Олена Каінська
Його поцілунок був схожий на плодово-ягідне морозиво. Смачний, солодкий і м’який. Губи його були м’які, як пух. М’якших губ вона ще ніколи не цілувала. Навіть не уявляла собі ТАКОГО. Приємні на дотик.
Вони обидвоє були морями. Чи навіть океанами. Були зовсім поряд. Але окремо один від одного. І тут ніби хтось прокопав під землею вузький канал, що з’єднував ті два океани. Води одного переливались в інший, і навпаки. Океани змішувались. Бар’єри руйнувались. Чимраз тим більше.
Губи їхні зростались, пускали дрібненькі корінчики. Їх ніщо ніколи не зможе роз’єднати.
Язик його був, як м’який французький круасан з вишневим повидлом.
Вони злились губами, перетекли одне в одного й отримали нове наповнення.
Його очі, прикриті віями. Вона ще наїбе орла.
Тіло те було дивним лабіринтом. По ньому можна було блукати. Заблудитися. Ніколи не вийти назовні. Довіку залишитись у ньому. Воно полонило. Лиш погляд ковзав по ньому, як по Американських Гірках. Тіло було напрочуд тепле. Як грілка.
Запах його так п’янив... Він був терпким і зовсім новим.
Знаходження.
Енергія перетікала через пальці. Курсувала між двома тілами, як кров. Розносила життя.
Така сила була у сплетінні чотирьох рук!!! Це був акумулятор.
Мов обвінчали самі себе на цілу вічність.
Проходив струм, який з’єднував плоть.
Тримати свою руку в його руці було щастям для неї.
Вона повкладала ті моменти у золоті рамки і розвісила усюди, де найчастіше зупинявся її погляд. Так вона могла завжди бути з ним.
Наче якийсь шнур, завтовшки з канат, виходить із середини її грудей і входить усередину його грудей. І по тому шнурі передається все, що завгодно.
Олена Каінська "Письмо. Книга перша"
Вони обидвоє були морями. Чи навіть океанами. Були зовсім поряд. Але окремо один від одного. І тут ніби хтось прокопав під землею вузький канал, що з’єднував ті два океани. Води одного переливались в інший, і навпаки. Океани змішувались. Бар’єри руйнувались. Чимраз тим більше.
Губи їхні зростались, пускали дрібненькі корінчики. Їх ніщо ніколи не зможе роз’єднати.
Язик його був, як м’який французький круасан з вишневим повидлом.
Вони злились губами, перетекли одне в одного й отримали нове наповнення.
Його очі, прикриті віями. Вона ще наїбе орла.
Тіло те було дивним лабіринтом. По ньому можна було блукати. Заблудитися. Ніколи не вийти назовні. Довіку залишитись у ньому. Воно полонило. Лиш погляд ковзав по ньому, як по Американських Гірках. Тіло було напрочуд тепле. Як грілка.
Запах його так п’янив... Він був терпким і зовсім новим.
Знаходження.
Енергія перетікала через пальці. Курсувала між двома тілами, як кров. Розносила життя.
Така сила була у сплетінні чотирьох рук!!! Це був акумулятор.
Мов обвінчали самі себе на цілу вічність.
Проходив струм, який з’єднував плоть.
Тримати свою руку в його руці було щастям для неї.
Вона повкладала ті моменти у золоті рамки і розвісила усюди, де найчастіше зупинявся її погляд. Так вона могла завжди бути з ним.
Наче якийсь шнур, завтовшки з канат, виходить із середини її грудей і входить усередину його грудей. І по тому шнурі передається все, що завгодно.
Олена Каінська "Письмо. Книга перша"