Беларуская сьмятана
Згадалося, як ще по студентству катавсь до Ковна за сім долярів туди, і за сім - назад. Зрозуміло, що то було електричками, дизелями і пішкарусом.
Між Коростенем і білоруськими Калинковичами пару разів на день курсує дизель. Не знаю, як воно зараз, але в ті часи той дизель був напханий гендлярами, які тягали з РБ контрабанду: плюшеві цацкі, цигарки, молочні вироби, якісь майки - словом, все що можна було втюхати українцям.
Але біда в тому, що не дозволялося провозити скільки завгодно краму, а лиш по п’ять одиниць. Наприклад, є у жіночки десять трусів, то вона п’ять віддає тій, що везе десять пачок сирків, і бере собі половину товару останньої.
Звісна річ, не в кожної контрабандистки вистачить спритності обміняти все завчасно. Одна така, що сиділа коло мене, заволала, як тільки зрозуміла, що ось-ось контроль буде:
- А ў мяне яшчэ сьмятанаа. Дзевачкі, мо хто вазьме?
- Не, ўжо няма куды. А ты яе ў трусы!
- Дык там ужо ёсьць…
- А ты яе пад цыцкі, пад цыцкі піхай!
І задавалёная ўладай Бацькі білоруска, не соромлячись нічого й нікого, почала пхати собі сметану, куди їй пораяли.
Балаган з обміном триває аж до кордону. Після ретельного шмону з боку білоруських памєжнікау, відбувається зворотній процес. Жіночки бігають по вагонах, волаючи: «Чыі сігарэты? Чыі сігарэты?», «Хто забыў аддаць маі трусы?»… Наші прикордонники на це уваги не звертають.
Коли ми нарешті опинилися в Коростені, я вирішив пройтись місцевим базаром. Веселі торговці пропонували мені сметану. Дуже смачну, бо білоруську. І дешеву, бо витягнуту з трусів.
Між Коростенем і білоруськими Калинковичами пару разів на день курсує дизель. Не знаю, як воно зараз, але в ті часи той дизель був напханий гендлярами, які тягали з РБ контрабанду: плюшеві цацкі, цигарки, молочні вироби, якісь майки - словом, все що можна було втюхати українцям.
Але біда в тому, що не дозволялося провозити скільки завгодно краму, а лиш по п’ять одиниць. Наприклад, є у жіночки десять трусів, то вона п’ять віддає тій, що везе десять пачок сирків, і бере собі половину товару останньої.
Звісна річ, не в кожної контрабандистки вистачить спритності обміняти все завчасно. Одна така, що сиділа коло мене, заволала, як тільки зрозуміла, що ось-ось контроль буде:
- А ў мяне яшчэ сьмятанаа. Дзевачкі, мо хто вазьме?
- Не, ўжо няма куды. А ты яе ў трусы!
- Дык там ужо ёсьць…
- А ты яе пад цыцкі, пад цыцкі піхай!
І задавалёная ўладай Бацькі білоруска, не соромлячись нічого й нікого, почала пхати собі сметану, куди їй пораяли.
Балаган з обміном триває аж до кордону. Після ретельного шмону з боку білоруських памєжнікау, відбувається зворотній процес. Жіночки бігають по вагонах, волаючи: «Чыі сігарэты? Чыі сігарэты?», «Хто забыў аддаць маі трусы?»… Наші прикордонники на це уваги не звертають.
Коли ми нарешті опинилися в Коростені, я вирішив пройтись місцевим базаром. Веселі торговці пропонували мені сметану. Дуже смачну, бо білоруську. І дешеву, бо витягнуту з трусів.