233 градуса за Цельсієм у Криму
Російська культура знову вдерлася до Криму. І тепер в одній зі шкіл Сімферопольського району окупованого півострова знищують українські книги, переказує Ескендер Барієв розповідь восьмирічного школяра:
«У нашій школі зібрали підручники і книги українською мовою й про Україну. Звалили в купу. І на очах у школярів почали рвати. Деякі учні хотіли забрати книжки додому, але їм не дозволили. До знищення книг залучали учнів. Деякі учні відмовлялися. Мені вдалося витягти і врятувати одну книжку, це був українсько-англійський словник. Хотів ще витягнути, не вийшло...»
Найстрашніше, що цим займаються вчителі, яким ми, часто, довіряємо своїх дітей... До речі, це не перший випадок, коли знищують літературу українською і кримськотатарською мовами (державні мови в Криму). Також знищували книги кримськотатарською мовою після анексії Криму в 1783 році...
Додам, так само знищували українські книги і в Києві, Харкові, Львові, коли туда входили російські війська під час попередніх війн. Нічого нового, це не якийсь ексцес виконавця, а освячена традицією історична російська практика. Нав’язування російської культури можливе тільки погрозами, силою і заборонами. Ніхто не здивувався, коли була знищена українська бібліотека в Москві, ніхто не дивується зараз, коли Роскомнадзор блокує опозиційні сайти, ніхто не здивується і вилученню в спецхрани «неблагонадійної» з погляду влади літератури. Схема освоєння росіянами окупованих територій вже відпрацьована століттями. В цій схемі книги чужою мовою підлягають знищенню в першу чергу, і в часи імперських указів з циркулярами, і нині. З нещодавніх епізодів російського культурного впливу на сусідів можна пригадати, як в окупованій Південній Осетії знищували місцеві зібрання, щоб замінити завезеними благонадійними виданнями з самої Російської Федерації. Тепер так само швидко вилучають літературу в окупованих Криму і на Донбасі. Всього півроку окупації, а вже не залишилося жодної школи з українською мовою виховання.
Мене в розповіді учня про публічне знищення книжок бентежить, що ті вчителі жили в Україні все своє життя, опановували в Україні свою професію, яка передбачає хоч якийсь культурний горизонт. І провалили свій головний іспит. Маленький школяр обурився, а серед учителів не знайшлося жодного, хто виступив би проти! Російське варварство виявилося сильнішим за українське виховання. З жахом уявляю, які людські якості вони виховували і виховуватимуть у своїх учнях.