Законодавство у мові вершать не тільки мовознавці, а й різні реднаради, комісії тощо. Ось витяг з протоколу засідання правописно-термінологічної комісії при видавництві «Радянська школа». «Слухали: Як правильно писати імена історичних осіб - Александр (чи Олександр) Македонський та Константин (чи Костянтин) Багрянородний? Думка завідуючого словниковим відділом Інституту мовознавства тов. Кириченка: єдино правильним написанням українською мовою буде в усіх випадках «Олександр » та «Костянтин». Ухвалили: Комісія, цілком погоджуючись з думкою товариша Кириченка про єдино правильне написання в усіх випадках «Олександр» та «Костянтин», змушена, проте, визнати, що в підручниках, де поряд з авторським текстом можуть стояти цитати, в яких ми повинні зберігати орфографію і пунктуацію оригіналу, неодмінно будуть розбіжності, що внесе плутанину в знання учнів: тому комісія вважає за доцільне рекомендувати в виданнях «Радянської школи» як виняток написання Александр Македонський та Константин Багрянородний». Отже, ми можемо собі міркувати, сперечатися, піклуватися про красу літературної мови, про єдність її звучання, про її народність, а якась видавнича комісія, про яку ніхто й не знає, тим часом затверджує своє домашнє правило і здійснює його всього лише через мільйонні тиражі стабільних підручників, нав’язуючи всьому дитячому населенню республіки, тобто всьому наступному поколінню нашого народу! Й. А. Багмут у своїй статті, надрукованій в № 5 журналу «Дніпро» за 1955 рік, пише словами академіка Шахматова: «Є лише два авторитети, які тільки й можуть мати вирішальне значення в питаннях мови, - це, по-перше, авторитет самого народу з його безпосереднім слововживанням, по-друге, авторитет письменників - представників духовного і розумового життя народу». Приєднуючись до цієї думки академіка Шахматова і тов. Багмута, я вважаю, що не може бути правил, в яких було б знехтувано закони обох цих авторитетів - закони народної мови і мови літературної. Імена Олександр і Костянтин - це ті самі грецькі імена, якими звалися Македонський і Багрянородний, тільки так їх одвічно вимовляв і вимовляє український народ. Ім’я Александр ми, умовно кажучи, окаємо, а в імені Константин усуваємо збіг приголосних. Такий закон мови українського народу. Жоден письменник не напише в українському художньому тексті Александр і Константин, як не напише Алекса, як не напише совістний, бо ці слова порушили б єдність звучання, вони вилазили б з тексту, привертали б увагу, як друкарська помилка.
[Кундзіч О. Творчі проблеми перекладу. К.: Дніпро, 1973. С. 149-150.]
Усе це логічно й переконливо, однак звідси один крок до Олександра Пилиповича Македонського. А що робити з Еміле Константінеску? Та й константу треба було б переробити на костянту.
Товариші з редакційної комісії зробили цікаво. Не сперечаючись з авторитетним тов. з Інституту мовознавства, ухвалили конкуренцію написань, що, зрозуміло, де факто віддавало перевагу спільному з російським варіантові. При цьому, в академічному СУМ-11, що видавався тоді ж Інститутом, Александр явно переважає Олександра, так що зупинити перехід і там не вдалося. А чим керувалися сучасні укладачі СУМ-20, коли пропустили це хитання, оце загадка.
Законодавство у мові вершать не тільки мовознавці, а й різні реднаради, комісії тощо. Ось витяг з протоколу засідання правописно-термінологічної комісії при видавництві «Радянська школа».
«Слухали: Як правильно писати імена історичних осіб - Александр (чи Олександр) Македонський та Константин (чи Костянтин) Багрянородний?
Думка завідуючого словниковим відділом Інституту мовознавства тов. Кириченка: єдино правильним написанням українською мовою буде в усіх випадках «Олександр » та «Костянтин».
Ухвалили: Комісія, цілком погоджуючись з думкою товариша Кириченка про єдино правильне написання в усіх випадках «Олександр» та «Костянтин», змушена, проте, визнати, що в підручниках, де поряд з авторським текстом можуть стояти цитати, в яких ми повинні зберігати орфографію і пунктуацію оригіналу, неодмінно будуть розбіжності, що внесе плутанину в знання учнів: тому комісія вважає за доцільне рекомендувати в виданнях «Радянської школи» як виняток написання Александр Македонський та Константин Багрянородний».
Отже, ми можемо собі міркувати, сперечатися, піклуватися про красу літературної мови, про єдність її звучання, про її народність, а якась видавнича комісія, про яку ніхто й не знає, тим часом затверджує своє домашнє правило і здійснює його всього лише через мільйонні тиражі стабільних підручників, нав’язуючи всьому дитячому населенню республіки, тобто всьому наступному поколінню нашого народу!
Й. А. Багмут у своїй статті, надрукованій в № 5 журналу «Дніпро» за 1955 рік, пише словами академіка Шахматова: «Є лише два авторитети, які тільки й можуть мати вирішальне значення в питаннях мови, - це, по-перше, авторитет самого народу з його безпосереднім слововживанням, по-друге, авторитет письменників - представників духовного і розумового життя народу».
Приєднуючись до цієї думки академіка Шахматова і тов. Багмута, я вважаю, що не може бути правил, в яких було б знехтувано закони обох цих авторитетів - закони народної мови і мови літературної.
Імена Олександр і Костянтин - це ті самі грецькі імена, якими звалися Македонський і Багрянородний, тільки так їх одвічно вимовляв і вимовляє український народ. Ім’я Александр ми, умовно кажучи, окаємо, а в імені Константин усуваємо збіг приголосних. Такий закон мови українського народу.
Жоден письменник не напише в українському художньому тексті Александр і Константин, як не напише Алекса, як не напише совістний, бо ці слова порушили б єдність звучання, вони вилазили б з тексту, привертали б увагу, як друкарська помилка.
[Кундзіч О. Творчі проблеми перекладу. К.: Дніпро, 1973. С. 149-150.]
Reply
Reply
Reply
Leave a comment