Побратим
А мене знайшов мій побратим Іван з Івано-Франківська...
Це ще один героїчний хлопець, що був всі ті бойові дні на Майдані. Це з ним і з Денісом ми були у полі на Інстітутській 18-ого, це я йому кидалася на шию 19-ого ранком з криком "Ти живий))))", а 20-ого ранком я бачила його та Женю на протилежній стороні Інститутській, потомі краєм ока бачила в готелі "Україна", коли забігала туди .... потому я його не бачила і у всіх розпитувала... я навіть тут робила запит, але марно.
Три дні тому мене тихенько зафрендив чоловік, призвіще незнайоме, звуть Іваном, з Івано-Франківська, я одразу написала йому повідомлення, з питанням чи не були ми разом на Інститутській? І так, це він)
Маю надію він дозволить себе позначити на фото й розповісти... Країна має знати своїх Героїв)
Я тут навіть нічого міняти не буду про Івана скажуть його слова: "так, я. пам"ятаю того чоловіка: поранення наскрізне внизу живота вхід вихід кулі вище правого стегна. Ознак внутрішньої кровотечі не було. Мав би вижити. Ми не одразу могли його винести до медпункту, тому довелося ховатись за перестінком поблизу барикади біля метро.
Щодо Устима, то нічим допомогти не зможу. Після того коли віднесли з іншими людьми пораненого хлопця з Калуського району Івано-Франківської обл. у мене був такий стан, що в голові проходили тільки уривки лекцій з першої долікарської допомоги, як пневмоторак визначити, ознаки внутрішньої кровотечі і т.д. З такими думками прийшов до тями аж на передовій, коли витягували того чоловіка, фото з котрим Ви скинули перше. Устима бачив уже з кулею в голові. Пригадую чоловіка з вусами, котрий був з нами за гранітним перестінком і сказав, що снайпери працюють із нашого тилу і прийняв рішення палити коктейлі, щоб зробити димову завісу. Женя в той момент давав допомогу чоловіку з пораненням в живіт. Я як тільки зупинив кровотечу своєму пораненому почув крики про допомогу "медек! Медек!" то кричав іноземець з камерою. Прибіг на звуки, то Устим вже був убитим, а про допомогу просили для чоловіка котрий приніс нам носилки. Помаранчеві носилки. У нього було наскрізне поранення шиї із пошкодженням правої та лівої сонних артерій.Він лежав на лівому боці, тому доступу до лівої частини шиї не мав, та пальцями вхопив артерію справа, вона пульсувала, та чоловік втратив багато крові. З нами крім Жені була також Світлана Сидоренко, медичний координатор у КМДА протягом всього Майдану. Просив її допомогти знайти канюлі і систему, щоб поставити систему, та коли бігав загубив свою останню канюлю. В той момент до нас під автоматним обстрілом підповзла медсестра і поставила систему напряму. Той чоловік в агонії потягнувся і я не зміг втримати артерію, вона втекла під грудинно-ключично-сосковидний м"яз, не зміг її знайти вдруге, тому затиснув як міг. Та крові він втратив дуже багато, врятувати не вдалось(" Останні слова про Віктора Чміленко. Устим, то про Устима Голоднюка...
Я попросила Івана написати, що він пам`ятає)
Я не сплю, пишу для вас. Бо я їх ніколи не забуду: загиблих, поранених, побратимів...
Коли вам захочеться опустити руки чи продати душу, пам`ятайте все це.
Це ще один героїчний хлопець, що був всі ті бойові дні на Майдані. Це з ним і з Денісом ми були у полі на Інстітутській 18-ого, це я йому кидалася на шию 19-ого ранком з криком "Ти живий))))", а 20-ого ранком я бачила його та Женю на протилежній стороні Інститутській, потомі краєм ока бачила в готелі "Україна", коли забігала туди .... потому я його не бачила і у всіх розпитувала... я навіть тут робила запит, але марно.
Три дні тому мене тихенько зафрендив чоловік, призвіще незнайоме, звуть Іваном, з Івано-Франківська, я одразу написала йому повідомлення, з питанням чи не були ми разом на Інститутській? І так, це він)
Маю надію він дозволить себе позначити на фото й розповісти... Країна має знати своїх Героїв)
Я тут навіть нічого міняти не буду про Івана скажуть його слова: "так, я. пам"ятаю того чоловіка: поранення наскрізне внизу живота вхід вихід кулі вище правого стегна. Ознак внутрішньої кровотечі не було. Мав би вижити. Ми не одразу могли його винести до медпункту, тому довелося ховатись за перестінком поблизу барикади біля метро.
Щодо Устима, то нічим допомогти не зможу. Після того коли віднесли з іншими людьми пораненого хлопця з Калуського району Івано-Франківської обл. у мене був такий стан, що в голові проходили тільки уривки лекцій з першої долікарської допомоги, як пневмоторак визначити, ознаки внутрішньої кровотечі і т.д. З такими думками прийшов до тями аж на передовій, коли витягували того чоловіка, фото з котрим Ви скинули перше. Устима бачив уже з кулею в голові. Пригадую чоловіка з вусами, котрий був з нами за гранітним перестінком і сказав, що снайпери працюють із нашого тилу і прийняв рішення палити коктейлі, щоб зробити димову завісу. Женя в той момент давав допомогу чоловіку з пораненням в живіт. Я як тільки зупинив кровотечу своєму пораненому почув крики про допомогу "медек! Медек!" то кричав іноземець з камерою. Прибіг на звуки, то Устим вже був убитим, а про допомогу просили для чоловіка котрий приніс нам носилки. Помаранчеві носилки. У нього було наскрізне поранення шиї із пошкодженням правої та лівої сонних артерій.Він лежав на лівому боці, тому доступу до лівої частини шиї не мав, та пальцями вхопив артерію справа, вона пульсувала, та чоловік втратив багато крові. З нами крім Жені була також Світлана Сидоренко, медичний координатор у КМДА протягом всього Майдану. Просив її допомогти знайти канюлі і систему, щоб поставити систему, та коли бігав загубив свою останню канюлю. В той момент до нас під автоматним обстрілом підповзла медсестра і поставила систему напряму. Той чоловік в агонії потягнувся і я не зміг втримати артерію, вона втекла під грудинно-ключично-сосковидний м"яз, не зміг її знайти вдруге, тому затиснув як міг. Та крові він втратив дуже багато, врятувати не вдалось(" Останні слова про Віктора Чміленко. Устим, то про Устима Голоднюка...
Я попросила Івана написати, що він пам`ятає)
Я не сплю, пишу для вас. Бо я їх ніколи не забуду: загиблих, поранених, побратимів...
Коли вам захочеться опустити руки чи продати душу, пам`ятайте все це.