Тиха річка небезпечна
Вдосталь ми нагулялися по Галичу, і пора була вже відчалювати. У цій течії Дністер не такий мальовничий, як у Дністровському каньйоні, але все ж є на що подивитися. Разом з тим і води менше - так що милуватися берегами треба було обережно. Бо не встигнеш витягти мильницю, як вже перекат шумить - і мерщій маневрувати.
На одній із стоянок надзвичайно упердливий дощ погнав нас до сусіднього села за додатковим коньяком і харчами. Не хотіли ми збирати намети по дощу, от і вирішили перечекати на березі річки.
Село ж знаходиться трохи далі - хвилин сорок ногами. Господар однієї хати, який дав нам набрати води, розповів, що ця відстань не захищає селян від небезпечних вод Дністра.
Торік влітку ця в принципі спокійна річка раптово збісилася від дощів і на метр затопила хати. Та це ще нічого - усе стихло за день. Гірше було позаторік, коли стихія позаливала село на півтора метри. От тоді селянам прийшлося жити на горищі цілий тиждень. Пересуватися доводилося на човнах - останніми роками цей транспортний засіб у селі став мега актуальним.
Тимчасову допомогу надавали воєнні. Ну і за це державі спасибі, бо на більше її не було стати. Хоча подейкують, що хтось таки отримав допомогу. Але не ті, кому це було потрібно - як завжди.
Через що виникає така халепа - здогадатися не важко. Просто порівняти українські Карпати і гори на тій же Лемковині. Там гори зелені, а в нас - із залисинами. От і біситься ріка від нашої дурості.