Південна Случ
У світі існує дві річки Случ: одна Північна - тече в Білорусі, а друга - Південна - витікає з Горині і впадає теж в неї. Далі її води разом з Горинню вливаються у Прип’ять і нарешті стають частиною Дніпра.
На відміну від більшості інших українських річок, Случ не тече на південь. Через це, коли я переглядав наш майбутній маршрут, то трохи заблукав на мапі. От такий ґеоґрафічний кретинізм. Зрештою, на місці вже звикаєш до того, що на сході в тебе правий берег, а на заході - лівий.
Трошки заблукав і наш водила, що віз нас до місця. Але не на мапі, а в голові. Як то трапляється в українських водіїв, захтілося йому раптом викинути нас на 30 км раніше від запланованої точки старту. Замість Соснового, чи як його там, в нас була Городенка.
(звиняте за краплі - дощ був)
Щоправда, нашій команді така зміна обставин прийшлася до смаку, бо ж інакше ми б не побачили Соколині гори, що знаходяться в Надслучанському національному заказнику (не будемо називати його паплюжною назвою Надслучанська Швейцарія).
Перед горами на правому березі видніються руїни колись величного Губківського замку (добре, що не обізвали їх Надслучанським Стоунхеджем). А далі вже по обох берегах - гори, гори, гори і ліси, в яких до речі зустрічаються раз-по-раз берізки.
Горки закінчуються над Случчю дуже швидко. І вже незабаром по обох сторонах бачиш більш-менш одноманітний рівнинний пейзаж, який подекуди переривається лісами.
Заснути не дає звивисте русло ріки, яке до того ж бува ще й таким мілким, що місцеві селяни перетинають річку вбрід пішки або на конях. Тут треба зважати не лише на те, щоби не стати на мілину, але й на те, щоби не збити людину. Родзинки додають також невеличкі обноси і стрімкі прольоти на човні між вузько поставленими палями мостів. Часу розслабитися ця річка не дасть.
На відміну від більшості інших українських річок, Случ не тече на південь. Через це, коли я переглядав наш майбутній маршрут, то трохи заблукав на мапі. От такий ґеоґрафічний кретинізм. Зрештою, на місці вже звикаєш до того, що на сході в тебе правий берег, а на заході - лівий.
Трошки заблукав і наш водила, що віз нас до місця. Але не на мапі, а в голові. Як то трапляється в українських водіїв, захтілося йому раптом викинути нас на 30 км раніше від запланованої точки старту. Замість Соснового, чи як його там, в нас була Городенка.
(звиняте за краплі - дощ був)
Щоправда, нашій команді така зміна обставин прийшлася до смаку, бо ж інакше ми б не побачили Соколині гори, що знаходяться в Надслучанському національному заказнику (не будемо називати його паплюжною назвою Надслучанська Швейцарія).
Перед горами на правому березі видніються руїни колись величного Губківського замку (добре, що не обізвали їх Надслучанським Стоунхеджем). А далі вже по обох берегах - гори, гори, гори і ліси, в яких до речі зустрічаються раз-по-раз берізки.
Горки закінчуються над Случчю дуже швидко. І вже незабаром по обох сторонах бачиш більш-менш одноманітний рівнинний пейзаж, який подекуди переривається лісами.
Заснути не дає звивисте русло ріки, яке до того ж бува ще й таким мілким, що місцеві селяни перетинають річку вбрід пішки або на конях. Тут треба зважати не лише на те, щоби не стати на мілину, але й на те, щоби не збити людину. Родзинки додають також невеличкі обноси і стрімкі прольоти на човні між вузько поставленими палями мостів. Часу розслабитися ця річка не дасть.