День Соборності
В українській сітці національних календарних свят День Соборності, річниця проголошення єдності УНР і ЗУНР, цілком особлива подія. Структуруючи січневий календар, світська урочистість поєднує дві важливі дати - проголошення незалежності IV Універсалом 1918 та Акт Злуки 1919, - зовсім як паралельна релігійна урочистість поєднує Водохрещі й Богоявлення, з цікавими внутрішніми аналогіями.
Офіційна назва задає ще третій, найважливіший вимір - відзначення ідеального й омріяного українського державного устрою. Соборність це не суха конституційна унітарність, цілісність чи недоторканність, це цілий український комплекс уявлень про єдність територіальну, державну, правову, політичну, культурну. Це, власне, своє, українське, партикулярне розуміння універсальних принципів національної держави.
* * *
Сьогодні на колишній казармі Січових стрільців відкрили пам’ятну дошку Євгену Коновальцю, згодом засновнику ОУН, а тоді керівнику одного з небагатьох українських боєздатних з’єднань у загроженому Києві.
Проголошення незалежності Універсалом 1918 року на якусь добу випередило пробільшовицький заколот арсенальців, що готувався в нашому тилу перед наступом окупаційного війська Муравйова. Читаючи будь-які тогочасні матеріали, неможливо не дивуватися, наскільки історичні події повторювані. Відкрию досить вільний запис подій у спогадах Євгена Чикаленка:
«[...] наші побачили, що большевики лавою сунуть з-за Дніпра на Печерськ, і відкрили проти них кулеметний вогонь. Ми з броньовиками виїхали проти них, але нам заступили дорогу жінки арсенальних робітників, підкидаючи під колеса всячину, щоб ми не могли двигатись; тоді наші козаки покидали броньовики і повтікали; зосталися тільки полонені галичани, що билися до останку, поки большевики не поперевертали наших броньовиків гарматними снарядами; [...] На другий день Штаб, напруживши всі сили, витіснив большевиків з Києва, але з того дня вони з-за Дніпра почали таку бомбардировку Києва, якої, як кажуть фронтовики, не бачили і на війні. [...] Під час бомбардировки Києва Центральна Рада наспіх радилася над есерівським законом про соціалізацію землі, а щоб врятуватись від большевиків, постановила послати Скорописа до германського командування з проханням дозволити йому привезти з Німеччини військо з полонених українців для оборони Києва від большевиків. [...] Найбільше тоді розстріляли російських офіцерів, кажуть, до п’яти тисяч, які не схотіли пристати до української армії, а залишилися в Києві і держали нейтралітет.»
Наче все на місці, і безпорадне урядування, що намагається словами й папірцями зупинити навалу, розраховуючи на західних союзників, і розкладене військо, і добровольці, і невідомі «зелені чоловічки», і різнокольорова «вата», від жінок перед бронетехнікою до пасивних симпатиків метрополії, котрих окупанти разом з усіма киянами, не вагаючись, накривали бомбардуваннями, а потім методично знищували... Тільки кордон нині проходить східніше, по інших українських містах.