрахунком, що вони подивляться за нашими речами, коли ввечері прокотимося в Батумі. Але пляж був такий чудовий величезний і безлюдний, а море таке тепле прозоре і ласкаве, що мимоволі не змогли відмовити собі у насолоді трішки розслабитись, та побавитись у воді і помилувались заходом сонця у море... Потім повкладались у спальниках на пляжі І спали,як діти, ну крім тих, хто обгорів в Батумі на пляжі. Бідний Сааб нагадував Омара і не Хаяма, а того, котрогт щойно витягли з окропу і подали до столу. Алекс теж не пас задніх і випромінював всю палітру рожевих відтінків. Далі буде, а я поки закутаюсь в гамаку і спатиму...
Всю попередню ніч навколо патрулювала ціла купа поліцейських на двоколісних каталках, від чого було ще незручніше, якось навіть соромно, та здоровий пофігізм врешті взяв своє, туалет був поруч, а вода текла з якогось крана :-) Вранці нашвидкоруч позбиравши речі, ми рушили до лазурних берегів Турціі і чарівних лагун... Примітка: По дорозі бачили людей в манішках схожих на двірників, котрі ганяли корів з доріг, чого ніде в Грузіі ми більше не бачили. Приблизно до запланованого турецького міста Хопа було кілометрів 40.Кордон ми пройшли досить швидко, трішки затримались обмінюючи Ларі на Ліри. Грузинська митниця виглядає доволі футуристично, чого не скажер про турецьку, і взагалі після перетину кордону дорога і узбіччя стали схожі на смітник, що було разючим контрастом. Скажу чесно цей день став для мене частково розчаруванням, оскільки в цій частині Турціі ловити рішуче нічого, і день би можна було вважати згаяним, аби не декілька цікавих моментів. Це загалом стосувалося наших спостережень за місцевим битом і населенням. В місті Поті, яке я підозрюю є маленьким індустріальним містечком, навіть при наявності моря, життя кипить якось наче жвавіше ніж в Грузіі, і цьому враженню певно сприяють купа маленьких вулочок з такими ж маленькими магазинчиками. Населення або вештається, або грає в нарди,але таке враження, що посеред робочого дня, роботи ні у кого і нема:-) ще ми зіли по Донеру, це така турецька шаурма, але з дуже смачним мясом, до якого безкоштовно дають кефір,ака айран. В оформленні,заказу мені ласкаво допоміг азербайджанець, якого фортуна дивом занесла в те місто. Тут я для себе відкрив, що турки і азербайджанці спілкуються однією мовою! Вік живи, вік дивуйся.Після перекусу ми пошвендяли трохи по крамницях,нам затягнули до чайхани, ну тобто до чайноі лавки, ну тобто до кафе де лише чай. Чайвсімсподобався і на зворотньому шляху всі нагребли собі додому. Ще троє наших моджахедів поголилися у місцевого брадобрея. Були задоволені надзайно. Хоча я і боявся, що об дрона бритва зламається, та нащастя минулося.:-) На тому місцева екзотика для нас скінчилася. А як так уявляв, що накуплю повні клітчаті сумки турецьких товарів. І наш караван вирушив назад на пошуки сараю. Нажаль ні каравансарайів, ні просто сарайів на дорозі не було і стати на ніч просто було ніде. Ну що ж не завжди коту маслениця... Однак наша щаслива зірка, тобто весь молочних шлях був з нами і коли ми затарившись турецькими ніштяками і вже були на півдорозі до паркуув Батумі раптом побачили диво дивнеє. виявляється набережнаи батумі має бути продовжена, ще кілометри на три і ці самі три кілометри вже пвдготовлені і пальми насаджені і стовпи закопані і велодоріжки, тільки ця частина не поєднана з основною, бракує між ними моста з півкілометри. І ось цей шматочок майже готового раю ми і знашли раптово. Навіть припишу заслуги знаходження собі, все одно більше ніхто не пише:-) Так от на такому чудовому безлюдному пляжі біля чудовоі безлюдноі набережноі ми і зупинились,більше того знайшли пару французів, що подорожують до Індіі. Хлопець був на лігераді а дівчина на велосипеді. Ми з ними мило поспілкувалися, навіть від нашого стоьа іхньому підкинули пляшечку винця, з далеким розрахунком, що вони подивляться за нашими речами, коли ввечері прокотимося в Батумі. Але пляж був такий чудовий величезний і безлюдний, а море таке тепле прозоре і ласкаве, що мимоволі не змогли відмовити собі у насолоді трішки розслабитись, та побавитись у воді і помилувались заходом сонця у море... Потім повкладались у спальниках на пляжі І спали,як діти, ну крім тих, хто обгорів в Батумі на пляжі. Бідний Сааб нагадував Омара і не Хаяма, а того, котрогт щойно витягли з окропу і подали до столу. Алекс теж не пас задніх і випромінював всю палітру рожевих відтінків. Далі буде, а я поки закутаюсь в гамаку і спатиму...