Заповідними райштоками Горган
Маршрут: Буковель - г.Довбушанка - г.Полєнський - г.Козій Ґорґан - с.Черник
Настали похмурі осінні дні і я знову повертаюся до блогу. Хоча останні дебільні "сюрпризи" жж заставляють задуматися над зміною блог-платформи.
Якщо коротко про минулі місяці - то після повернення у кінці травня з півночі Росії почалося давньоомріяне життя майже абсолютної свободи і пошуку себе, свого шляху та життєвої ідеї. Університет цьому всьому, найголовнішому, не вчить і, чесно кажучи, я дещо розчарований у ньому... Тому вчуся прислухатися до себе, ставити пріоритети і робити правильний вибір, рухаюся у напрямку здійснення мрій та ідей - лише тоді відчуваю себе щасливим. Це відкриття для себе світу, відкриття нового, дослідження природи, нова лайф активність :)
У кінці вересня, в останні по-літньому теплі дні, здійснив з компанією нових друзів похід Горганами. Вершини в хмарах і сонці, гриби і ожина, брокенські привиди і горіхівки. Подорож райштоками стрімкими горганськими схилами, коли вітер легенько шумить у кронах могутніх смерек і кедрів - це завжди щось особливе, ти вдихаєш на повні груди прохолодне кришталеве повітря і відчуваєш загадковий дух, атмосферу характерну лише цим горам. З часом настає період коли надоїдають промарковані популярні маршрути і ти відкриваєш для себе дикі напівзакинуті траверсні стежки з медитаційними краєвидами. Насправді, незважаючи на доступність, в наших горах є ще дикі і невідомі місця, де можна знайти щось нове (але це теж не таке місце).
Сірого дня, коли всі вершини у низьких хмарах, стартуємо з Буковеля. Піднімаємося на хр.Маришечок, далі трохи дунайсько-дністровським вододілом та спукаємося в долину р.Зубрівка. Після дощів у горах кинулося безліч грибів і ми кожного дня на маршруті збирали безліч білих на вечірній суп. Коло потіка відразу ставимо табір і радіально піднімаємося на Довбушанку.
Колись ці вершини були скелями, та після відходу льодовика внаслідок морозного і фізичного вивітрювання вони перетворилися на кам"яні розсипища.
Підйом стрімкий та без наплічників йдеться легко. Прикольно, що в один момент одна з брил ґреготів вагою кілограм так 100 втратила рівновагу і полетіла на мене, давши 3 секунди для мого відскоку) Зверху вітер і туман. Приглядаюся до стрімких північних схилів - зимою по ребру хочу здійснити сходження на гору.
Наша група на вершині г.Довбушанка 1754м
Під вечір хмарна занавіса на деякий момент розривається і призахідне сонце золотить вершини. Часом спостерігаю за Брокенським привидом, що переслідує мене рухаючись по хмарі краєм хребта.
Холодний ранок відкриває синє безхмарне небо і сонячні промені розсіюють туман над річкою.
Збираємося і вирушаємо вверх по долині Зубрівки до полонини Верхньої. Тут починається "дика " частина походу. Стежка місцями заросла і малоходжена, але проглядається. Вдень стоїть та чудова тепла осіння пора, коли в сонячних променях ніби і тихо та затишно, проте, відчувається непомітна напруга, природа ніби щось очікує, на сторожі. Чи це лише я собі таке видумав? )
На полонині Верхній неочікувано для нас знаходимо колибу в досить непоганому, але занедбаному стані з мурованою пічкою. Тут спокійно та затишно, на обрії серед смерек проглядається Говерла, в протилежному верхньому кінці полонини - джерельце і хороше місце для стоянки. Звідси і продовжується наш шлях - піднімаємося чіткою стежкою на вододіл, який в одну сторону веде до сумнозвісного пер.Столи, а в іншій переходить у схил Ведмежика куди ми і піднімаємося.
Колиба на полонині Верхній.
Стежка на різкому підйомі майже пропадає, місцями трапляються давні австрійські тури. На певній висоті тут проходить старий райшток, що з південно-західної строни траверсує Ведмежик та Пікун і виводить на перемичку між г.Стеришорка та г.Пікун. Стежка не всюди чітка, заросла і завалена, а деколи пропадає зовсім. Ходити таким закинутими дикими маршрутами велике задоволення, тут і відчуваю той кайф "траверсних райштоків Горган". В одному місці на траверсі тече джерело і в загальному на цьому маршруті немає проблем з водою.
Давнім райштоком. Фото Олександр Кім
На схилах Пікуна декілька раз виходимо на залиті сонцем осипища, в повітрі стоїть паркий аромат жерепу, вперше за день відкриваються далекі гірські краєвиди. На цій ділянці хтось спеціально спорудив у видокових місцях лавочки для відпочинку і медитації. Як можна пройти таке без довготривалої зупинки? Куди ми спішимо? Загадкова темна енергія продовжує неймовірне розширення Всесвіту, але тут ніби не існує такого поняття як час... Включаю любимого для таких маршрутів Франка Дюваля.
На перемичці хороше вигідне місце для ночівлі, є вода - з декількох болотець витікають маленьки струмки (які відразу і зникають). Під вечір радіально піднімаємося на Полєнський.
Потрібно пройтися далі траверсом вже по північно-східній стороні масиву і по других ґреготах піднятися на вершину.
Ліс реліктового кедра європейського на схилах Полєнського.
На підйомі відкриваються чудові краєвиди на масив Довбушанки-Ведмежика.
Вершина Полєнского справді як величезна полєна. В очікуванні заходу сонця насолоджуюся панорамою далеких горизонтів, приглядаюся до напрямку вітру і мрію про польоти над цими горами.
г.Полєнський 1693м
Острівці кедрової сосни на схилах КІзійського Ґорґану.
Пізнім вечором коло жеревіючих вуглинок ватри прислухаємося до криків нічних птахів, вдивляємося у темний далекий космос і намагаємося вгадати завтрашню погоду.
Ранком останнього дня наші прогнози підтверджуються - дводенне вікно антициклонної погоди змістилося під наш похід. Вирушаємо райштоком в сторону Кізійського Горгану. Десь праворуч в долині шумить Сітний - потік, що в одному місці зникає під землею і появляється лише черз декілька кілометрів.
Заповідна траверсна стежка Полєнського.
В одному місці губимо траверсну стежку і далі вже тваринним стежками піднімаємося на перемичку Полєнський - Кози гора (безліч варіантів назв). Звідси на вершину. З північної сторони гори - стрімке глибоке урвисько.
На вершині Козі Гори 1617м. Таблички загиблим(народженим?) у теплий період року - чому? гроза?
Спускаємося з вершини просто вниз і виходиму на загублений траверс. Маршрут тут дуже мальовничий, стежка йде через "кедровий гай" - ліс реліктової сосни кедрової європейської (насправді це не кедри, назва тривіальна), з розсипищ ґреготів відкривається вид на могутні північні схили довбушанського хребта. Взагалі пройтися цією ділянкою райштока - одна з цілей походу. В повітрі стоїть ароматний запах кедрів, з їхніх гілок за тобою спостерігають допитливі горіхівки (рос.кедровки).
Обходимо масив Козі гори, з північної сторни різко міняється біотип лісу . У лісі безліч соковитої ожини. Спускаємося в долину потіка Глибокого і до Черника. На ночівлю стаємо коло мальовничого водоспаду Черник, що шумить в глибокій ущелині палеогенових порід Кросненської зони Карпат. Звідси до долини р.Зелениця ще близько години хотьби. Пізно у вечері десь над Прикарпаттям гуркоче і блискає гроза, а над нами зорі. Вночі і до нас доходить дощ. Зранку гори оповиті низькими хмарами, настає холодна дощова осінь, ось вона - напруга очікування в повітрі.
Дякую за увагу!