(no subject)
За останні чотири чи скільки там років змінилося забагато
і не тільки картинка на екрані.
я став великим і товстим просто великим.
я перейшов на роботу яка мені подобається, на якій я постійно в русі і від мене багато чого в принципі залежить і за один рік я можу як зробити добре і як і налажати (але потім всеодно знайти свою помилку і вчасно виправити, принципи як не як), можу залишити область без мобільного зв'язку (в нічний звичайно час) або допомогти комусь щось поремонтувати.
але найгірше що змінилося:
це з'явилося відчуття комфорту, аж самому смішно. ну звідки в мене відчуття комфорту, а є таке і я з цим борюся, бо це не моє життя. І щоб побороти його треба щось змінювати і скоро буде threshold цього. Або я або вже нея.
а ще я перестав отримувати задоволення від подореж потягом. над цим теж працюю.
а найкраще що є.
то це похресниця, яка як я сподіваюся сумує за дядьком максом) хоч я такий ганебний і не відвідую її часто...
а закінчити це все хочеться єдиним і неповторним (добре що я на вихідні їздив в Київ, а то б цей концерт на який я збирався тут, не пробачив би собі ніколи)
а пам'ятаєш метро нічного Берліна
і наші тіні на стінах
місця щасливих людей
в кожного є такі місця, місця щасливих людей і просто людей на вашому шляху і їх вчинки
поки ми про них пам'ятаємо ніхто нас не переможе...
Бо ті хто нас захищають і якщо ми когось будемо захищати
їх і нас будуть згадувати і пам'ятати
в житті не важливий сигнал джипіес поки рюкзак свій несеш...
плюс плюс
і не тільки картинка на екрані.
я став великим і товстим просто великим.
я перейшов на роботу яка мені подобається, на якій я постійно в русі і від мене багато чого в принципі залежить і за один рік я можу як зробити добре і як і налажати (але потім всеодно знайти свою помилку і вчасно виправити, принципи як не як), можу залишити область без мобільного зв'язку (в нічний звичайно час) або допомогти комусь щось поремонтувати.
але найгірше що змінилося:
це з'явилося відчуття комфорту, аж самому смішно. ну звідки в мене відчуття комфорту, а є таке і я з цим борюся, бо це не моє життя. І щоб побороти його треба щось змінювати і скоро буде threshold цього. Або я або вже нея.
а ще я перестав отримувати задоволення від подореж потягом. над цим теж працюю.
а найкраще що є.
то це похресниця, яка як я сподіваюся сумує за дядьком максом) хоч я такий ганебний і не відвідую її часто...
а закінчити це все хочеться єдиним і неповторним (добре що я на вихідні їздив в Київ, а то б цей концерт на який я збирався тут, не пробачив би собі ніколи)
а пам'ятаєш метро нічного Берліна
і наші тіні на стінах
місця щасливих людей
в кожного є такі місця, місця щасливих людей і просто людей на вашому шляху і їх вчинки
поки ми про них пам'ятаємо ніхто нас не переможе...
Бо ті хто нас захищають і якщо ми когось будемо захищати
їх і нас будуть згадувати і пам'ятати
в житті не важливий сигнал джипіес поки рюкзак свій несеш...
плюс плюс