nevtamovana spraga do rozdumiv
я от думаю, що в принципі, ну нема за шо мене любити. ну є люди добрі, і їх люблять за те шо вони такі. є люди задумливі, таємничі - їх люблять за це.. є люди гонські, кумедні, трешові, цікаві, й усіх їх люблять за щось з цього списку. а є люди неоднозначні, які ніби й добрі, але виходить шо таки злі, ніби й видкриті, але занадто; ніби й позитивні, та шо з того позитиву?! та і врешті, навіть ті добрі-добрі, чудові-чудові люди - такі не 24 години на добу і не 7 днів на тиждень.
життя насправді ж не атракціон: воно сіре, брудне, сумне й важке. і право на це нерожеве життя ще й треба виборювати. і зрештою, шо ми маємо? іллюзію щастя, яку хтось постарався собі придумати, хтось ні, а комусь взагалі не до цього. і якшо подивитись навкруги, то за масками "Ой який клас! Яке платтячко (концертик, вечірка, крута тачка, байк, фотоапарат, комп'ютер, поїздка, місто, музика, дівчинка, хлопчик, тощо)!" ховаються розчарування, буденність, загубленість, сірість і масовість.
і власне, масовість в цьому явищі мене лякає найбільше, тому шо окрім шару з смердючого багажу в головах і за спинами, ми маємо мільярди опущених рук, і вселенську загубленість у пошуках відповіді на питання "А хто я є?".
життя насправді ж не атракціон: воно сіре, брудне, сумне й важке. і право на це нерожеве життя ще й треба виборювати. і зрештою, шо ми маємо? іллюзію щастя, яку хтось постарався собі придумати, хтось ні, а комусь взагалі не до цього. і якшо подивитись навкруги, то за масками "Ой який клас! Яке платтячко (концертик, вечірка, крута тачка, байк, фотоапарат, комп'ютер, поїздка, місто, музика, дівчинка, хлопчик, тощо)!" ховаються розчарування, буденність, загубленість, сірість і масовість.
і власне, масовість в цьому явищі мене лякає найбільше, тому шо окрім шару з смердючого багажу в головах і за спинами, ми маємо мільярди опущених рук, і вселенську загубленість у пошуках відповіді на питання "А хто я є?".