Моє щастя, що живе в горах... або Наші пригоди на Мармаросах
Тільки-тільки повернулася з гір, а вже знов хочеться назад. Ну хіба ж так можна?
але про все треба по порядку.
Минулий тиждень я мала законну відпустку, яку вирішено було провести в горах в поході. Єдиним варіантом на ці дати було піти з Гідом в горах http://guidemountain.com на Мармароси. Мені настільки хотілося в похід по горах, що було абсолютно все одно куди і з ким. Як виявилося, мій вибір був дуже вдалий.
Ще на вокзалі, дівчата, які вже ходили в походи з цим інструктором сказали, що він найкращий і я їм повірила)))
Спершу про нашу групу. Головною дійовою особою був Юра - він же інструктор, що майже живе в горах. Спілкуючись з ним, я зрозуміла, що з цією людиною я готова піти куди завгодно. Стільки проесіоналізму, стільки відкритості, доброти і чесності. Він з тих, хто сяє і заряджає оточуючих)
Ще не менш яскравою була Оксана. Ця людинка весела і відкрита. Вона на все дивиться з позиції дорослого. Мене вразила її думка про те, що треба самій бути тою людиною, з якою не страшно потрапляти в будь-які труднощі. З одного боку, Ксюша сильна, впевнена в своїх силах, розумна і активна, а з іншого боку - така дівчинка-дівчинка, про яку хочеться турбуватися і любити.
Наташа - це наше сонечко) з першого погляду мені вона видалася настільки схожою мені на мене саму, що в ній я бачила наче сестру-близнючку. Вона посміхається і від її посмішки стає тепло. Наташа з тих, з ким поряд тепло.
Ще з нами був Саша. Він наче і дорослий, але в голові такі думки, як в мене в підлітковому віці. і так дивишся на нього: от ти ж дорослий дядько, а таке хлопча. в хлопчати вже і власна родина давно є, а думками - підліток)
І ще був Ігор - от він вже точно дорослий. Мені так мило звучала його білоруська російська мова. Він надзвичайно активний, милий і добрий.
Ну і тепер варто розказати про сам похід.
Наш перший день був самим складним. Ми дещо змінили маршрут, щоб подивитися на водоспад і трохи зрізати складний підйом. Натомість підіймалися по крутому схилу, таки дивилися на водоспад, а тоді шукали стежку, щоб вийти на маршрут під свіжим снігом. Ми дивилися на той сніжок і думали, що то так собі, погратися. А виявилося, що він для нас підготував ще й інші дарунки. Чим вище ми підіймалися, тим більше снігу було під ногами і падало з неба. Скоро наш підйом вгору перетворився на постійне провалювання по коліно в глибокий сніг, що вкривав все навколо. Ми зрозуміли, що ставити палатки в снігу буде надто холодно і вирішили дійти до ночі до найближчої колиби. Цей шлях до колиби став справжнім випробуванням, оскільки сонечко поступово сідало, вітер підіймався, а дорога вгору по снігу здавалася нескінченно довгою і важкою. По дорозі Оксана вже було зовсім вибилася з сил і йшла, перемагаючи себе в кожному кроці. Тут виявили свої джентельменські якості наші Саша і Ігор - вони допомагали їй нести тяжкенний рюкзак. Мені самій на душі було таке відчуття "я носоріг": мені важко, але я дійду. Саме моторошне відчуття було лише тоді, коли заметіль стала замітати свіжі сліди тих, хто йшов попереду, а їх ліхтарики вже сховалися за поворотом десь вгорі. В той день ми йшли близько 12 годин і таки дійшли до колиби вже ближче до 11ої вечора. це була просто неймовірна радість: перевзутися, поїсти, посидіти в теплі.
наші хлопці топили пічку, а ми - дівчата - займалися готовкою їжі) і так було протягом всього походу. просто ідеально)
Після героїчного першого дня, на другий в нас був просто день відпочинку. ми сиділи в колибі. дивилися на завірюху з теплого будиночку, готували їжу, грали в ігри і просто релаксували.
На третій день ми таки продовжили нашу подорож горами. Маршрут вже був змінений, враховуючі всі снігові обставини. Ми вирішили не йти на Піп Іван Мармороський, бо ночувати на снігу було б надто екстремально, натомість попрямували в напрямку наступної колиби донизу.
Цей день мені запамятався своїми неперевершеними засніженими вершинами, сходженням на гору Берлабашку, спогляданням Румунського кордону і відчуттям небезпеки сходження лавин. Звісно, я не до кінця вірила, що отак просто на рівному місці може зійти лавина і понести за собою все і вся, але в очах Юри і його застереженнях я бачила цілком раціональне підгрунтя. А ще в нас був обід на снігу і спуск в справжнє літо. А дорогою були косулі і олені і сліди ведмедів...)) було відчуття нереальності. а ночівля в нас була в якійсь дерев'яній хатинці на березі річки. Це не була звичайна колиба, скорше закинута чи недобудована будівля когось досить заможного. ми спали всі разом в одній кімнаті на дерев'яному настилі тісно-тісно. Було дуже холодно, бо ми не топили пічку, а їжу готували на вулиці. Ніч була неспокійна і дивна, а на ранок всі були наче дохлики, хоча дехто таки був ще налаштований на подальше пыдкорення вершин.
Але... таки настрої зіграли свою роль. і на роздоріжжі ми обрали шлях по прямій, замість того, щоб йти вгору)))
Так ми оселилися на ще 2 дні в будиночку лісника. Ми ночували на зсунутих ліжках валетиками в каковій хатинці. частина з нас зробила вилазку в село і заїхали в Рахів по продукти... і ввечері в нас була сміхотерапія))) анекдоти, трішки коньяку з колою, шашликом і салатом - і все. ми не могли угомонитися до глибокої ночі. від кожного слова виривалося ахахахаха і ггг і хіхіххі..
а на ранок ми мали звільнити будиночок по домовленості з лісником. і таки до 7ої ми все прибрали і були вже на вулиці з рюкзаками. хоча шлахом полальших переговорів, ми лишилися там ще на день і ще сходили в радіальний похід на полонину Лисича. Там було гарно, тепло і море крокусів. Надзвичайний спокій і тиша. це було чарівно.
наступного дня ми збиралися зранку йти в готель, щоб на вечір сауна і ночівля в комфорті. вдень ми передумали. влаштували з дівчатками банний день... вранці спілкувалися з лісниками.. я гуляла і насолоджувалася горами... і на вечір ми раптом вирішили піти таки в готель) і в восьмій вечора чухнули до села пішки, рухаючись вперед швидким кроком, милуючись золотим сонцем на горизонті, яке поступово зовсім зайшло за гори... а ми все топали й топали. і таки дійшли до села, де нас вже підібрав власник готелю. тоді була смачна вечеря в комплексі Віварт, сауна і сон....)
а наступного дня нас вже забрали звідти до франківська мінібусом) Тоді була ще прогулянка Франківськом і посиденьки в Десятці з узваром, лимонадом, варениками, дерунами. там я познайомилася з Вітою - дружиною Юри. таке янголятко)
отак і скінчилися мої весняно-зимові пригоди.
дякую за них!
в мене таке відчуття, що я прийняла дозу наркотика, і мене ще досі не відпутило. так хочеться ще цих яскравих відчуттів!
з горами в серці так і живу)))
