Марія Матіос "Щоденник страченої"
- І тільки тоді я зрозуміла, що мені кришка, гаплик, кранти, the end, фініш, фертик і фініта одночасно. Кінець.
- Людина, а тим паче людина-жінка, не може мати більшого тоталітариста, гнобителя і ката, ніж вона сама.
- Люди навіщось мордують одне одного із садистською витонченістю, ніби складають іспит на ремесло ката. Навіщо?
- Навіщо люди шукають диявола? Ось він - ліворуч. Серцем називається.
- Чоловік - короткочасна жіноча примха, яка з примхливої волі жінки стає її довгограючою проблемою.
- Ти прагнеш навчити мене холодної реакції на екстремальні викиди серця.
- Сто разів знаєш, що далі - тільки "а-а-а"!
- Душевну драму в повсякденному житті, на жаль, не вважають справжньою катастрофою.
- Я так звиклася зі своїм болем, що іноді здається: болю взагалі не існує.
- Хто ж може навіки любити жінку, яка переймається всілякою дурнею?!
- Це чекання нестерпне, як нічний зубний біль.
Невиспана,
Із почервонілими очима,
Тиняюся із кутка в куток,
П*ю каву,
Викидаю старі речі,
Розгортаю нечитані книжки,
Розтираю скроні,
Проклинаю,
Благаю...
...але все до біса!
До біса!
- Найважче - це останній день до приїзду. Це хвороба, яка не має назви, хоча має добре виражені симптоми.
- Цікаво: чи в усіх безумних від чекання жінок ночі минають однаково химерно, чи я така одна?
- Сьогодні перечитала велику частину своїх багатолітніх записів і зрозуміла, чому я сумніваюся у безсумнівній радості кохання: бо я фіксую переважним чином те, що зі знаком мінус. Чи із мінусовим присмаком. У радості моя рука лінива, і мозок мій відпочиває. Тому я не фіксую торжествуючих хвилин серця. Так роблять усі закохані?
- Ці спогади мене замордують. Що з того, що я зараз згадую... додаю йому якихось привабливіших, ніж насправді, рис? Виправдовую. Самокопаюся. Він мене покинув - і що тут роздумувати?
- Ніхто нікого не любив - а я була щаслива. Ні, не так: ніхто ні за ким не вмирав, але ми обоє були щасливі. Це було легко й приємно. Як таке може бути?
- Я думаю, що кожному із нас вигідний стрес чекання, самообману, розпачу. Будь-яке душевне потрясіння, непрогнозоване хвилювання - це електричний струм для вразливої душі. Як правило, такий струм не вбиває, а лише струшує приспану енергію, стимулює до життя заржавілі сили волі... Хтозна, якою б я стала, коли б мене не вдаряло струмом...
- І я таки сука, бо, коли впольований мною чоловік хряснув дверима, я завила так, що жодна чотиринога не могла б зрівнятися.
- Наша любов така дурна.