(no subject)
Приходив Валентин. Приніс своє, написане. Просив десь кинуть в інет. Ось на своєму жж і викидаю.
---------------------------------------------------------------
Хочу розповісти вам невеличку казочку. В одному королівстві жили та були дуже гарні хлопці-лицарі. І було їх багато-пребагато, чоловік з двадцять. І боролися ті хлопці із злою чарівницею, яку звали Владою. Боролися ті хлопці з Владою довго та героїчно. То щось розмалюють, то яйце кудись кинуть. А за це, добрі чарівники та добрі феї, давали їм гроші. А може й не добрі. А може й не чарівники та не феї.
А інші хлопці також боролись зі владою. То в коаліцію з нею вступлять, то нап'ються чарівного зілля і бігать по столиці царства, та й по іншим містам з червоними ганчірками, та б'ють поклони своєму головному чаклунові Петькіну. А за це їм чарівники та феї також давали гроші, тільки вже інші чарівники та феї, а може й ті самі. Хіба в тому царстві розберешся? Правда їм ще й із сусіднього царства гроші підкидали. Тому ща влада сусіднього царства дуже тих хлопців любила. Просто так любила. Майже платонічно. Ну, в крайньому випадку, без великих збочень.
І був в тих хлопців, що із червоними ганчірками бігали, ще один чаклун, Столін звався. Це в сусідньому царстві так склянку називали - “стольнік”. “Стольнік” - маленька склянка під чарівне зілля, а “Стопін” - велика склянка, ну щоб не було мало. Тому і любили його хлопці із червоними ганчірками навіть більше ніж Льоніна та Петіна. І ось, вирішили вони якось, біля свого будинку, для розваг, поставити пам'ятник Стопіну.
А гарним хлопцям це не сподобалося, та й відбили вони в Стопіна дно, щоб інші хлопці туди чарівне зілля не наливали.
А інші хлопці розізлились та й побили Стопіна на друзки. А навіщо він потрібен якщо в нього чарівне зілля не наллєш?
Та не сподобалось це Владі. Взяла вона гарних хлопців та й закрила у темну вежу. Та ще й мечі та й сокири у хлопців знайшли. Подейкують, що Влада все це у вози хлопців і підкинула. А може і не підкинула. А звідки ж Влада про це все дізналась? А чарівники у Влади були дуже могутні. Вони все й передбачили та все взнали.
А дурні вирішили, що серед гарних хлопців завівся стукач, а може й декілька.
Ну, що, смішно? І мені не смішно, тому, що дуже сумно.
Послухав звернення Вадима Зіньківського. Досить емоційне звернення. Але справа не в ньому. Справа у реакції на його звернення. Колись, дуже давно, в 1937 році, в Радянському Союзі, творилися дуже цікаві речі. Була людина учасником Громадянської війни, плани перевиконувала та в активістах ходила, і тут прийшов 1937 рік. І раз, виявляється людина і не заслужила, і морально не стійка, і п'яниця, і до того ж, ще й гваделупський або гондураський шпигун.
Так і Зінківський, і до майора в “Тризубі” дослужився, і люди поважали. А тут, і організацію розвалив, одну й другу, і агент спецслужб. І добре хоч не в шпигунстві звинуватили.
Не зрозуміло мені ще одне. Факт відрізання голови пам'ятнику фіксувався на відео та розмістився в інтернеті. Мотив - ми хазяї на своїй землі. А проводити вишкіл, який в принципі, не несе ніякої загрози, ні для влади та й взагалі ні для кого, так потрібно домовлятися в СБУ? Тут вже й не хазяїни. Де ж логіка?
Дивна взагалі ця історія. І зброя в потрібному місці, і арештовані ті, що треба. Мабуть не все добре в українському націоналістичному русі, як і в усьому іншому.
Валентин Калина.