(no subject)
Це невеличкий нарис про те, як можна перейти з Колочави в Осмолоду, відвідати в межах двох днів Стримбу, Попадю та Пареки і чи взагалі варто це робити)))
Випало ото на днях у зв’язку з Конституцією України аж чотири вихідні дні, гріх було не поїхати в Карпати. Думали-гадали де би то так поїхати, щоб було цікаво, тобто у якісь незвідані досі краї. А незвіданими для мене були Стримба, Попадя і Паренки. Вирішили «перебігтися» з Колочави, через Стриму, а далі там трохи лісом навпростець, а потім на карті вже є стежка до Попаді, навігатор в кишені. так шо всьо має бути гуд.
Виїжали зі Львова до Міжгір’я автобусом «Львів-Хуст», відразу по заїзді на територію Закарпатської області почав падати дощ, це звичайно не дуже тішило, бо так виглядало, що «цей дощ надовго». У Міжгір’ї все як завжди, ніякого просвітку у вигляді автобуса на Колочаву нема. Мене завжди дивувало проблематичне сполучення громадського транспорту між Міжгір’ям та Колочавою, коли не приїдеш: «автобуса на Колочаву сьогодні не буде, бо то вихідний день, бо то свєто, бо сьодні нема базаря…». Блін, одне з найбільших сіл України, має 10 музеїв і 20 пам’ятників, знаходиться на території Національного природного парку "Синевир" і не має людського сполучення, тільки море таксистів на вокзалі, які в один голос повторюють «120 гривень». Посиділи ми трохи на вокзалі, дощ то посилювався, то трохи стихав, вирішили йти на роздоріжжя і ловити попутки. Десь за хвилин 20 вже назбиралось трохи людей в ту сторону і нам трапився якийсь добрий дядько на «газельці», брав за проїзд як автобус, себто 15 рупчиків з персони. Наші плани про сьогоднішнє підкорення Стримби накрилось дощем, тому пошпацерували на пер. Присліп, там і розклали намет, повечеряли і полягали спати з надією, що завтра буде сонце.
Ранок нас зустрів густим туманом, але досвід запевняв що туман цей добрий і скоро розвіється, так і сталось. День був загалом сонячним. З пер. Присліп йде чітка стежка в потрібному напрямку, але вона поступово звужується, а потім взагалі зникає і г. Стреминіс доводиться траверсувати травами і чагарниками, але там небагато йти, бо до Стримби вже рукою подати.
На траверсі Стримби є джерело де і запасаємся водою, бо невідомо куди ми за день зайдем тими незвіданими краями і чи буде там вода. 15 хв і я вже на вершині, контрольні фото і посунулися вниз.
Далі наш маршрут пролягав по лісовому хребту до г. Стеняк, згідно карти на цьому відрізку стежки не було, тому ми були готові до невеликих труднощів і навігатор використовувався на всю потужність. Далі вже мала бути стежка через гори: Передня - Середня - Задня - Верх Чорної Ріки і по кордону до Попаді.
Як тільки ми опинилися у тому злощасному лісі на мене накинулись комарі, дуже голодні комарі, а ліс виявився древній, недавно потерпівший сильний буревій. Доводилось постійно перелазити через завали, дертись то вверх то вниз чагарниками, повзти рачки у буковому молодняці кабанячою стежкою, струшували з черевик змій і лякались куріпок ще більше ніж вони нас. Відпочити довше 2 хвилин не вдавалось бо відразу «загризали» комарі. Сили поступово покидали тіло, нарешті видерлись ми на Стеняк, шукаєм ту рятівну стежку з джіпіесом в руках, знайшли 500 метрів жерепу. І тут стукнула шоста година, ми зрозуміли шо не пройшли і половини з того шо запланували, а планували ночувати між Попадею і Паренками. Нарешті на спуску зі Стеняка нащупали стежку і джерело, неймовірно зраділи, набрали води, думаєм йдем доки встигнем/зможем і десь на більш-менш рівному місці впадем наніч. Не довго наше щастя зі стежкою тривало, приблизно 1 км., далі жіпіес пише - стежка під ногами, а очі тої стежки не бачать, «хоррор» з чагарниками і завалами продовжився і тривав до дев’ятої вечора, з вершини г.Передньої ми побачили намети і людей. Невже цими чагарниками крім нас ще хтось дерся. Спустились на галявину до туристів, поговорили, вони йшли нам назустріч і так виглядало шо попереду має бути легше. Не вечеряли, тільки чай, бо не могли їсти, нудило.
День третій: комарів, гнус і завали ніхто не відміняв, але йшлось вже чуть легше, бо де-не-де збереглися залишки стежки, і завали вже не такі сурові були. Та і вибору особливо де подітись в тих краях нема, а назад я б не вернулась навіть за всі цукерки світу))) Від Верху Чорної Ріки і по кордону вже була нормальна людська стежка, а біля третього стовпчика свіжа джерельна вода, так помаленьку крок за кроком ми просувались у напрямку Попаді. І рухав нами вперед той факт, що у хатці під Конем Грофецьким на нас чекали друзі, з якими ми планували повернутись до Львова. Я не думала що на висоті 1700 літають комарі, ой чекайте пошкрябаюсь ))), таки літають і кусають, більше без бальончика в гори не піду. В четвертій по обіді зроблена ця епіческа фотографія.
Намагались пообідали, мій організм сів на жорстку дієту і ніц не сприймав. У даному випадку вислів «йшли на морально-вольових» не мав жартівливого характеру. Далі план мінімум - пол.. Плісце, але надіялись зайти до своїх друзів, бо у тел.режимі було повідомлено шо там на мене чекає салатик з помідорів і огірків, а у той момент мені чомусь найбільше його хотілося. Ми таки дійшли до хатки під КГ ще за світлового дня, зіла я свій салатик і мені вже ніц на світі не хотілося. Лягла в домік спати, але як тільки закривала очі, мені ввижалися гнус і комарі, вони мені, скажу вам по-секрету, ще досі часом ввижаються. Але надіюсь то пройде )))
Так от, люди добрі, не шукайте собі гудза на голову, такого як ми знайшли. Я хотіла на Попадю і Паренки йти, lolik - на Стримбу, не могли знестися і вирішили об’єднати в один похід, «підстрелити двох зайців одним патроном», підстрелили… але якою ціною… ніякого задоволення, знову стидно спідницю одягти.
Опис маршруту: с.Колочава - пер.Присліп - г.Стримба - г.Стеняк - г.Передня - г.Середня - г.Задня - Верх Чорної Ріки - г.Попадя - г.Мала Попадя - г.Паренки - пол.Плісце - Грофецький став - с.Осмолода
Карта: Горгани/Полонина Красна/Свидовець. 2009 р.
Випало ото на днях у зв’язку з Конституцією України аж чотири вихідні дні, гріх було не поїхати в Карпати. Думали-гадали де би то так поїхати, щоб було цікаво, тобто у якісь незвідані досі краї. А незвіданими для мене були Стримба, Попадя і Паренки. Вирішили «перебігтися» з Колочави, через Стриму, а далі там трохи лісом навпростець, а потім на карті вже є стежка до Попаді, навігатор в кишені. так шо всьо має бути гуд.
Виїжали зі Львова до Міжгір’я автобусом «Львів-Хуст», відразу по заїзді на територію Закарпатської області почав падати дощ, це звичайно не дуже тішило, бо так виглядало, що «цей дощ надовго». У Міжгір’ї все як завжди, ніякого просвітку у вигляді автобуса на Колочаву нема. Мене завжди дивувало проблематичне сполучення громадського транспорту між Міжгір’ям та Колочавою, коли не приїдеш: «автобуса на Колочаву сьогодні не буде, бо то вихідний день, бо то свєто, бо сьодні нема базаря…». Блін, одне з найбільших сіл України, має 10 музеїв і 20 пам’ятників, знаходиться на території Національного природного парку "Синевир" і не має людського сполучення, тільки море таксистів на вокзалі, які в один голос повторюють «120 гривень». Посиділи ми трохи на вокзалі, дощ то посилювався, то трохи стихав, вирішили йти на роздоріжжя і ловити попутки. Десь за хвилин 20 вже назбиралось трохи людей в ту сторону і нам трапився якийсь добрий дядько на «газельці», брав за проїзд як автобус, себто 15 рупчиків з персони. Наші плани про сьогоднішнє підкорення Стримби накрилось дощем, тому пошпацерували на пер. Присліп, там і розклали намет, повечеряли і полягали спати з надією, що завтра буде сонце.
Ранок нас зустрів густим туманом, але досвід запевняв що туман цей добрий і скоро розвіється, так і сталось. День був загалом сонячним. З пер. Присліп йде чітка стежка в потрібному напрямку, але вона поступово звужується, а потім взагалі зникає і г. Стреминіс доводиться траверсувати травами і чагарниками, але там небагато йти, бо до Стримби вже рукою подати.
На траверсі Стримби є джерело де і запасаємся водою, бо невідомо куди ми за день зайдем тими незвіданими краями і чи буде там вода. 15 хв і я вже на вершині, контрольні фото і посунулися вниз.
Далі наш маршрут пролягав по лісовому хребту до г. Стеняк, згідно карти на цьому відрізку стежки не було, тому ми були готові до невеликих труднощів і навігатор використовувався на всю потужність. Далі вже мала бути стежка через гори: Передня - Середня - Задня - Верх Чорної Ріки і по кордону до Попаді.
Як тільки ми опинилися у тому злощасному лісі на мене накинулись комарі, дуже голодні комарі, а ліс виявився древній, недавно потерпівший сильний буревій. Доводилось постійно перелазити через завали, дертись то вверх то вниз чагарниками, повзти рачки у буковому молодняці кабанячою стежкою, струшували з черевик змій і лякались куріпок ще більше ніж вони нас. Відпочити довше 2 хвилин не вдавалось бо відразу «загризали» комарі. Сили поступово покидали тіло, нарешті видерлись ми на Стеняк, шукаєм ту рятівну стежку з джіпіесом в руках, знайшли 500 метрів жерепу. І тут стукнула шоста година, ми зрозуміли шо не пройшли і половини з того шо запланували, а планували ночувати між Попадею і Паренками. Нарешті на спуску зі Стеняка нащупали стежку і джерело, неймовірно зраділи, набрали води, думаєм йдем доки встигнем/зможем і десь на більш-менш рівному місці впадем наніч. Не довго наше щастя зі стежкою тривало, приблизно 1 км., далі жіпіес пише - стежка під ногами, а очі тої стежки не бачать, «хоррор» з чагарниками і завалами продовжився і тривав до дев’ятої вечора, з вершини г.Передньої ми побачили намети і людей. Невже цими чагарниками крім нас ще хтось дерся. Спустились на галявину до туристів, поговорили, вони йшли нам назустріч і так виглядало шо попереду має бути легше. Не вечеряли, тільки чай, бо не могли їсти, нудило.
День третій: комарів, гнус і завали ніхто не відміняв, але йшлось вже чуть легше, бо де-не-де збереглися залишки стежки, і завали вже не такі сурові були. Та і вибору особливо де подітись в тих краях нема, а назад я б не вернулась навіть за всі цукерки світу))) Від Верху Чорної Ріки і по кордону вже була нормальна людська стежка, а біля третього стовпчика свіжа джерельна вода, так помаленьку крок за кроком ми просувались у напрямку Попаді. І рухав нами вперед той факт, що у хатці під Конем Грофецьким на нас чекали друзі, з якими ми планували повернутись до Львова. Я не думала що на висоті 1700 літають комарі, ой чекайте пошкрябаюсь ))), таки літають і кусають, більше без бальончика в гори не піду. В четвертій по обіді зроблена ця епіческа фотографія.
Намагались пообідали, мій організм сів на жорстку дієту і ніц не сприймав. У даному випадку вислів «йшли на морально-вольових» не мав жартівливого характеру. Далі план мінімум - пол.. Плісце, але надіялись зайти до своїх друзів, бо у тел.режимі було повідомлено шо там на мене чекає салатик з помідорів і огірків, а у той момент мені чомусь найбільше його хотілося. Ми таки дійшли до хатки під КГ ще за світлового дня, зіла я свій салатик і мені вже ніц на світі не хотілося. Лягла в домік спати, але як тільки закривала очі, мені ввижалися гнус і комарі, вони мені, скажу вам по-секрету, ще досі часом ввижаються. Але надіюсь то пройде )))
Так от, люди добрі, не шукайте собі гудза на голову, такого як ми знайшли. Я хотіла на Попадю і Паренки йти, lolik - на Стримбу, не могли знестися і вирішили об’єднати в один похід, «підстрелити двох зайців одним патроном», підстрелили… але якою ціною… ніякого задоволення, знову стидно спідницю одягти.
Опис маршруту: с.Колочава - пер.Присліп - г.Стримба - г.Стеняк - г.Передня - г.Середня - г.Задня - Верх Чорної Ріки - г.Попадя - г.Мала Попадя - г.Паренки - пол.Плісце - Грофецький став - с.Осмолода
Карта: Горгани/Полонина Красна/Свидовець. 2009 р.