NYC-2015, дні з четвертого по дев'ятий (плюс бонус у кінці).
Понеділок, пора на роботу.
Минулого року літали вдвох із колегою-тімлідом, і він мене кілька днів поспіль будив о 7-й ранку і кликав зустрічати схід сонця. Я його за це тихо ненавидів :) Жартую. Але вставати ніколи не хотілось. А цього разу був лише я і пара джунів, і я жив в окремій кімнаті, і міг лягати і вставати коли захочу. Тому в понеділок без проблем прокинувся о пів на сьому і о сьомій пішов на набережну сам. Сонця довелось чекати довгенько, бо дома все закривали. Воно давно вже відбивалося у дзеркальному склі хмарочосів, але ніяк не хотіло показуватись наживо. І от мить настала:
Ну потім з хлопцями поїхали у офіс. Я показував як туди добратись на метро за 10 хвилин. Цього разу у головний офіс приїхало багато народу із Лондонського офісу, тому всі кубікли були забиті і нас посадили у конференц-залі. Спочатку, як водиться, екскурсія офісом і знайомство з колегами. Я ходив за компанію поручкатись з народом. Та і підзабув декого, у мене жахлива пам'ять на обличчя. Потім у мене потягли на нараду.
В обід показав хлопцям де тут поряд можна дешево і смачно пожувати. А ввечері пішли гуляти у Беттері парк. Для цього спочатку вибрались на набережну повз всім відомий хмарочос:
Ближче до парку вздовж набережної встановлено ненависні для мене яскраво-сині ліхтарі, тому фото набирають синюватого відтінку:
Того вечора ми пройшли через парк аж до South Ferry, після чого повернулись додому.
Наступного дня я зустрічати сонце не пішов, бо хмарно було. Але прокинувся все одно десь о пів на сьому. Взагалі там у мене сон був рівненький, правильний, не те що тут. Ближче до десятої поїхали до офісу:
Ближче до обіду розвиднілося. Із вікна відкривається вид на будинок де був офіс раніше (справа, з зеленим дахом):
Шеф зробив нам подарунок. Минулого року ми ходили ну Metropolitan Opera на „Чарівну флейту“ Моцарта, а цього разу пішли у Majestic на всесвітньо відомий мьюзікл „The Phantom of the Opera“. Я ходив на спектаклі у Дніпропетровський театр Горького раніше. Не скажу що я фанат, але нічого, нормально було. Тут же видовище було просто неперевершене. Ми сиділи у першому ряді, прямо над оркестровою ямою. Поєднання живої музики, акторської майстерності і сучасних технологій дало просто неперевершений ефект - я весь спектакль просидів з відкритим ротом. І якщо тоді я під час спектаклю я згадував відповідну пісню гурту Nightwish, то тепер навпаки - коли чую Nightwish, згадую виставу. Якщо буде нагода - сходіть, не пошкодуєте! У мене ж від вистави залишилась книжечка і купа враженнь:
На тому закінчився день п'ятий.
Шостого дня, у середу, вирішили з колегами, з екскурсійною метою, добратися до роботи на річковому таксі. На жаль, чи то мене підвела пам'ять, чи у них змінились маршрути, але повноцінної прогулянки не вийшло. Я хотів вибрати те що обходить нижній кінець острова і піднімається по East River до Wall Street, а по факту вийшло то що по Гудзону пливе до World Financial Center. Таке. Ну нічого, зате до роботи не далеко.
Перед нами, на попередньому тижні, із візитом у New York приїжджала частина команди що сидить у Ciklum. Зазвичай ми гостюємо лише тиждень, але можна взяти відпустку і ще тиждень шаритись по штатам. В частина колег так і зробили, а двоє залишились працювати ще тиждень. Не знаю чому, раніше на 2 тижні у нас залишали лише тімлідів, і то не часто, а тут двоє новачків. Вони сиділи разом із нами у залі. Ну і один виявився аудіофілом - купив собі ламповий підсилювач:
Ми з нього весь день стібались :)
На обід пішли з шефом, і пройшли повз Thomson Reuters - нашого FIX-провайдера. Виявляється, у них офіс буквально на сусідній вулиці:
А ввечері, після роботи, вирішили сплавати на South Ferry до Staten Island - благо він безкоштовний. Чого ми туди поперлись? Бо маршрут проходить повз статую Свободи, на якій я так жодного разу і не був. Ось, власне, як виглядає Манхеттен з парому:
Ну і статуя, куди ж без неї:
Один із колег за професією моряк, капітан яхти. І він всю дорогу розказував нам про буйки, маячки і всяке таке. Колеги сказали що на Staten Island нема чого дивитись, хібашо пройтись по набережній. Але було темно, тому ми навіть не стали нікуди йти - просто дочекались у порту наступного парому. А там стояв акваріум з рибками:
Тож ми сиділи, чекали, і з недовірою прислухались до звуків російської мови - навпроти сидів який-то поважний пан і говорив по телефону.
Наступного дня, у четвер, колеги пішли по магазинам зранку, тому до роботи я думав добиратись сам. Але буквально за 100 метрів від готелю надибав іншого колегу із Ciklum. До офісу вирішили пройти через Меморіал 9/11, де я теж раніше не бував. Погодка була так собі, накрапав дощик, було сіро і похмуро.
Взагалі четвер у нас snitzel-day - за традицією ввечері ми ходимо їсти шніцель у шніцельну. Так було і цього разу:
Вечеряли разом із нашим CEO L. Я з ним раніше майже не пересікався, а виявилось - нормальний чувак. Поїли шніцеля, попили пива. Пиво у NYC так собі - рідке і майже без смаку. Шніцель хороший.
Ну а потім була п'ятниця, останній робочий день. Нічим особливим не відзначився, тож я ввечері просто сфотографував нову вивіску:
Поряд лежала купа коробок на таці, разом із різним офісним сміттям. Що ми робили у п'ятницю ввечері я навіть і не пам'ятаю. Здається, просто пішли додому.
На суботу у мене план був такий: вранці пошвендяти по магазинам і купити все що я планував і обіцяв, потім провести колег до Intrepid, а самому пошвендяти по Central Park. Ближче до вечора зачекаутитись із готелю і їхати в аеропорт, бо о першій ночі літак на Київ. Ранок приніс сюрприз - шматочок України:
Звісно, просто співпало з кольорами якоїсь компанії :)
До речі, справа на фото можна побачити як ремонтують тротуари. Я раніше думав що їх викладають із цільних плит, а їх, виявляється, просто виливають з бетону.
У Джерсі надибав прикольний стріт-арт:
Після походеньок по магазинам повів колег знову до меморіалу. Цього разу стояла прекрасна погода і народу було море.
Потім поводив по Wall Street, показав New York Stock Exchange:
Зверніть увагу на один французький прапор - на знак солідарності із терактами у Франції.
Тут я трошки заблукав, і так і не показав їм того самого бика :) Зате вийшли на набережну East River я прогулялись до парусника:
Потім, по дорозі назад надибали на чергову арт-інсталляцію. Мені вона здається схожою на гриби:
Потім, як і домовлялися, колеги поїхали на Intrepid а я до парку. Звісно, жодного разу я не можу просто так пройти повз оце казкове дерево:
Пройшовся по галявині:
І повернувся до готелю щоб сфотографувати кущ, дуже схожий на барбарис (але не барбарис):
Трохи посидів, зібрався, чек-аутнувся і поїхав до аеропорту. Колеги залишалися ще на тиждень - їхали у Вашингтон, де у одного з них живуть родичі. І тут у мене почалися пригоди - мабуть, коменсація за попередню п'ятницю 13-того.
Спустився я, значить, у метро і став чекати. Мені потрібен був поїзд A, при чому не всякий, а тільки той що йде до Far Rockaway. Бо там є ще один який йде до Lefferts Boulevard - це трохи не по дорозі. І от стою я, пропускаю всякі C... Опа, йде A-шка, але... До Euclid Avenue. Гм. Чекаю далі. Ще одна A-шка, туди-ж. Тут треба сказати що ходять вони не дуже часто, а у часі я досить обмежений. Я ще раз уважно подивився на мапу: до Euclid Avenue йде тільки C, а поїздів A таких немає. Ну, думаю, ок - сяду на третю таку A-шку, бо хоч у правильну сторону їде. Сів, їду. На Euclid Avenue поїзд зупиняється і із вагонів усіх вигоняють - поїзд далі не йде, бо на колії відновлювальні роботи після Sandi (скіки років уже пройшло). „Опачки!“, як то кажуть. Благо я почув як одна тітонька питається у працівника метрополітену як їй добратися до Far Rockaway і та каже що треба сісти на „шаттл“ (автобус), доїхати до Rockaway Boulevard і звідти можна буде сісти на A-шку. Я трошки розгубився, але вирішив слідувати з тою тітонькою. А вона була не сама а з сім'єю - з дітьми та онуками (судячи з усього). І дійсно, на виході із метро роздавали білетики на автобус. Сів, їдемо. А сам собі думаю: „Як же я виходити буду?“. Вказівників немає, водій бурмоче собі шось під ніс. У цьому районі я ніколи не був, та і темінь за вікном... Ну, думаю, буду дивитись за тою тітонькою. А вона собі там шось то музику слухає, то балакає... Їдемо-їдемо, напруження наростає. Я „гуляю“ у вікно, намагаючись розгледіти які-небуть вивіски. Раптом автобус зупиняється і водій чітко каже, що зупинка для тих кому на Rockaway Bulevard. Я підхоплююсь, але краєм ока дивлюсь на жіночку. А вона продовжує шось лялякати. Я уже виходю коли вона схоплюється і бігом біжить з усіма до виходу - ледь не прогавила :). Виходжу - і дійсно, станція метро Rockaway Boulevard. Впускають по білетикам з автобусу і навіть не перевіряють. А тут уже треба пильнувати, бо ця станція - розвилка, на якій один поїзд іде до Lefferts, а інший до Far Rockaway. На щастя, тут як раз стояв той що мені потрібен. Тож я з полегшенням сів і поїхав. Ну їхати недалеко - через одну зупинку виходити, бо мені не до самого Far Rockaway а лише до Howard Beach, де пересадка на Air Train. Вийшов із метров, зайшов у Ait Train, сів чекати на поїзд. Дивлюсь на табло - підходить. Коли один із працівників станції, що стояв поряд, дістає рацію і на всю станцію каже що поїзд далі не поїде, чекайте наступного. Я знизав плечима і сів чекати далі. Підходить наступний поїзд - ситуація повторюється. При цьому табло показує що не працює ціла колія і треба перейти на інший бік. Ну я пересаджуватись не став, просто пильную монітори на обидва боки. Історія повторюється з третім поїздом. Поряд сиділа, судячи з акценту (і темпераменту), молода італійка - вона не витримала і почала „наїжджати“ на працівника станції. Та так сильно що йому на поміч ще один прибіг аби заспокоїти дівчину. Ситуація повторюється з четвертим потягом. Я починаю нервувати - було б тупо отак прогавити літак. На щастя, п'ятий уже нормальний. Сідаю, їду. Дивлюсь уважно на табло - мені потрібен Термінал 7. А поїзд хитрий - табло показує не всі зупинки, і голосом проговорює теж не всі. Та і не на всіх зупиняється, як виявилось. Ледь не пропустив свою. Але вчасно помітив і вийшов. Ну там уже особливих пригод не було, засмутило лише те що для МАУ виділили крихітну залу очікування, де всі пасажири фізично не могли вміститись. Тож я близько години тупо стояв - сісти не було де.
Ну, потім 9 (не 11 і навіть не 10!) годин польоту - і я в Борисполі! Швиденько пройшов прикордонників, поставив штампік, і побіг шукати де рейс на Дніпро. Ледь заблукав, але сувора тітонька допомогла. Сів, значить, чекати. І дістав телефона, бо треба було попередити чувака який мав зустріти мене в аеропорту і віддзвонитись Н. і рідним. Вимикаю, значить, Airplane Mode і... Падає процес Phone! Перезапускається, тут-же знову падає, перезапускається, і так по колу. Я перезавантажив телефон. Потім витягнув батарейку. Кілька разів. Протер лобове скло контакти сімки. Ніц не помагає! Пару разів перепрошив телефон прямо тут на місці - не допомогло. Зате втратив усі налаштування. Ну одне добре - у Борисполі безкоштовний інет. Поставив скайп, написав через нього. Всіх попередив. Добре що літак летів лише 9 годин, і у мене було вдосталь часу на „ігри“ з телефоном.
До Дніпра долетів нормально, чувак мене на машині з аеропорту довіз (бо я йому гостинця передавав). Але з того дня, і аж до сьогодні з телефоном постійні приколи. Звонилка відпадала через баг у прошивці. Раніше не падала бо у мене було вимкнено визначення часового поясу із сотової мережі. У штатах я здивувався що воно вимкнено і ввімкнув. Не падала. А тут почала падати. Визначення вимкнув. Зате тепер телефон почав нещадно жерти батарейку. Раніше тримав до п'яти діб, а тут сідає за добу! І судячи з графіків усю батарею зжирає GSM. І ще - після кожного перезавантаження приходить СМС „Вам дзвонили“ про один і той-же номер, мені невідомий. Я оновив прошивку (баг із визначенням часового поясу пофіксили), але батарею так і жере. Плюс, додатково, „затикається“ GSM-блок - телефон перестає дзвонити і приймати звінки і СМС. Я уже і так, і сяк, і раком, і боком, що тільки не робив. Перелопатив усі форуми - нічого. Єдине що кажуть - проблема пов'язана з голосовою поштою. А „Вам дзвонили“ - це як раз частина цього сервісу. Тож я якось засів, і вимкнув сервіс. І якимось чином позбувся тої дивної СМС-ки, і процес Phone перестав жерти батарейку. І затикатись телефон перестав. Але все одно 5 діб не тримає - максимум дві з половиною.
Крім того у мене здох десктоп і сервер, але про це я вже писав і то зовсім інша історія. А на цьому все :)
Минулого року літали вдвох із колегою-тімлідом, і він мене кілька днів поспіль будив о 7-й ранку і кликав зустрічати схід сонця. Я його за це тихо ненавидів :) Жартую. Але вставати ніколи не хотілось. А цього разу був лише я і пара джунів, і я жив в окремій кімнаті, і міг лягати і вставати коли захочу. Тому в понеділок без проблем прокинувся о пів на сьому і о сьомій пішов на набережну сам. Сонця довелось чекати довгенько, бо дома все закривали. Воно давно вже відбивалося у дзеркальному склі хмарочосів, але ніяк не хотіло показуватись наживо. І от мить настала:
Ну потім з хлопцями поїхали у офіс. Я показував як туди добратись на метро за 10 хвилин. Цього разу у головний офіс приїхало багато народу із Лондонського офісу, тому всі кубікли були забиті і нас посадили у конференц-залі. Спочатку, як водиться, екскурсія офісом і знайомство з колегами. Я ходив за компанію поручкатись з народом. Та і підзабув декого, у мене жахлива пам'ять на обличчя. Потім у мене потягли на нараду.
В обід показав хлопцям де тут поряд можна дешево і смачно пожувати. А ввечері пішли гуляти у Беттері парк. Для цього спочатку вибрались на набережну повз всім відомий хмарочос:
Ближче до парку вздовж набережної встановлено ненависні для мене яскраво-сині ліхтарі, тому фото набирають синюватого відтінку:
Того вечора ми пройшли через парк аж до South Ferry, після чого повернулись додому.
Наступного дня я зустрічати сонце не пішов, бо хмарно було. Але прокинувся все одно десь о пів на сьому. Взагалі там у мене сон був рівненький, правильний, не те що тут. Ближче до десятої поїхали до офісу:
Ближче до обіду розвиднілося. Із вікна відкривається вид на будинок де був офіс раніше (справа, з зеленим дахом):
Шеф зробив нам подарунок. Минулого року ми ходили ну Metropolitan Opera на „Чарівну флейту“ Моцарта, а цього разу пішли у Majestic на всесвітньо відомий мьюзікл „The Phantom of the Opera“. Я ходив на спектаклі у Дніпропетровський театр Горького раніше. Не скажу що я фанат, але нічого, нормально було. Тут же видовище було просто неперевершене. Ми сиділи у першому ряді, прямо над оркестровою ямою. Поєднання живої музики, акторської майстерності і сучасних технологій дало просто неперевершений ефект - я весь спектакль просидів з відкритим ротом. І якщо тоді я під час спектаклю я згадував відповідну пісню гурту Nightwish, то тепер навпаки - коли чую Nightwish, згадую виставу. Якщо буде нагода - сходіть, не пошкодуєте! У мене ж від вистави залишилась книжечка і купа враженнь:
На тому закінчився день п'ятий.
Шостого дня, у середу, вирішили з колегами, з екскурсійною метою, добратися до роботи на річковому таксі. На жаль, чи то мене підвела пам'ять, чи у них змінились маршрути, але повноцінної прогулянки не вийшло. Я хотів вибрати те що обходить нижній кінець острова і піднімається по East River до Wall Street, а по факту вийшло то що по Гудзону пливе до World Financial Center. Таке. Ну нічого, зате до роботи не далеко.
Перед нами, на попередньому тижні, із візитом у New York приїжджала частина команди що сидить у Ciklum. Зазвичай ми гостюємо лише тиждень, але можна взяти відпустку і ще тиждень шаритись по штатам. В частина колег так і зробили, а двоє залишились працювати ще тиждень. Не знаю чому, раніше на 2 тижні у нас залишали лише тімлідів, і то не часто, а тут двоє новачків. Вони сиділи разом із нами у залі. Ну і один виявився аудіофілом - купив собі ламповий підсилювач:
Ми з нього весь день стібались :)
На обід пішли з шефом, і пройшли повз Thomson Reuters - нашого FIX-провайдера. Виявляється, у них офіс буквально на сусідній вулиці:
А ввечері, після роботи, вирішили сплавати на South Ferry до Staten Island - благо він безкоштовний. Чого ми туди поперлись? Бо маршрут проходить повз статую Свободи, на якій я так жодного разу і не був. Ось, власне, як виглядає Манхеттен з парому:
Ну і статуя, куди ж без неї:
Один із колег за професією моряк, капітан яхти. І він всю дорогу розказував нам про буйки, маячки і всяке таке. Колеги сказали що на Staten Island нема чого дивитись, хібашо пройтись по набережній. Але було темно, тому ми навіть не стали нікуди йти - просто дочекались у порту наступного парому. А там стояв акваріум з рибками:
Тож ми сиділи, чекали, і з недовірою прислухались до звуків російської мови - навпроти сидів який-то поважний пан і говорив по телефону.
Наступного дня, у четвер, колеги пішли по магазинам зранку, тому до роботи я думав добиратись сам. Але буквально за 100 метрів від готелю надибав іншого колегу із Ciklum. До офісу вирішили пройти через Меморіал 9/11, де я теж раніше не бував. Погодка була так собі, накрапав дощик, було сіро і похмуро.
Взагалі четвер у нас snitzel-day - за традицією ввечері ми ходимо їсти шніцель у шніцельну. Так було і цього разу:
Вечеряли разом із нашим CEO L. Я з ним раніше майже не пересікався, а виявилось - нормальний чувак. Поїли шніцеля, попили пива. Пиво у NYC так собі - рідке і майже без смаку. Шніцель хороший.
Ну а потім була п'ятниця, останній робочий день. Нічим особливим не відзначився, тож я ввечері просто сфотографував нову вивіску:
Поряд лежала купа коробок на таці, разом із різним офісним сміттям. Що ми робили у п'ятницю ввечері я навіть і не пам'ятаю. Здається, просто пішли додому.
На суботу у мене план був такий: вранці пошвендяти по магазинам і купити все що я планував і обіцяв, потім провести колег до Intrepid, а самому пошвендяти по Central Park. Ближче до вечора зачекаутитись із готелю і їхати в аеропорт, бо о першій ночі літак на Київ. Ранок приніс сюрприз - шматочок України:
Звісно, просто співпало з кольорами якоїсь компанії :)
До речі, справа на фото можна побачити як ремонтують тротуари. Я раніше думав що їх викладають із цільних плит, а їх, виявляється, просто виливають з бетону.
У Джерсі надибав прикольний стріт-арт:
Після походеньок по магазинам повів колег знову до меморіалу. Цього разу стояла прекрасна погода і народу було море.
Потім поводив по Wall Street, показав New York Stock Exchange:
Зверніть увагу на один французький прапор - на знак солідарності із терактами у Франції.
Тут я трошки заблукав, і так і не показав їм того самого бика :) Зате вийшли на набережну East River я прогулялись до парусника:
Потім, по дорозі назад надибали на чергову арт-інсталляцію. Мені вона здається схожою на гриби:
Потім, як і домовлялися, колеги поїхали на Intrepid а я до парку. Звісно, жодного разу я не можу просто так пройти повз оце казкове дерево:
Пройшовся по галявині:
І повернувся до готелю щоб сфотографувати кущ, дуже схожий на барбарис (але не барбарис):
Трохи посидів, зібрався, чек-аутнувся і поїхав до аеропорту. Колеги залишалися ще на тиждень - їхали у Вашингтон, де у одного з них живуть родичі. І тут у мене почалися пригоди - мабуть, коменсація за попередню п'ятницю 13-того.
Спустився я, значить, у метро і став чекати. Мені потрібен був поїзд A, при чому не всякий, а тільки той що йде до Far Rockaway. Бо там є ще один який йде до Lefferts Boulevard - це трохи не по дорозі. І от стою я, пропускаю всякі C... Опа, йде A-шка, але... До Euclid Avenue. Гм. Чекаю далі. Ще одна A-шка, туди-ж. Тут треба сказати що ходять вони не дуже часто, а у часі я досить обмежений. Я ще раз уважно подивився на мапу: до Euclid Avenue йде тільки C, а поїздів A таких немає. Ну, думаю, ок - сяду на третю таку A-шку, бо хоч у правильну сторону їде. Сів, їду. На Euclid Avenue поїзд зупиняється і із вагонів усіх вигоняють - поїзд далі не йде, бо на колії відновлювальні роботи після Sandi (скіки років уже пройшло). „Опачки!“, як то кажуть. Благо я почув як одна тітонька питається у працівника метрополітену як їй добратися до Far Rockaway і та каже що треба сісти на „шаттл“ (автобус), доїхати до Rockaway Boulevard і звідти можна буде сісти на A-шку. Я трошки розгубився, але вирішив слідувати з тою тітонькою. А вона була не сама а з сім'єю - з дітьми та онуками (судячи з усього). І дійсно, на виході із метро роздавали білетики на автобус. Сів, їдемо. А сам собі думаю: „Як же я виходити буду?“. Вказівників немає, водій бурмоче собі шось під ніс. У цьому районі я ніколи не був, та і темінь за вікном... Ну, думаю, буду дивитись за тою тітонькою. А вона собі там шось то музику слухає, то балакає... Їдемо-їдемо, напруження наростає. Я „гуляю“ у вікно, намагаючись розгледіти які-небуть вивіски. Раптом автобус зупиняється і водій чітко каже, що зупинка для тих кому на Rockaway Bulevard. Я підхоплююсь, але краєм ока дивлюсь на жіночку. А вона продовжує шось лялякати. Я уже виходю коли вона схоплюється і бігом біжить з усіма до виходу - ледь не прогавила :). Виходжу - і дійсно, станція метро Rockaway Boulevard. Впускають по білетикам з автобусу і навіть не перевіряють. А тут уже треба пильнувати, бо ця станція - розвилка, на якій один поїзд іде до Lefferts, а інший до Far Rockaway. На щастя, тут як раз стояв той що мені потрібен. Тож я з полегшенням сів і поїхав. Ну їхати недалеко - через одну зупинку виходити, бо мені не до самого Far Rockaway а лише до Howard Beach, де пересадка на Air Train. Вийшов із метров, зайшов у Ait Train, сів чекати на поїзд. Дивлюсь на табло - підходить. Коли один із працівників станції, що стояв поряд, дістає рацію і на всю станцію каже що поїзд далі не поїде, чекайте наступного. Я знизав плечима і сів чекати далі. Підходить наступний поїзд - ситуація повторюється. При цьому табло показує що не працює ціла колія і треба перейти на інший бік. Ну я пересаджуватись не став, просто пильную монітори на обидва боки. Історія повторюється з третім поїздом. Поряд сиділа, судячи з акценту (і темпераменту), молода італійка - вона не витримала і почала „наїжджати“ на працівника станції. Та так сильно що йому на поміч ще один прибіг аби заспокоїти дівчину. Ситуація повторюється з четвертим потягом. Я починаю нервувати - було б тупо отак прогавити літак. На щастя, п'ятий уже нормальний. Сідаю, їду. Дивлюсь уважно на табло - мені потрібен Термінал 7. А поїзд хитрий - табло показує не всі зупинки, і голосом проговорює теж не всі. Та і не на всіх зупиняється, як виявилось. Ледь не пропустив свою. Але вчасно помітив і вийшов. Ну там уже особливих пригод не було, засмутило лише те що для МАУ виділили крихітну залу очікування, де всі пасажири фізично не могли вміститись. Тож я близько години тупо стояв - сісти не було де.
Ну, потім 9 (не 11 і навіть не 10!) годин польоту - і я в Борисполі! Швиденько пройшов прикордонників, поставив штампік, і побіг шукати де рейс на Дніпро. Ледь заблукав, але сувора тітонька допомогла. Сів, значить, чекати. І дістав телефона, бо треба було попередити чувака який мав зустріти мене в аеропорту і віддзвонитись Н. і рідним. Вимикаю, значить, Airplane Mode і... Падає процес Phone! Перезапускається, тут-же знову падає, перезапускається, і так по колу. Я перезавантажив телефон. Потім витягнув батарейку. Кілька разів. Протер лобове скло контакти сімки. Ніц не помагає! Пару разів перепрошив телефон прямо тут на місці - не допомогло. Зате втратив усі налаштування. Ну одне добре - у Борисполі безкоштовний інет. Поставив скайп, написав через нього. Всіх попередив. Добре що літак летів лише 9 годин, і у мене було вдосталь часу на „ігри“ з телефоном.
До Дніпра долетів нормально, чувак мене на машині з аеропорту довіз (бо я йому гостинця передавав). Але з того дня, і аж до сьогодні з телефоном постійні приколи. Звонилка відпадала через баг у прошивці. Раніше не падала бо у мене було вимкнено визначення часового поясу із сотової мережі. У штатах я здивувався що воно вимкнено і ввімкнув. Не падала. А тут почала падати. Визначення вимкнув. Зате тепер телефон почав нещадно жерти батарейку. Раніше тримав до п'яти діб, а тут сідає за добу! І судячи з графіків усю батарею зжирає GSM. І ще - після кожного перезавантаження приходить СМС „Вам дзвонили“ про один і той-же номер, мені невідомий. Я оновив прошивку (баг із визначенням часового поясу пофіксили), але батарею так і жере. Плюс, додатково, „затикається“ GSM-блок - телефон перестає дзвонити і приймати звінки і СМС. Я уже і так, і сяк, і раком, і боком, що тільки не робив. Перелопатив усі форуми - нічого. Єдине що кажуть - проблема пов'язана з голосовою поштою. А „Вам дзвонили“ - це як раз частина цього сервісу. Тож я якось засів, і вимкнув сервіс. І якимось чином позбувся тої дивної СМС-ки, і процес Phone перестав жерти батарейку. І затикатись телефон перестав. Але все одно 5 діб не тримає - максимум дві з половиною.
Крім того у мене здох десктоп і сервер, але про це я вже писав і то зовсім інша історія. А на цьому все :)