До Дня залізничника
Згадався епізод з минулого.
Стою я одного прекрасного літнього вечора на головному вокзалі в десятиметровій черзі за квитком. До відправлення мого потяга залишається менше 30 хв., а я (о радість!) вже третя до віконечка. І тут з якоїсь примарної невідомості, виринає тьотя з двома кульками персиків і так невимушено всіх відсуває від віконечка вбік і починає продавати касиру ті персики... І шо ви думаєте, тьотя-касир ні разу не стидаючись починає торгуватися і збивати ціну. Нарешті домовились, але біда - персики не пролазять у віконечко! Тоді тьотя-касир запрошує тьотю-продавця до себе в каптьорку, встає не кажучи ні слова і зникає... І тут я німію, всі планети стають в один ряд і земля тікає з-під ніг... Тьотя-продавець повернулась через 15 хвилин, на ходу дожовуючи трофей і так само нічого не кажучи продовжила продавати квитки...
Взагалі в мене мало приємних спогадів пов'язаних з працівниками нашої залізниці, точніше їх взагалі немає.
Так історично склалося, що територіально мені найзручніше брати квитки на головному, а це справжня мука: непривітний персонал, постійні черги.
Зараз вже практикується онлайн-придбання квитків, але неприємний осадок нікуди не дівається.
Стою я одного прекрасного літнього вечора на головному вокзалі в десятиметровій черзі за квитком. До відправлення мого потяга залишається менше 30 хв., а я (о радість!) вже третя до віконечка. І тут з якоїсь примарної невідомості, виринає тьотя з двома кульками персиків і так невимушено всіх відсуває від віконечка вбік і починає продавати касиру ті персики... І шо ви думаєте, тьотя-касир ні разу не стидаючись починає торгуватися і збивати ціну. Нарешті домовились, але біда - персики не пролазять у віконечко! Тоді тьотя-касир запрошує тьотю-продавця до себе в каптьорку, встає не кажучи ні слова і зникає... І тут я німію, всі планети стають в один ряд і земля тікає з-під ніг... Тьотя-продавець повернулась через 15 хвилин, на ходу дожовуючи трофей і так само нічого не кажучи продовжила продавати квитки...
Взагалі в мене мало приємних спогадів пов'язаних з працівниками нашої залізниці, точніше їх взагалі немає.
Так історично склалося, що територіально мені найзручніше брати квитки на головному, а це справжня мука: непривітний персонал, постійні черги.
Зараз вже практикується онлайн-придбання квитків, але неприємний осадок нікуди не дівається.