Баба Галя
1 клас
Баба Галя народилася у 1936 році. Її брат Вита - у 1938.
У 1943 році, коли прийшов час йти до школи, Київ ще був окупований німцями. Проте школа була відкрита і там давали гарячі обіди - саме обіди спонукали багатьох дітей йти на навчання. На старій веранді їм на стіл ставили мисочки з золотавою кашею - з проса. І хліб був з проса. Іншого зерна не було, але й це було добре, "золотаве"
Вчилися українською мовою по українським підручникам, але вчителі мали закреслити в них слова СРСР та інші комуністичного характеру. Але в 1 класі це не викликало у дітей проблем - адже основні слова були життєві: мама, папа...
Через два місяці навчання баба Галя по дорозі в школу впала. А школа була десь в кілометрі від дому. Впала, і роздряпала сильно колінку. Але вирішила, що сама себе добре полікує: відійшла в сторонку, набрала в жменю "ліків": землі, піску, водички з калюжки - замазала гарно ранку. Травою обв'язала.
В такому вигляді і прийшла, спізнившись, до школи. Вчитель лікування не оцінив, крізь "ліки" сочилася кров, тож направив бабу Галю додому. Наступного дня почалося сильне запалення, яке довелося лікувати близько двох місяців, навіть на милицях якийсь час вона ходила. Але нарешті рана загоїлась, проте в школу вже сенсу йти не було через довгу відсутність.
У бабусі була подружка, яка школу відвідувала, вона бігала до неї робити разом уроки. І, коли у 1944 року знову пішла у перший клас, вже у 8 років, то була вже підготовлена і навчання їй було нескладне. Київ вже був радянським.
1 вересня бабуся пішла в школу сама - теж за пару кілометрів від дому. Дійшла, побачила двоповерхову будівлю, зайшла на перший поверх, бо не знала, що там нагорі, зайшла в клас і почала вчитися. І все було гаразд, проте вчителька якось незрозуміло говорила. Прийшовши додому бабуся перепитала маму: а що таке "олівець"* а "кошик"?
Зясувалося, що в школі було дві паралелі: українська і російська. Мама записала її в російську, проте вона знаходилась на тому самому другому поверсі, куда бабуся не дійшла. Вирішили, що буде вже так, як вийшло.
Навчання тоді, до речі, для дівчат і хлопчиків було окремо. До 4 класу були такі правила, а в 5-му вийшов новий наказ, і класи обєднали. Українську паралель перевели в іншу школу (де зараз м. Берестейська, а бабуся на Святошино живе), через два роки назад в попередню школу (на Нивки).
В 7 чи у 8 класі до бабусі в клас прийшов Вадим, який потім і став її чоловіком, моїм дідом.
***
Мама Бабуньки. Пінчук-Філоненко.
Баби Галина бабуся приїхала в Київ з Харкова, з маленькою донечкою Анастасією, мамою баби Галі, якій тоді було 3 роки (вона 1914 р.н.). В Харкові залишилась її сумна історія - чоловік помер, а друга донька загинула в пожежі. За однією версією ця донька була старша, і коли загорілася хата, встигла підкинути Бабуньку (так ми називали маму баби Галі) до дверей, а сама задихнулася в диму - цю версію мені, здається, розповідала сама Бабунька.
За версією баби Галі друга донька була молодша, адже мама народила Бабуньку у 21, і в світлі цифр логічніше, що це була перша, старша дитина.
Тож молода жінка з дитиною у Києві.
Тут вона працювала в ларьку - так він цікаво тоді називався, на р...
Продавала молоко.
За роздумами баби Галі, вона їздила по молоко на електричці до селян, привозила до Києва здобуте. Інакше де ж вона могла познайомитися із начальником залізничної станції Пінчуком, як не в таких поїздках - так міркує бабуся.
Вони побралися. Він був вдовець і також мав доньку Марію, а Анастасію вдочерив.
У 1934 році, після 17 років спільного життя, Пінчук помер.
У нього був друг Філоненко, який часто заходив до подружжя в гості. І за два роки після смерті чоловіка жінка (як звати?) одружилася з ним.
На той час Марії вже було років 23, вона була самостійною, а Анастасія, яка Бабунька, яку всі називали Ната, народила бабу Галю, для якої Філоненко став справжнім гарним дідом.
***
Історія Степаненко Володимира.
У батька баби Галі була сестра. У сестри - чоловік Степаненко Володимир. У них було двоє дітей - дівчинка Аня та хлопчик.
Батьки баби Галі жили у батьків батька (якась батьківська фраза...) Мама, тато і баба Галя х братом жили у батьків тата. Там же і сестра з сімєю. Коли почалася війна, тата баби Галі одразу забрали на війну - він працював у цеху ремонту вагонів і прокату (поточнити), тож вже 25 червня поїхав налагоджувати залізнодорожні шляхи.
Чоловік сестри організував евакуацію дружини, дітей (хлопцю 2, Ані 5 років) та її батьків в Ташкент, сам лишився в Києві, йому було призначено працювати в підпіллі.
Мама і баба Галя перебралися жити до батьків мами - в приватний будинок із великим садом, шо розташовувався, де зараз зупинка маршруток "Вул. Вернадського", на місці 5-ти поверхівок, в яких зараз банки.
(А батьки чоловіка жили у муніципальному двоповерховому будинку).
Тож тьотя Ната, сестра, і її сімя поїхали в Ташкент. Шлях в евакуацію проходив через Ростов. Там був розташований госпіталь, в якому і застрягла працювати тьотя Ната - адже всі жінки, про всяк випадок (іронізую), за кілька років до війни мусили проходити курси медсестер. Тож вона була обізнана в медстестринстві і лишилася в Ростові, діти з бабусею та дідусем поїхали в Ташкент без неї.
Тьотя Ната долучилася до військових і пройшла всю війну.
Баба Галя згадує, що, здається, чи то на Кавказі, чи то в Криму, тьоті Наті одноплочане у травні зробили подарунок на її день народження, який вона памятала все життя - відро дощової води. Вона могла _помити голову_!
До речі, молодшому сину в евакуації було 3 роки, але він не ходив - бабуся та дідусь мусили носити його на руках - ніжки були слабкі, не вистачало якихось вітамінів, можливо, рахіт був, чи то тоска за мамою. Після поверненняя в Київ пішов ногами.
Бабуся з дідусем виживали в Ташкенті, як могли. Отримували копійки підтримки, ще й прийшло повідомлення, що загинув чоловік тьоті Нати і за це теж доплата йшла, проте цього не вистачало. Бабуся шила вручну дитячі сукні з марлі, і на базарх вже знали про неї - та біла жінка з сукнями! (Ташкент же ж). Сукні користувалися популярністю, місцевих вражало, що це вона самими руками робить. Потім і бабу Галю вона обшивала.
Тож тьотя Ната пройшла Крим і Рим, війна закінчилася, і жінка з дітьми повернулася додому. Тут її чекав сюрприз, навіть два, навіть чотири. Перший - чоловік виявився живий-здоровий. Другий - у нього зявилася друга дружина. Третій і четвертий - у дружини народилася двійня.
Поки думали-гадали, як тепер жити і до кого ж йому йти, дружина народила ще трійню (баба Галя сміється :). А поки знову думали - ще трійню! Але на цьому не зупинилися і була ще одна трійня - тобто 11 дітей за короткий термін!
Сили були нерівні, тож чоловік відійшов іншій. Володимиру запропонували роботу в Криму, і він із великою новою сім'єю переїхав туди, час від часу писав першій родині.
Через багато років у Київ приїхав хлопчина, років 18, шукав тьотю Нату, розшукав і з аргументацією, що він родич, родич!, адже син з іншої батькової сімї, і контакти тьоті Нати йому дав власне батько, просив притулку. Родич, то родич - притулили, кілька днів у них пожив.
***
Золото.
Коли почалося розкулачування і іже з ним, до чоловіка мами Бабуньки (Пінчука чи Філоненка?) прийшли і спитали - де золото? Він каже, в мене нема, може хіба у дружини.
У дружини були золоті сережки та обручка. Її забрали у відділок. І там два дні тривав допит - де інші золото ховає.
Через два дні вона вийшла вже іншою, без прикрас, і потім все життя жодних коштовностей не купляла, від золота панічно шарахалась.
***
- Каша з проса? А потім в житті любила її їсти?
- Як далеко в км були школи?
- Ким був Філоненко за сферою діяльності? як його звали?
- Як називався раніше "ларьок"?
- Як маму Бабуньки звали?
- Як Бабунька з чоловіком познайомилася?
- Як правильно назва роботи тата баби Галі?
- Аня - так звали дочку? А сестру - тьотя Ната?
- Історію про німців і какао. Як жив німець у них? Як возив брата показати лінію фронту.
- Батько робив ролики і ковзани дітям?
- Про бабу Мусю, чим хворіла?
Баба Галя народилася у 1936 році. Її брат Вита - у 1938.
У 1943 році, коли прийшов час йти до школи, Київ ще був окупований німцями. Проте школа була відкрита і там давали гарячі обіди - саме обіди спонукали багатьох дітей йти на навчання. На старій веранді їм на стіл ставили мисочки з золотавою кашею - з проса. І хліб був з проса. Іншого зерна не було, але й це було добре, "золотаве"
Вчилися українською мовою по українським підручникам, але вчителі мали закреслити в них слова СРСР та інші комуністичного характеру. Але в 1 класі це не викликало у дітей проблем - адже основні слова були життєві: мама, папа...
Через два місяці навчання баба Галя по дорозі в школу впала. А школа була десь в кілометрі від дому. Впала, і роздряпала сильно колінку. Але вирішила, що сама себе добре полікує: відійшла в сторонку, набрала в жменю "ліків": землі, піску, водички з калюжки - замазала гарно ранку. Травою обв'язала.
В такому вигляді і прийшла, спізнившись, до школи. Вчитель лікування не оцінив, крізь "ліки" сочилася кров, тож направив бабу Галю додому. Наступного дня почалося сильне запалення, яке довелося лікувати близько двох місяців, навіть на милицях якийсь час вона ходила. Але нарешті рана загоїлась, проте в школу вже сенсу йти не було через довгу відсутність.
У бабусі була подружка, яка школу відвідувала, вона бігала до неї робити разом уроки. І, коли у 1944 року знову пішла у перший клас, вже у 8 років, то була вже підготовлена і навчання їй було нескладне. Київ вже був радянським.
1 вересня бабуся пішла в школу сама - теж за пару кілометрів від дому. Дійшла, побачила двоповерхову будівлю, зайшла на перший поверх, бо не знала, що там нагорі, зайшла в клас і почала вчитися. І все було гаразд, проте вчителька якось незрозуміло говорила. Прийшовши додому бабуся перепитала маму: а що таке "олівець"* а "кошик"?
Зясувалося, що в школі було дві паралелі: українська і російська. Мама записала її в російську, проте вона знаходилась на тому самому другому поверсі, куда бабуся не дійшла. Вирішили, що буде вже так, як вийшло.
Навчання тоді, до речі, для дівчат і хлопчиків було окремо. До 4 класу були такі правила, а в 5-му вийшов новий наказ, і класи обєднали. Українську паралель перевели в іншу школу (де зараз м. Берестейська, а бабуся на Святошино живе), через два роки назад в попередню школу (на Нивки).
В 7 чи у 8 класі до бабусі в клас прийшов Вадим, який потім і став її чоловіком, моїм дідом.
***
Мама Бабуньки. Пінчук-Філоненко.
Баби Галина бабуся приїхала в Київ з Харкова, з маленькою донечкою Анастасією, мамою баби Галі, якій тоді було 3 роки (вона 1914 р.н.). В Харкові залишилась її сумна історія - чоловік помер, а друга донька загинула в пожежі. За однією версією ця донька була старша, і коли загорілася хата, встигла підкинути Бабуньку (так ми називали маму баби Галі) до дверей, а сама задихнулася в диму - цю версію мені, здається, розповідала сама Бабунька.
За версією баби Галі друга донька була молодша, адже мама народила Бабуньку у 21, і в світлі цифр логічніше, що це була перша, старша дитина.
Тож молода жінка з дитиною у Києві.
Тут вона працювала в ларьку - так він цікаво тоді називався, на р...
Продавала молоко.
За роздумами баби Галі, вона їздила по молоко на електричці до селян, привозила до Києва здобуте. Інакше де ж вона могла познайомитися із начальником залізничної станції Пінчуком, як не в таких поїздках - так міркує бабуся.
Вони побралися. Він був вдовець і також мав доньку Марію, а Анастасію вдочерив.
У 1934 році, після 17 років спільного життя, Пінчук помер.
У нього був друг Філоненко, який часто заходив до подружжя в гості. І за два роки після смерті чоловіка жінка (як звати?) одружилася з ним.
На той час Марії вже було років 23, вона була самостійною, а Анастасія, яка Бабунька, яку всі називали Ната, народила бабу Галю, для якої Філоненко став справжнім гарним дідом.
***
Історія Степаненко Володимира.
У батька баби Галі була сестра. У сестри - чоловік Степаненко Володимир. У них було двоє дітей - дівчинка Аня та хлопчик.
Батьки баби Галі жили у батьків батька (якась батьківська фраза...) Мама, тато і баба Галя х братом жили у батьків тата. Там же і сестра з сімєю. Коли почалася війна, тата баби Галі одразу забрали на війну - він працював у цеху ремонту вагонів і прокату (поточнити), тож вже 25 червня поїхав налагоджувати залізнодорожні шляхи.
Чоловік сестри організував евакуацію дружини, дітей (хлопцю 2, Ані 5 років) та її батьків в Ташкент, сам лишився в Києві, йому було призначено працювати в підпіллі.
Мама і баба Галя перебралися жити до батьків мами - в приватний будинок із великим садом, шо розташовувався, де зараз зупинка маршруток "Вул. Вернадського", на місці 5-ти поверхівок, в яких зараз банки.
(А батьки чоловіка жили у муніципальному двоповерховому будинку).
Тож тьотя Ната, сестра, і її сімя поїхали в Ташкент. Шлях в евакуацію проходив через Ростов. Там був розташований госпіталь, в якому і застрягла працювати тьотя Ната - адже всі жінки, про всяк випадок (іронізую), за кілька років до війни мусили проходити курси медсестер. Тож вона була обізнана в медстестринстві і лишилася в Ростові, діти з бабусею та дідусем поїхали в Ташкент без неї.
Тьотя Ната долучилася до військових і пройшла всю війну.
Баба Галя згадує, що, здається, чи то на Кавказі, чи то в Криму, тьоті Наті одноплочане у травні зробили подарунок на її день народження, який вона памятала все життя - відро дощової води. Вона могла _помити голову_!
До речі, молодшому сину в евакуації було 3 роки, але він не ходив - бабуся та дідусь мусили носити його на руках - ніжки були слабкі, не вистачало якихось вітамінів, можливо, рахіт був, чи то тоска за мамою. Після поверненняя в Київ пішов ногами.
Бабуся з дідусем виживали в Ташкенті, як могли. Отримували копійки підтримки, ще й прийшло повідомлення, що загинув чоловік тьоті Нати і за це теж доплата йшла, проте цього не вистачало. Бабуся шила вручну дитячі сукні з марлі, і на базарх вже знали про неї - та біла жінка з сукнями! (Ташкент же ж). Сукні користувалися популярністю, місцевих вражало, що це вона самими руками робить. Потім і бабу Галю вона обшивала.
Тож тьотя Ната пройшла Крим і Рим, війна закінчилася, і жінка з дітьми повернулася додому. Тут її чекав сюрприз, навіть два, навіть чотири. Перший - чоловік виявився живий-здоровий. Другий - у нього зявилася друга дружина. Третій і четвертий - у дружини народилася двійня.
Поки думали-гадали, як тепер жити і до кого ж йому йти, дружина народила ще трійню (баба Галя сміється :). А поки знову думали - ще трійню! Але на цьому не зупинилися і була ще одна трійня - тобто 11 дітей за короткий термін!
Сили були нерівні, тож чоловік відійшов іншій. Володимиру запропонували роботу в Криму, і він із великою новою сім'єю переїхав туди, час від часу писав першій родині.
Через багато років у Київ приїхав хлопчина, років 18, шукав тьотю Нату, розшукав і з аргументацією, що він родич, родич!, адже син з іншої батькової сімї, і контакти тьоті Нати йому дав власне батько, просив притулку. Родич, то родич - притулили, кілька днів у них пожив.
***
Золото.
Коли почалося розкулачування і іже з ним, до чоловіка мами Бабуньки (Пінчука чи Філоненка?) прийшли і спитали - де золото? Він каже, в мене нема, може хіба у дружини.
У дружини були золоті сережки та обручка. Її забрали у відділок. І там два дні тривав допит - де інші золото ховає.
Через два дні вона вийшла вже іншою, без прикрас, і потім все життя жодних коштовностей не купляла, від золота панічно шарахалась.
***
- Каша з проса? А потім в житті любила її їсти?
- Як далеко в км були школи?
- Ким був Філоненко за сферою діяльності? як його звали?
- Як називався раніше "ларьок"?
- Як маму Бабуньки звали?
- Як Бабунька з чоловіком познайомилася?
- Як правильно назва роботи тата баби Галі?
- Аня - так звали дочку? А сестру - тьотя Ната?
- Історію про німців і какао. Як жив німець у них? Як возив брата показати лінію фронту.
- Батько робив ролики і ковзани дітям?
- Про бабу Мусю, чим хворіла?