Невигадана історія
Жайвір в небі снував свою витинанку, торкаючись невидимих струн в небі, а коса вдаряла по стеблах, стинала їх і підспівувала : цвьох, цвьох. Земля дихала, підіймаючи високо груди і пускаючи пару над вмитою вранішньою травою. Неспокійно та тривожно було на душі у Клима. П" ять дочок послав йому Бог, а сина - жодного і нема кому передати гарне співоче прізвище - Соловей- наступним поколінням. Та й тим він не журився, непокоїла його думка про найменшу доньку - Ганну, замкнута й сумна стала вона, та й поголос нехороший по селу пішов нібито вона ... Ет, не хочеться й думати і коса швидше й швидше : цвьох, цвьох....
----------
- Що людське життя? Пара, що піднімається над річкою і розчиняється перед Сонцем, - повела рукою Ганна, лежачи горілиць на вогкій траві, - Коротка мить, яка в будь-який момент може скінчитися і ти не помітиш як розчинешся в повітрі. Злетиш легкою павутинкою і не буде вже у тебе ні переживань, ні хвороб, ні біди, ні нерозділеного кохання...
Це все слухав та бачив лише повновидий місяць, що то виринав, то ховався за фіранку. О. він багато чув та бачив і якби вмів говорити, то поніміли б тоді люди. Але поки він мовчав -говорили люди. Зле говорили, нехороше. А від них не сховаєшся, а Ганна й не ховалася. Вона царівною йшла селом, несучи як корону викладену обручем косу. А люди хай говорять. Немає їй до них ніякого діла. Серцю не накажеш, коли воно любить. Не накажеш кого любити: бідного чи багатого, самотнього чи одруженого, красеня чи каліку. Не ми вибираєм, серце вибирає. Можливо, не завжди вдало. Та як вже є.
-------
- Не бууууудуууу. Я більше так не буууууудддуууууу. Рятууууйте! Тільки врятуйте - лунав над полем благальний крик, аж молодиці розгинали спини, підставляли дашком руку і дивились назустріч сонцю і вслід підводі, що несла той крик курною дорогою.
-------
Пече любов, вогнем пече і хочеться вирвати з грудей невидимий клубок, без якого, здається, мало б полегшати, але ще гірше пече трунок, що вогняною цівкою покотився в горло і мав би перебороти сердечну хворобу, що зветься коханням. Болить, як же болить і не минає і не мине...
-----
- Хай Бог помагає! - раптом з трави винирнув чоловік з косою на плечі.
- Казали боги, щоб і ви помогли! - у відповідь перебиває Клим пісню жайворонка.
- Знов сьогодні парити буде.
- То нічого, швидше висохне.
І знову до роботи. Цвохкає коса, підтинаючи стебла, стелиться над річкою туман, як коси його найменшої дочки, піднімається вгору та зникає десь під Сонцем.
----------
- Що людське життя? Пара, що піднімається над річкою і розчиняється перед Сонцем, - повела рукою Ганна, лежачи горілиць на вогкій траві, - Коротка мить, яка в будь-який момент може скінчитися і ти не помітиш як розчинешся в повітрі. Злетиш легкою павутинкою і не буде вже у тебе ні переживань, ні хвороб, ні біди, ні нерозділеного кохання...
Це все слухав та бачив лише повновидий місяць, що то виринав, то ховався за фіранку. О. він багато чув та бачив і якби вмів говорити, то поніміли б тоді люди. Але поки він мовчав -говорили люди. Зле говорили, нехороше. А від них не сховаєшся, а Ганна й не ховалася. Вона царівною йшла селом, несучи як корону викладену обручем косу. А люди хай говорять. Немає їй до них ніякого діла. Серцю не накажеш, коли воно любить. Не накажеш кого любити: бідного чи багатого, самотнього чи одруженого, красеня чи каліку. Не ми вибираєм, серце вибирає. Можливо, не завжди вдало. Та як вже є.
-------
- Не бууууудуууу. Я більше так не буууууудддуууууу. Рятууууйте! Тільки врятуйте - лунав над полем благальний крик, аж молодиці розгинали спини, підставляли дашком руку і дивились назустріч сонцю і вслід підводі, що несла той крик курною дорогою.
-------
Пече любов, вогнем пече і хочеться вирвати з грудей невидимий клубок, без якого, здається, мало б полегшати, але ще гірше пече трунок, що вогняною цівкою покотився в горло і мав би перебороти сердечну хворобу, що зветься коханням. Болить, як же болить і не минає і не мине...
-----
- Хай Бог помагає! - раптом з трави винирнув чоловік з косою на плечі.
- Казали боги, щоб і ви помогли! - у відповідь перебиває Клим пісню жайворонка.
- Знов сьогодні парити буде.
- То нічого, швидше висохне.
І знову до роботи. Цвохкає коса, підтинаючи стебла, стелиться над річкою туман, як коси його найменшої дочки, піднімається вгору та зникає десь під Сонцем.