Шкільне життя: зовсім про інше
Треба ж і про хороше писати. Мені тут кілька днів тому подзвонила соціальний працівник, яку дистрикт призначив працювати з однією з наших домашніх дітей. Нагадаю, хто не в курсі, що, крім моїх двох, у нас в хаті зараз живе ще троє дітей на програмі U4U, різної ступені спорідненості з нами. Одна з них, Л., якраз пішла в локальну хайскул, перед тим півроку проходивши в мідлскул. Оце дістрікт знайшов якісь фонди, подивився, що дитина проходить за локальними категоріями неблагополучності, виділив їй соцпрацівника. Тут мушу їх похвалити: дуже приємно, що є хтось, хоч якась жива людина, роботою якої є хоч якось перевіряти психологічний і фізичний комфорт дитини, і що ця жива людина не просто галочки ставить, а *думає*
Подзвонила, попросила навчити ім'я дитини (наша фонетика таки складна, особливо, для азіатів, навіть якщо вони тут майже все життя, акценту в англійській там вже не було). Розпитала, що і як. Розповіла, що вони можуть дитині запропонувати. На третій хвилині розмов про академічну підтримку подивилася на оцінки з мідл-скул. Сказала "гм, а нашо їй це, там самі А і А+, я ще такого не бачила" (я казав, що писатиму лише про хороше? Я збрехав, оце зараз -- камінь в город місцевої школи. Черговий приклад, що тут, аби мати самі лише найвищі оцінки, не треба ніяк особливо напружуватися або мати хоч якісь особливі переваги вдома; досить просто звертати увагу, що каже вчитель, і не пробувати бути навмисне тупим в кожному слові і русі, як це робить більшість ровесників) Далі соцпрацівник розпитала про можливі психотравми дитини, триґґери, яких уникати, і ресурси, які я би порадив задіяти. Я розумію, що це її робота, що там, може, є методички з усіма цими питаннями, але, блін, більшість родичів про потреби своїх дітей більшість часу настільки глибоко не думають. Словом, дуже-дуже приємно, глибокий респект шкільному дистрикту, що вони це роблять. Нехай я вважаю, що ми і без казенних учасників пробуємо забезпечити Л. всім, що їй треба, і матеріально, і інтелектуально, і емоційно, але можливість дитини не бути 100%-залежною від, як не крути, чужих людей, хай і родичів, а мати хоч мінімальний, але свій, незалежчий ресурс -- це дуже дорого коштує.
Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/179416.html
Подзвонила, попросила навчити ім'я дитини (наша фонетика таки складна, особливо, для азіатів, навіть якщо вони тут майже все життя, акценту в англійській там вже не було). Розпитала, що і як. Розповіла, що вони можуть дитині запропонувати. На третій хвилині розмов про академічну підтримку подивилася на оцінки з мідл-скул. Сказала "гм, а нашо їй це, там самі А і А+, я ще такого не бачила" (я казав, що писатиму лише про хороше? Я збрехав, оце зараз -- камінь в город місцевої школи. Черговий приклад, що тут, аби мати самі лише найвищі оцінки, не треба ніяк особливо напружуватися або мати хоч якісь особливі переваги вдома; досить просто звертати увагу, що каже вчитель, і не пробувати бути навмисне тупим в кожному слові і русі, як це робить більшість ровесників) Далі соцпрацівник розпитала про можливі психотравми дитини, триґґери, яких уникати, і ресурси, які я би порадив задіяти. Я розумію, що це її робота, що там, може, є методички з усіма цими питаннями, але, блін, більшість родичів про потреби своїх дітей більшість часу настільки глибоко не думають. Словом, дуже-дуже приємно, глибокий респект шкільному дистрикту, що вони це роблять. Нехай я вважаю, що ми і без казенних учасників пробуємо забезпечити Л. всім, що їй треба, і матеріально, і інтелектуально, і емоційно, але можливість дитини не бути 100%-залежною від, як не крути, чужих людей, хай і родичів, а мати хоч мінімальний, але свій, незалежчий ресурс -- це дуже дорого коштує.
Crosspost from https://malyj-gorgan.dreamwidth.org/179416.html