"Я не твоя дружина!" Нове дослідження вказує на приховану форму сексизму
переклад статті 'I'm Not Your Wife!' A New Study Points to a Hidden Form of Sexism
(переклад є неофіційним, тому прохання посилатися на першоджерело англійською мовою)
Авторка:
Гейл Цемах Леммон
Схоже, що мужчини підсвідомо дивляться на жінок крізь призму власного подружнього життя.
Кілька років тому в літаку, на якому я летіла з Вашингтону до Південної Кароліни, аби висвітлювати висування кандидатів у президенти для балотування на виборах 2000 р., охайний пан у костюмі, але без краватки втрутився у моє читання газети "New York Times", щоб задати мені питання.
- Ви читаєте цю газету?- запитав він мене, повнюстю зосереджену на читанні якоїсь статті із розділу "А".
Я зупинилася і поклала свій номер "Таймс".
- Так, читаю, - відповіла я повільно. - А що? Ви хочете почитати щось із цього розділу?
- О ні, - відповів він тоном, що говорив про його доброзичливий інтерес. - Просто моя дружина читає у газетах лише оголошення про продаж меблів.
Я кваліфікувала цю історію як одну із тих кумедних оповідок, що їх час від часу жінки розповідають одна одній, аби проілюструвати безперервну війну щодо професійного сприйняття. Інший серйозний випадок стався під час вечері у Гарвардській бізнес-школі після того, як я подякувала визначному випускнику за його підтримку академічної успішності, а він у відповідь спитав мене, скільки мені років. Коли я сказала йому, що мені 32 роки, він нахилився до мене та великодушно порадив: "Ну, вам варто поспішати та одружитися, оскільки у вас лишилося небагато часу".
Але дослідницька стаття під назвою "Структура подружь та спротив ґендерній революції на робочих місцях", опублікована нещодавно, змусила мене переглянути мою купку анекдотичних ситуацій.
Не дозвольте ввічливій назві статті обдурити вас: висновки статті є соціальним коктейлем Молотова, загорнутим у науковий обгортковий папір. Особливо важливим є те, що три дослідниці (які мають посади у Гарварді, Університеті Нью-Йорку та Унівеситеті Юта) по завершенню серії з чотирьох досліджень виявили, що "чоловіки, включені у традиційні та неотрадиційні подружжя (у порівнянні із чоловіками, включеними у сучасні подружжя), демонструють ставлення, переконання та поведінку, які підважують роль жінок на робочих у місцях".
(Особисто мене здивували ці визначення. Хочу відмітити, що дослідники називають "сучасними подружжями" ті, де жінки працюють на цілу ставку, а "традиційними подружжями" ті, де жінки не працюють.)
Авторки дійшли цих разючих висновків, досліджуючи проблему "завмерлого поступу у напрямку ґендерної рівності", чи той факт, що хоча жінки отримують все більшу кількість наукових ступенів та становлять зростаючу частку робочої сили, вони залишаються видом, якому загрожує зникнення, на найвищих щаблях влади. Як приклад можна навести такі дані (хоча існує багато інших не менш важливих): жінки становлять менше 5 відсотків у списку 500 топ-менеджерів "Форбс", займають ледь 15 відсотків місць у радах компаній, що входять у список 500 найбільших промислових компаній США, і не сягнули навіть 20 відсотків у Конгресі. Дослідників зацікавило, чи може така відсутність поступу бути частково спричинена "осередком спротиву революції", а саме "чоловіками, включеними у подружжя, які структурно віддзеркалюють ідеальну американську родину 50х років минулого століття, відображену у ситкомі "Пригоди Оззззі та Герріет". Вони пишуть, що стаття, опублікована у 2008 році, підштовхнула їх до питання, "чи може домашній традиціоналіст бути організаційним егалітаристом". Наша відповідь - ні".
Ого.
Іншими словами, три авторки статті кажуть, що коли йдеться про формування поглядів на жінок і роботу, немає іншого місця, подібного до дому:
"Ми виявили, що працюючі чоловіки у традиційних подружжях у порівнянні з сучасними подружжями, мають тенденцію (а) розглядати присутність жінок на робочих місцях негативно, (б) вважати, що організації з більшою кількістю працівниць функціонують менш гладко, (в) вважати організації, якими керують жінки, відносно непривабливими та (г) частіше відмовляти кваліфікованими працівницям у можливостях кар'єрного зростання".
Ці дослідження продемонстрували, що особисті погляди та домашня архітектура приватного життя лідерів-чоловіків впливають на те, які професійні можливості доступні жінкам. Це підтвердилося як в опитуваннях, так і в лабораторних експериментах, у тому числі і в експерименті, який перевіряв, чи кандидатам з ідентичним досвідом, але різними іменами (Дрю проти Діани) слід надати давно бажані ними місця у програмі MBA, спонсорованій певною компанією. Схоже, що чоловіки, чиї жінки працюють вдома, переносили цей ідеал на жінок, які працюють в офісі.
Одна із авторок статті, дослідниця Гарвардського університету та старша викладачка Університету Південної Кароліни Срідарі Десай сказала під час телефонного інтерв'ю, що вона не хоче розпалювати порохівницю, яка й так вже тліє, відому як "мамські війни". Натомість вона сподівається, що ця робота дасть можливість лідерам подумати про те, який спосіб формування команд є найкращим, та зважувати на те, які невидимі бар'єри можуть утримувати їхні найбільші таланти.
"Одна із причин, чому нагорі не так багато чоловіків, полягає у тому, що, можливо, чоловіки на керівних посадах є доброзичливими сексистами, які тяжіють до бачення жінок як людей, який необхідно захищати від небезпеки та ризиків", каже Десай. - "Вони напевно думають про жінок як про тендітних істот, про яких необхідно дбати, які хочуть залишатися вдома та ростити дітей і не хочуть ризикувати та рухатися нагору". Десай відзначає, що багато з видів ставлення, виявлені цією її науковою роботою, є "неусвідомлюваними", що робить боротьбу з ними особливо складною. Вона каже, що лідери-мужчини можуть думати, що вони вивищують жінок, а не придушують їх.
"Ви думаєте про жінок дуже позитивно, ви підносите їх на п'єдестал - ви не усвідомлюєте, що дискримінуєте їх, ви думаете, що просто захищаєте їх", - каже вона стосовно мужчин-лідерів, які, можливо, і є тим самим "осередком спротиву", досліджуваним нею та її колежанками, - "Без усвідомлення цього ви просто надаєте перевагу мужчинам, не жінкам, коли йдеться про вибір кандидата на посаду".
У той час як центром уваги даного дослідження є бізнес, президентська політика також стикнулася із питаннями "м'якого сексизму". Під час цього етапу кампанії кандидати багато говорили про жінок у гарячковій спробі залучити їхню підтримку. У той самий час деякі жінки вважають, що таке політикування з найкращих мотивів в дійсності прямує до ще гіршого болота поблажливості щодо "другої статі".
У квітні під час зустрічі з репортерами газет Мітт Ромні сказав, що його дружина Енн "постійно інформує мене про те, що питання, яке найбільше турбує жінок: це економіка", у відповідь на що Рут Маркус з "Вашингтон Пост" нагадала кандидатові, що "жінки не є закордонною країною. Для спілкування з ними перекладач не потрібен". (Справжний циклон, що розгорнувся навколо питання, чи пані Ромні "працювала хоча б один день за своє життя", також є результатом загального тиску таких коментарів).
З іншого боку, президент Барак Обама спробував ефективно використати успішну кар'єру Мішель, аби продемонструвати виборцям, що він розуміє складності, з якими стикаються працюючі жінки. Під час Економічного форуму, проведеного у Білому домі у квітні, він відзначив, що "коли у нас з Мішель з'явилися наші дівчата, вона віддала усю себе, аби виробити баланс між опікування родиною та кар'єрним просуванням... І я знаю, що, коли вона була з дівчатами, вона почувалася винною, що не віддавала достатньо часу своїй роботі, а коли почала працювати, вона почувала себе винною за те, що не проводила достатньо часу з дівчатами".
Але таке щире проявлення громадського співпереживання привертає нашу увагу до власних проблем: кілька тижнів тому журналістка Кемпбелл Браун докорила Обамі за "надто значні зусилля", спрямовані на те, щоби добитися прихильності жінок-виборців, та за "використання тону, який може сприйматися як дратуючий" і "надто патерналістський на мій смак". Вона закликала його тримати у центрі своєї уваги економіку - питання, близьке і чоловікам, і жінкам.
Як доводить дослідження, все, чого прагне більшість жінок, - це мати можливість, аби тебе судили як особистість, аніж дивилися на тебе крізь вузькі лінзи чиєгось мар'яжного калейдоскому. Можливо, Десай та її колежанки розпалять багаття дискусії, яка нагадає чоловікам-лідерам, що, хоча їхні дружини можуть професійно керувати їхніми домівками, це ще не означає, що інші жінки не можуть бути успісшними на робочих місцях, якщо вони прагнуть досягти інших цілей.
Звичайно, що зміни відбуваються поступово. Кілька тижнів тому, після того як в університеті я зробила довгу доповідь про Афганістан, здобуття жінок, Пакістан і завершальний для США етап війни, найдовшої за її історію, пан, який люб'язно модерував обговорення, завершив його риторичною завитушкою: "Отже, ви надали нам багато інформації для роздумів, особливо щодо жінок. А як каже Барак Обама: "Завжди дослуховуйтесь до своєї жінки!".
(переклад є неофіційним, тому прохання посилатися на першоджерело англійською мовою)
Авторка:
Гейл Цемах Леммон
Схоже, що мужчини підсвідомо дивляться на жінок крізь призму власного подружнього життя.
Кілька років тому в літаку, на якому я летіла з Вашингтону до Південної Кароліни, аби висвітлювати висування кандидатів у президенти для балотування на виборах 2000 р., охайний пан у костюмі, але без краватки втрутився у моє читання газети "New York Times", щоб задати мені питання.
- Ви читаєте цю газету?- запитав він мене, повнюстю зосереджену на читанні якоїсь статті із розділу "А".
Я зупинилася і поклала свій номер "Таймс".
- Так, читаю, - відповіла я повільно. - А що? Ви хочете почитати щось із цього розділу?
- О ні, - відповів він тоном, що говорив про його доброзичливий інтерес. - Просто моя дружина читає у газетах лише оголошення про продаж меблів.
Я кваліфікувала цю історію як одну із тих кумедних оповідок, що їх час від часу жінки розповідають одна одній, аби проілюструвати безперервну війну щодо професійного сприйняття. Інший серйозний випадок стався під час вечері у Гарвардській бізнес-школі після того, як я подякувала визначному випускнику за його підтримку академічної успішності, а він у відповідь спитав мене, скільки мені років. Коли я сказала йому, що мені 32 роки, він нахилився до мене та великодушно порадив: "Ну, вам варто поспішати та одружитися, оскільки у вас лишилося небагато часу".
Але дослідницька стаття під назвою "Структура подружь та спротив ґендерній революції на робочих місцях", опублікована нещодавно, змусила мене переглянути мою купку анекдотичних ситуацій.
Не дозвольте ввічливій назві статті обдурити вас: висновки статті є соціальним коктейлем Молотова, загорнутим у науковий обгортковий папір. Особливо важливим є те, що три дослідниці (які мають посади у Гарварді, Університеті Нью-Йорку та Унівеситеті Юта) по завершенню серії з чотирьох досліджень виявили, що "чоловіки, включені у традиційні та неотрадиційні подружжя (у порівнянні із чоловіками, включеними у сучасні подружжя), демонструють ставлення, переконання та поведінку, які підважують роль жінок на робочих у місцях".
(Особисто мене здивували ці визначення. Хочу відмітити, що дослідники називають "сучасними подружжями" ті, де жінки працюють на цілу ставку, а "традиційними подружжями" ті, де жінки не працюють.)
Авторки дійшли цих разючих висновків, досліджуючи проблему "завмерлого поступу у напрямку ґендерної рівності", чи той факт, що хоча жінки отримують все більшу кількість наукових ступенів та становлять зростаючу частку робочої сили, вони залишаються видом, якому загрожує зникнення, на найвищих щаблях влади. Як приклад можна навести такі дані (хоча існує багато інших не менш важливих): жінки становлять менше 5 відсотків у списку 500 топ-менеджерів "Форбс", займають ледь 15 відсотків місць у радах компаній, що входять у список 500 найбільших промислових компаній США, і не сягнули навіть 20 відсотків у Конгресі. Дослідників зацікавило, чи може така відсутність поступу бути частково спричинена "осередком спротиву революції", а саме "чоловіками, включеними у подружжя, які структурно віддзеркалюють ідеальну американську родину 50х років минулого століття, відображену у ситкомі "Пригоди Оззззі та Герріет". Вони пишуть, що стаття, опублікована у 2008 році, підштовхнула їх до питання, "чи може домашній традиціоналіст бути організаційним егалітаристом". Наша відповідь - ні".
Ого.
Іншими словами, три авторки статті кажуть, що коли йдеться про формування поглядів на жінок і роботу, немає іншого місця, подібного до дому:
"Ми виявили, що працюючі чоловіки у традиційних подружжях у порівнянні з сучасними подружжями, мають тенденцію (а) розглядати присутність жінок на робочих місцях негативно, (б) вважати, що організації з більшою кількістю працівниць функціонують менш гладко, (в) вважати організації, якими керують жінки, відносно непривабливими та (г) частіше відмовляти кваліфікованими працівницям у можливостях кар'єрного зростання".
Ці дослідження продемонстрували, що особисті погляди та домашня архітектура приватного життя лідерів-чоловіків впливають на те, які професійні можливості доступні жінкам. Це підтвердилося як в опитуваннях, так і в лабораторних експериментах, у тому числі і в експерименті, який перевіряв, чи кандидатам з ідентичним досвідом, але різними іменами (Дрю проти Діани) слід надати давно бажані ними місця у програмі MBA, спонсорованій певною компанією. Схоже, що чоловіки, чиї жінки працюють вдома, переносили цей ідеал на жінок, які працюють в офісі.
Одна із авторок статті, дослідниця Гарвардського університету та старша викладачка Університету Південної Кароліни Срідарі Десай сказала під час телефонного інтерв'ю, що вона не хоче розпалювати порохівницю, яка й так вже тліє, відому як "мамські війни". Натомість вона сподівається, що ця робота дасть можливість лідерам подумати про те, який спосіб формування команд є найкращим, та зважувати на те, які невидимі бар'єри можуть утримувати їхні найбільші таланти.
"Одна із причин, чому нагорі не так багато чоловіків, полягає у тому, що, можливо, чоловіки на керівних посадах є доброзичливими сексистами, які тяжіють до бачення жінок як людей, який необхідно захищати від небезпеки та ризиків", каже Десай. - "Вони напевно думають про жінок як про тендітних істот, про яких необхідно дбати, які хочуть залишатися вдома та ростити дітей і не хочуть ризикувати та рухатися нагору". Десай відзначає, що багато з видів ставлення, виявлені цією її науковою роботою, є "неусвідомлюваними", що робить боротьбу з ними особливо складною. Вона каже, що лідери-мужчини можуть думати, що вони вивищують жінок, а не придушують їх.
"Ви думаєте про жінок дуже позитивно, ви підносите їх на п'єдестал - ви не усвідомлюєте, що дискримінуєте їх, ви думаете, що просто захищаєте їх", - каже вона стосовно мужчин-лідерів, які, можливо, і є тим самим "осередком спротиву", досліджуваним нею та її колежанками, - "Без усвідомлення цього ви просто надаєте перевагу мужчинам, не жінкам, коли йдеться про вибір кандидата на посаду".
У той час як центром уваги даного дослідження є бізнес, президентська політика також стикнулася із питаннями "м'якого сексизму". Під час цього етапу кампанії кандидати багато говорили про жінок у гарячковій спробі залучити їхню підтримку. У той самий час деякі жінки вважають, що таке політикування з найкращих мотивів в дійсності прямує до ще гіршого болота поблажливості щодо "другої статі".
У квітні під час зустрічі з репортерами газет Мітт Ромні сказав, що його дружина Енн "постійно інформує мене про те, що питання, яке найбільше турбує жінок: це економіка", у відповідь на що Рут Маркус з "Вашингтон Пост" нагадала кандидатові, що "жінки не є закордонною країною. Для спілкування з ними перекладач не потрібен". (Справжний циклон, що розгорнувся навколо питання, чи пані Ромні "працювала хоча б один день за своє життя", також є результатом загального тиску таких коментарів).
З іншого боку, президент Барак Обама спробував ефективно використати успішну кар'єру Мішель, аби продемонструвати виборцям, що він розуміє складності, з якими стикаються працюючі жінки. Під час Економічного форуму, проведеного у Білому домі у квітні, він відзначив, що "коли у нас з Мішель з'явилися наші дівчата, вона віддала усю себе, аби виробити баланс між опікування родиною та кар'єрним просуванням... І я знаю, що, коли вона була з дівчатами, вона почувалася винною, що не віддавала достатньо часу своїй роботі, а коли почала працювати, вона почувала себе винною за те, що не проводила достатньо часу з дівчатами".
Але таке щире проявлення громадського співпереживання привертає нашу увагу до власних проблем: кілька тижнів тому журналістка Кемпбелл Браун докорила Обамі за "надто значні зусилля", спрямовані на те, щоби добитися прихильності жінок-виборців, та за "використання тону, який може сприйматися як дратуючий" і "надто патерналістський на мій смак". Вона закликала його тримати у центрі своєї уваги економіку - питання, близьке і чоловікам, і жінкам.
Як доводить дослідження, все, чого прагне більшість жінок, - це мати можливість, аби тебе судили як особистість, аніж дивилися на тебе крізь вузькі лінзи чиєгось мар'яжного калейдоскому. Можливо, Десай та її колежанки розпалять багаття дискусії, яка нагадає чоловікам-лідерам, що, хоча їхні дружини можуть професійно керувати їхніми домівками, це ще не означає, що інші жінки не можуть бути успісшними на робочих місцях, якщо вони прагнуть досягти інших цілей.
Звичайно, що зміни відбуваються поступово. Кілька тижнів тому, після того як в університеті я зробила довгу доповідь про Афганістан, здобуття жінок, Пакістан і завершальний для США етап війни, найдовшої за її історію, пан, який люб'язно модерував обговорення, завершив його риторичною завитушкою: "Отже, ви надали нам багато інформації для роздумів, особливо щодо жінок. А як каже Барак Обама: "Завжди дослуховуйтесь до своєї жінки!".