Два з половиною тижні
Пройшло два з половиною тижні після нападу РФ. Час підбивати перші підсумки і вангувати певні прогнози.
План нападу на Україну стає більш-менш зрозумілим. Комплексний удар з декількох напрямків мав дезорганізувати сили ЗСУ і скувати їх пересування, а швидка десантна операція в Гостомелі з підходом основних сил з півночі мала призвести до швидкого падіння Києва. Часу на все відводилось від тижня до 10 днів. ЗС РФ не збирались воювати довго/штурмувати великі міста/встановлювати окупаційну адміністрацію і взагалі довго тримати свої сили на території України. В політичному сенсі теж зрозуміло - усунути від влади Зеленського і натомість призначити слабку і фігуру, в усьому залежну від Москви. В принципі я думаю, що нею мав стати Мураєв (максимально нікчемна і не харизматична постать), але це не принципово, хоч Ківа з Азіровим.
Якщо говорити мовою аналогій, то перед нами щось на зразок розчленування Чехословаччини у 1938 році. Ми побачили лише першу частину плану - мала обов`язково бути і друга, де ослаблену і знезброєну країну остаточно поглинають фіктивні ЛДНР, а українським лишається Правобережжя без Одеси і виходу до моря.
Варто коротко перерахувати основні причини, які призвели до провалу росіян:
1) В перші години операції не вдалося завдати фатальної шкоди військовій інфраструктурі, ліквідувати або критично ослабити авіацію і сили ППО. Ще до війни наголошувалось, що запас крилатих ракет у окупантів не дуже великий, а виробничі потужності не розраховані на їх швидке і масове виробництво. Через два війни їх лишилось дуже мало, і від масованого обстрілу росіянам довелось перейти до поодиноких атак, не здатних критично на щось вплинути.
2) Військова, логістична і навіть моральна подготовка ЗС РФ виявилась набагато нижчою, ніж навіть найбільш песимістичні оцінки експертів до війни. Виявилось, що армія з бюджетом, який переважає відповідний у ЗСУ в 10-12 разів, в реальних умовах боя не має навіть чисто технічної переваги покладаючись лише на чисельну більшість і ударні можливості бронетехніки та артилерії. Сюрпризом стало також дуже малоефективне використання авіації - в умовах наявності навіть не найсучаснішої протиповітряної оборони вона воявилась дуже вразливою, масованих дій практично немає. Російські льотчики діють парами і намагаются не потрапляти в зону ураження українських комплексів. Використання гелікоптерів після появи "стінгерів" у великий кількості схоже взагалі припинилось. Цікавим моментом схоже є низька надійсність системи катапультування, що вже породжує різноманітну конспірологію.
Оцінити втрати ворога важко - мова очевидно йде про тисячі загиблих, сотні одиниць техніки і десятки літаків.
3) Окремо хочеться поговорити про логістичний провал загарбників, який набуває всіх ознак катастрофи. Російська армія обмінявши безпеку лінії постачань на швидкість просування - і дорого за це заплатила. В "тилу" (дуже умовному) залишилися не тільки маленьки групи опору, а цілі обласні центри з гарнізонами. Систематичне винищення колон з припасами змусило окупантів підсилювати конвої бронетехнікою, тобто ще більше розпорошувати свої сили і витрачати цінний моторесурс. Брак припасів прямо впливає на бойові можливості - підрозділи, що потрапили в пастку нестачі їжі, боєприпасів і пального, втрачають наступальні можливості і переходять до мародерства.
4) Провалена політична складова вторгнення. Немає навіть мізерної підтримки від населення і политичних сил, навіть відверто проросійських. Дуже важко знайти колаборантів для формування місцевих органів влади, їх не підготували заздалегідь. Помітно, що навіть ідеологічне забезпечення операції провалене - російська армія і суспільство загалом не розуміють, навіщо вони напали, якої мети хочуть досягти і яку ціну готові за це заплатити.
Тепер до прогнозів, вони нажаль невтішні.
Я не вірю в успіх переговорів. Будь-які реальні компроміси будут автоматично означати поразку РФ - з досить відчутними наслідками на короткій дистанції, і катастрофічними на довгій. Лише велика військова поразка може змусити їх згортати наступ. Без неї російські генерали, що провалили операцію і ризикують життям, будуть кидати нові сили в бій в надії, що останній батальон зможе прорвати оборону і встановити прапор над руїнами. Справжні цілі будуть замінені символічними, що означає штурм міст - а те, як ЗС РФ штурмують міста ми всі бачимо в прямому ефірі. Окупанти будуть дедалі більше озлоблюватись і знущатись над місцевим населенням, яке відповість опором, що породить нескінченне коло насильства. Мародерство, обстріли мирного населення з усіх видів зброї, згвалтування і вбивства вже стали буденністю. Нажаль мені здається, що росіяни, усвідомивши неможливість контролювати захоплені території, перейдуть до систематичного та цілеспрямованого терору. Боюся, що нас чекає довга і кривава війна з чисто середньовічним рівнем звірства ворога.
План нападу на Україну стає більш-менш зрозумілим. Комплексний удар з декількох напрямків мав дезорганізувати сили ЗСУ і скувати їх пересування, а швидка десантна операція в Гостомелі з підходом основних сил з півночі мала призвести до швидкого падіння Києва. Часу на все відводилось від тижня до 10 днів. ЗС РФ не збирались воювати довго/штурмувати великі міста/встановлювати окупаційну адміністрацію і взагалі довго тримати свої сили на території України. В політичному сенсі теж зрозуміло - усунути від влади Зеленського і натомість призначити слабку і фігуру, в усьому залежну від Москви. В принципі я думаю, що нею мав стати Мураєв (максимально нікчемна і не харизматична постать), але це не принципово, хоч Ківа з Азіровим.
Якщо говорити мовою аналогій, то перед нами щось на зразок розчленування Чехословаччини у 1938 році. Ми побачили лише першу частину плану - мала обов`язково бути і друга, де ослаблену і знезброєну країну остаточно поглинають фіктивні ЛДНР, а українським лишається Правобережжя без Одеси і виходу до моря.
Варто коротко перерахувати основні причини, які призвели до провалу росіян:
1) В перші години операції не вдалося завдати фатальної шкоди військовій інфраструктурі, ліквідувати або критично ослабити авіацію і сили ППО. Ще до війни наголошувалось, що запас крилатих ракет у окупантів не дуже великий, а виробничі потужності не розраховані на їх швидке і масове виробництво. Через два війни їх лишилось дуже мало, і від масованого обстрілу росіянам довелось перейти до поодиноких атак, не здатних критично на щось вплинути.
2) Військова, логістична і навіть моральна подготовка ЗС РФ виявилась набагато нижчою, ніж навіть найбільш песимістичні оцінки експертів до війни. Виявилось, що армія з бюджетом, який переважає відповідний у ЗСУ в 10-12 разів, в реальних умовах боя не має навіть чисто технічної переваги покладаючись лише на чисельну більшість і ударні можливості бронетехніки та артилерії. Сюрпризом стало також дуже малоефективне використання авіації - в умовах наявності навіть не найсучаснішої протиповітряної оборони вона воявилась дуже вразливою, масованих дій практично немає. Російські льотчики діють парами і намагаются не потрапляти в зону ураження українських комплексів. Використання гелікоптерів після появи "стінгерів" у великий кількості схоже взагалі припинилось. Цікавим моментом схоже є низька надійсність системи катапультування, що вже породжує різноманітну конспірологію.
Оцінити втрати ворога важко - мова очевидно йде про тисячі загиблих, сотні одиниць техніки і десятки літаків.
3) Окремо хочеться поговорити про логістичний провал загарбників, який набуває всіх ознак катастрофи. Російська армія обмінявши безпеку лінії постачань на швидкість просування - і дорого за це заплатила. В "тилу" (дуже умовному) залишилися не тільки маленьки групи опору, а цілі обласні центри з гарнізонами. Систематичне винищення колон з припасами змусило окупантів підсилювати конвої бронетехнікою, тобто ще більше розпорошувати свої сили і витрачати цінний моторесурс. Брак припасів прямо впливає на бойові можливості - підрозділи, що потрапили в пастку нестачі їжі, боєприпасів і пального, втрачають наступальні можливості і переходять до мародерства.
4) Провалена політична складова вторгнення. Немає навіть мізерної підтримки від населення і политичних сил, навіть відверто проросійських. Дуже важко знайти колаборантів для формування місцевих органів влади, їх не підготували заздалегідь. Помітно, що навіть ідеологічне забезпечення операції провалене - російська армія і суспільство загалом не розуміють, навіщо вони напали, якої мети хочуть досягти і яку ціну готові за це заплатити.
Тепер до прогнозів, вони нажаль невтішні.
Я не вірю в успіх переговорів. Будь-які реальні компроміси будут автоматично означати поразку РФ - з досить відчутними наслідками на короткій дистанції, і катастрофічними на довгій. Лише велика військова поразка може змусити їх згортати наступ. Без неї російські генерали, що провалили операцію і ризикують життям, будуть кидати нові сили в бій в надії, що останній батальон зможе прорвати оборону і встановити прапор над руїнами. Справжні цілі будуть замінені символічними, що означає штурм міст - а те, як ЗС РФ штурмують міста ми всі бачимо в прямому ефірі. Окупанти будуть дедалі більше озлоблюватись і знущатись над місцевим населенням, яке відповість опором, що породить нескінченне коло насильства. Мародерство, обстріли мирного населення з усіх видів зброї, згвалтування і вбивства вже стали буденністю. Нажаль мені здається, що росіяни, усвідомивши неможливість контролювати захоплені території, перейдуть до систематичного та цілеспрямованого терору. Боюся, що нас чекає довга і кривава війна з чисто середньовічним рівнем звірства ворога.