Отже, Камден, штат Нью-Джерсі.
У в загальному благополучному штаті, і поруч із таким мегаполісом як Філадельфія, лежить місто із самим високим
криміналітетом в Омериці. Згідно із останнім звітом ФБР від жовтня 2012 року, в Камдені сама висока кількість
злочинів на душу населення.
Потрапити в Камден з Філадельфії можна на паромі, однак останній відходить до Камдену в 5:30 вечора і назад вертається
вже аж ранком. ТП, яка продавала квитки на паром, інших шляхів до Камдена не знала, рівно як і того, чи міст імені її бувшого
президента Франкліна пішохідний. ТП, тому що її будка розташована в 10 хвилинах ходу від мосту, і якщо пройти 5 хвилин
від будки, то можна чітко побачити вагони метро, яке тягнеться вздовж мосту, рівно як і сілуети бігунів-велосипедистів.
Вирішено було ідти пішки. Проблема полягала в тому, що в 9 вечора міст з обох сторін закривався на замок.
На все-про все у мене було рівно 3 години. Ноги в руки і вперед через міст. Заходимо в Нью-Джерсі
Зліва бейсбольнй стадіон, справа якесь придуркувате шапіто
Стадіончик акуратний і затишний
А ось і футбольний стадіончик місцевої команди («поляна» штучна)
Останній погляд на центр Камдена з моста
Шматочок готичної архітектури з ідіотськими червоними дверима
Захожу в місто. Людей не видно. Починається образ нензи і розпачу. На кожному другому перехрестку стоять поліцейські.
Це надихає.
Що цікаво, прямо навпроти цієї розвалюючойосі памятки архітектури (так, здається, говорять в Україні?), свіжовідбудований дім
в стилі тотального омериканського несмаку. До речі, один із останніх мерів Камдена відпочиває зараз в «мєстах нє столь
отдалённих» за фінансові махінації із отриманням коштів ну будови. Хоча «проторив дорожку» не він - він вже третій мер Камдена,
який сидить. Зараз мером «обрали» жінку. Є надія, що вона не буде красти, бо, блять, не вміє.
І тут, откуда ні возьмісь - шикарний готичний собор! І знову із червоними дверима. Фетишисти-збоченці.
Тепер собор належить якійсь церкві Христа в Богу, чи то Бога в Христі.. Пздц
Так як я не хотів гаяти часу на їжу в Філадельфії, повечеряти я вирішив в Камдені. Розумний Телефон підказав декілька
адрес в центра міста. Прихожу я туда, «і что ві думаєтє?» (с):
ОК, іду в наступну точку. «і я опять вішєл на Дєрібасовскую» (с) :
А потом іше раз...
І тут свєршилось чудо: я вперше побачив людину, навіть ДВОХ - не поліцейських в цьому місті із населенням в майже
80 тисяч! Це тато вів хлопчика додому, я так палагаю, зі школи. Переводив їх через дорогу поліцейський. Ну, думаю, треба
у поліцейського спитати, шо ж такоє случілось, шо все закрите? Празнік якийсь місцевий рілігіозний, чи якийсь день жалоби.
Пробую перейти дорогу до поліцейського.
- Сер- кричить він, - стійте там, де ви стоїте.
- Стою - кричу у відповідь - а шо случілось?
- Стійте, я зараз вас переведу через вулицю.
- Та я якось сам, спасибі, кажу.
- Нє-нє, зі мною надійніше.
Підходить коп.
- Сам я, -кажу - художнік нємєстний, попішу і уєду. Поїсти би тільки десь перед цим.
Тут починається довга історія від поліцейського, суть якої зводиться до того, шо всі заклади громадського харчування і т.д.
закриваються в Камдені задовго до темноти. Щоби, так сказать... Є, правда, одна точка - китайська ригайлівка на
центральній вулиці - вони ще мають бути відкриті.
Вихожу я на Дєрібасовскую центральну вулицю Камдена. Як на інших вулицях - людей немає. Взагалі, за весь час,
проведений в місті, я зустрів не більше 20 людей, половина з яких - поліцейські. Зато в налічії є ще одна церква.
Ось вона, так довго шукана і омріяна китайська ригайлівка. Я подумав, що краще сдохнути з голоду і продовжив
подорож містом.
Ось вам, пожалуйста, ще одна церква
І ще одна
І ще одна
Прошу зауважити, що всі вони розташовані в межах однієї хвилини ходу від китайської ригайлівкі. На інших вулицях
ситуація кардинально не відрізняється.
Давно вже зробив висновок - чим вища в омериці густина церков, тим засраніше життя в даному населеному пункті.
Заходітє к нам на огонёк
Уже покидаючи Камден, я зрозумів, що ця красива (як для омерики) будова стоїть без вікон, а в деяких місцях - вже навіть
без рам.
Прощавай, Камдене, навряд чи я колись сюди повернусь