Горі-долі Львовом
Якось не прийнято в людей лазити по парадняках. А я от це люблю, просто страх! Буквально скрізь, де буваю, тиняюся по підворіттях. І Львів не став винятком з цього правила.
Подиву гідним виявився під’їзд будинку навпроти Музею-Аптики.
До речі, про «аптИку». У каментах до попереднього допису хтось здивувався такій орфографії. І я був здивований. Але саме так львівською ґварою називалися ці заклади.
Отже будинок. Така собі кам’яниця, а всередині дерев’яні сходи. На перилах можна відчитати, що це чиясь własność. На стелі - вирізьблені дерев’яні балки. Старовинне, цікаве, затишне.
Ось іще один під’їзд, на вулиці Словацького. Пройшовши через мережеві двері і через сам парадняк, потрапляєш до вузенького внутрішнього дворику. У задній стіні - двері на гвинтові сходи. Вузькі, маленькі, незручні. От цікаво, чи справді ними досі хтось користується?
Від під’їздів тепер пропоную залізти на Ратушу. По дорозі на гору подивимося хвильку лишень на старовинний механізм курантів з фабрики Вільгельма Штіле, що під Віднем.
І от ми нагорі. Файний вид відкривається звідси на всі боки. Оце єзуїтський костюл та проспект Свободи.
А тут дзвіниця вірменської церви:
А оце хтось собі конячку на даху намалював прямо під ратушою на одній з кам'яниць на Ринку.
Ну і ще ось катедра Успіння Діви Марії.
Хоча справді остання знята була з іншого місця. З даху однієї затишної кнайпи, на комині якої сидить от цей чувак:
