(no subject)
коли я дивлюсь на тих людей, які свідомо й щиро радіють приєднанню Крима до РФ, коли я бачу своїх співвідчизників (навіть більше - земляків!), які клянуть все українське й закликають Росію прийти та врятувати, я розумію, що цих людей не змінити. І навіть якщо з часом вони зрозуміють, що нічого доброго вони не здибають в тій Росії, що нікому вони там нах не нада, що нічого ліпшого за "хохла" й "бендерівця" вони не почують на свою адресу, вони ніколи не стануть українцями. І я не хочу їх в цій країні! Я їх не люблю й не хочу з ними ділити батьківщину!
Але я також розумію, що не можна дозволяти їм йти в Росію з моєю землею. Хочуть бути росіянами - нехай будуть ними. Нехай їдуть зі своїми дітьми (я не хочу, щоб з них виростали нові потвори, які ненавидять рідну країну), батьками й домашніми тваринами. Їх не більшість, тому вони мають піти або сісти за грати, адже лишати без покарання таку поведінку не можна.
***
Вчора я під'їхала до свого дома, а на моє місце паркується якийсь чолов'яга. Я під'їхала ближче, опустила скло, підперла щічку кулачком й стала спостерігати за його маневрами. Коли він вмостився й вимикнув фари, нарешті помітив мене, опустив своє скло, мов, кажи, що хочеш?
- А я тут живу, - кажу
- А я в гості прієхал, так што ви прєдлагаєтє?
- Я, звичайно, пропоную вам забратися з мого місця, щоб я могла лишити машину в себе під вікном.
- Я уступлю вам мєсто только потому, што ви дєвушка! Ясно?
І от наче чемний чоловік, наче вшанував представницю слабкої статі, але в нього ТАКИЙ московський прононс, що я аж відчувала, як адреналін вприскується мені в кров, що я вже не бачу чемного дядька, а бачу ворога. Мені це дуже не подобається, я надзвичайно не люблю ненавидіти людей, але я не можу не визнати: моє ставлення до росіян змінилось( і я дуже чекаю на розв'язання всіє цієї кризи, щоб я вже могла почати щось робити з цією ненавистю в сердині себе. До завершення в мене немає жодного шансу на перемогу(
Але я також розумію, що не можна дозволяти їм йти в Росію з моєю землею. Хочуть бути росіянами - нехай будуть ними. Нехай їдуть зі своїми дітьми (я не хочу, щоб з них виростали нові потвори, які ненавидять рідну країну), батьками й домашніми тваринами. Їх не більшість, тому вони мають піти або сісти за грати, адже лишати без покарання таку поведінку не можна.
***
Вчора я під'їхала до свого дома, а на моє місце паркується якийсь чолов'яга. Я під'їхала ближче, опустила скло, підперла щічку кулачком й стала спостерігати за його маневрами. Коли він вмостився й вимикнув фари, нарешті помітив мене, опустив своє скло, мов, кажи, що хочеш?
- А я тут живу, - кажу
- А я в гості прієхал, так што ви прєдлагаєтє?
- Я, звичайно, пропоную вам забратися з мого місця, щоб я могла лишити машину в себе під вікном.
- Я уступлю вам мєсто только потому, што ви дєвушка! Ясно?
І от наче чемний чоловік, наче вшанував представницю слабкої статі, але в нього ТАКИЙ московський прононс, що я аж відчувала, як адреналін вприскується мені в кров, що я вже не бачу чемного дядька, а бачу ворога. Мені це дуже не подобається, я надзвичайно не люблю ненавидіти людей, але я не можу не визнати: моє ставлення до росіян змінилось( і я дуже чекаю на розв'язання всіє цієї кризи, щоб я вже могла почати щось робити з цією ненавистю в сердині себе. До завершення в мене немає жодного шансу на перемогу(