Спадщина. Меджибіж. Замок. Експедиція 2016 року. Частина 2. Погляд з землі.
У власності Сенявських.
У 1540 році володар фортеці - гетьман Миколай Сенявський - капітально реконструює замок, влаштовує в ньому свою резиденцію з палацом, який оздоблює як зовні, так і всередині. З тих часів збереглися білокам'яні портали та віконниці. Також була створена нова система укріплень, яка збереглася до наших часів.
Частина перша
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
До в'їзної брами прибудовується великий п'ятипелюстковий за планом бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що підіймається над бастіоном. А найвищою спорудою замку була надбрамна кругла вежа, до якої добудували четвертий та п'ятий яруси.
Ще один житловий поверх з'являється на східній стороні форпосту. Про те, що це саме житлові приміщення, свідчили й широкі вікна та комини в кімнатах. Що цікаво: в коминах поряд з нішею для спалювання дров була ще одна - для їхнього сушіння.
Саме під час перетворення фортеці на палац майстри, що займалися реконструкцією, вперше застосували цеглу - до того її в замку не використовували, хіба що для спорудження храму. Вже в XVI столітті подрібнену на борошно цеглу домішували до вапняного розчину, який використовувався для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув злегка рожевого кольору.
Воїни меджибізького гарнізону мешкали у двох кордегардіях, які були побудовані вздовж північно-західного та північно-східного фортечного муру в XVI столітті. В'їзна вежа була перенесена (щоб не заважати бастіону) зі східного кутка фортеці на західний бік муру, за 5 м від п'ятикутної вежі. Там вона міститься і тепер.
В XVI столітті також з'явилася у південній куртині високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які доправлялися в замок річками, на човнах. Однак спеціальний пристрій, яким вантажі підіймалися, не зберігся. Нині ця брама замурована.
Середньовічній оборонній споруді було дедалі важче протистояти вогнепальній зброї, тож у середині XVII століття було вирішено всі долішні яруси твердині забутувати землею й перетворити їх на потужний бастіон. Тоді й забутували землею перші яруси Лицарської та Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі. У середині XVII століття розібрали західний оборонний мур дитинця.
На новому рівні подвір'я пізніше знову будують кордегардії (на місці давніх), стайні та корпус для коменданта фортеці (нині - адміністративний корпус). Зведені в XVII столітті стайні (згодом їх назвали Каретним корпусом) мають цікаву структуру: вони перекриті зімкненими склепіннями, що спираються на стіни й стовпи в центрі видовженого приміщення (реставровано в 1978 році).
Наприкінці XVII століття ззовні фортеці зводять могутні кам'яні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спонукали тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини й кам'яні склепіння палацу, тому в XVII-XVIII століттях їх скрізь замінили цегляними. Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють так звані талуси - земляні насипи заввишки 4-5 метрів.
Подвір'я фортеці стало просторим, усі будівлі довкола нього утворили один ансамбль. Оскільки фортеця стоїть на пагорбі, то в горішній його частині рівень денної поверхні подвір'я підвищився на 3 метри, а в долішній - на 11 метрів. Відповідно, брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV столітті.
Але всі запобіжні заходи не допомогли фортеці встояти проти османської артилерії. В 1672 році Меджибіж, як і суміжні подільські терени, потрапляє на 27 років під протекторат Османської імперії.
У володінні Чарторийських.
У 1730 році, після смерті останнього з роду Сенявських по чоловічій лінії - Адама-Николи, Меджибіж разом із замком перейшов у володіння князя Августа-Олександра Чарторийського, чоловіка Софії Сенявської - сестри померлого князя. Чарторийський взявся за відбудову всього комплексу. У палаці було перекладено аттики XVI сторіччя, видозмінено вікна і двері. Перебудували в барокових формах й церкву.
У 1790 році в Меджибізькому замку квартирував Тадеуш Костюшко разом зі своїм штабом. Майже рік тут розташовувалася його дивізія. Князь Адам Чарторийський в 1819 році заснував в Меджибожі повітову школу, яку розмістив в приміщеннях замку. Вона проіснувала до 1831 року.
Під владою Російської імперії.
У 1831 році за те, що Август Чарторийський брав участь у Польському повстанні, Меджибіж, як і інші маєтки, був у нього конфіскований. Замок став осередком військового постою російських вояків. За тих часів у ньому містилися різні військові установи. Тоді ж костел був переосвячений на православну церкву.
4 жовтня 1846 року, під час археологічної експедиції, в Меджибожі перебував визначний український поет, художник і мислитель Тарас Шевченко. Про це в наш час зі стіни Лицарської вежі свідчить спеціально встановлена меморіальна дошка.
У 1848 році замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська імператриця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Всі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, камінне ренесансове облицювання замінили тиньковими профілями, що облямували стрільчасті завершення вікон і дверей. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами.
Східну круглу вежу надбудували у формі восьмигранника зі стрільчастими дверними й віконними отворами - до розміру, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). У залі поставили коминки, а ззовні, над долішніми ярусами XV століття, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південно-східним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали, перетвореної на масивну вежу над колишнім барбаканом. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білого кольору. Саме звідси походить романтична назва замку, поширена в XIX столітті - «Білий лебідь».
Початок XX століття.
З початком Української революції 1917 року українська влада ініціювала українізацію частини колишньої російської імператорської армії, що опинилася на той момент на Волині та Поділлі, у чому знайшла підтримку тодішнього Головнокомандувача генерала Корнілова. 18 липня того ж року наказ про українізацію отримав командувач 34-го корпусу, що складався з двох піхотних дивізій, генерал Павло Скоропадський. Незабаром війська перекинули в тил, у район Меджибожа, де і відбулася реорганізація. Скоропадський зі штабом розташувався в замку, частини - в самому Меджибожі та в таборі поблизу містечка. Через два місяці корпус закінчив реорганізацію і став «Першим Українським Корпусом».
Радянська доба.
За радянських часів до початку 1930-х років в замку квартирували різноманітні військові підрозділи. Пізніше у ньому розмістили маслозавод, і це завдало пам'ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили випробування Другої світової війни. Але найбільших втрат замок зазнав через місцеву владу, яка дозволила місцевим мешканцям розбирати фортецю на будівельний матеріал для зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту «Укрпроектреставрація» в 1967 році, коли вони почали досліджувати тамтешні пам'ятки, щоб виготовити проектну документацію на їхню реставрацію. У наступні десятиліття вживалися антиаварійні заходи на небезпечних ділянках, були зміцнені фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.
Сьогодення.
У 2001 році замок отримав статус Державного історико-культурного заповідника.
Нині в пристінних корпусах замку розташовані музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Поділлі, а також виставкові зали.
З 2004 року в замку проходить Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоб взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелей (середньовічних співців і музикантів).
За відсутності державного фінансування реставраційних робіт 23 грудня 2014 pоку стався обвал західної стіни головного корпусу палацового комплексу.
Станом на 2017 рік проводяться масштабні реставраційні роботи, у зв'язку з надходженням коштів у фортецю.
Військова історія.
В XV-XVI столітті замок постійно переживає напади татар. В 1453 році, коли татари напали на Поділля, військо, в якому був і меджибізький староста Мацелен, наздогнало їх аж під Теребовлею.
Під час польсько-турецьких війн замок займали козаки, поляки, османи. Причому, в одних руках він утримувався не більше одного року: в 1648 - у руках козацьких повстанських полків Максима Кривоноса і Данила Нечая, в 1649 - у поляків, в 1650 замок здобуває Богдан Хмельницький і знову займає його вже в 1653 році. Так фортеця переходила з рук у руки протягом 30 років.
В 1657 козаки втягнули у війну угорського князя Ракоці; він теж зі своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем. В 1672-1699 роках місто і замок належали Османській імперії.
В 1699 за Карловицькою угодою Меджибіж увійшов до складу Речі Посполитої. У 1702 році замок знову облягали козаки та повстанці.
декілька старих фото
та малюнків
Частина перша/часть первая
Погляд на останок
Частина 1 - погляд з небес
Частина 3 - панорами
Частина 4 - палац та підвали
Частина 5 - бастіон, барбакан, офіцерська вежа та північна, з колодязем.
Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Меджибізький_замок
http://www.etoretro.ru/city3613.htm
https://polona.pl
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Twitter
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.
У 1540 році володар фортеці - гетьман Миколай Сенявський - капітально реконструює замок, влаштовує в ньому свою резиденцію з палацом, який оздоблює як зовні, так і всередині. З тих часів збереглися білокам'яні портали та віконниці. Також була створена нова система укріплень, яка збереглася до наших часів.
Частина перша
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
До в'їзної брами прибудовується великий п'ятипелюстковий за планом бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що підіймається над бастіоном. А найвищою спорудою замку була надбрамна кругла вежа, до якої добудували четвертий та п'ятий яруси.
Ще один житловий поверх з'являється на східній стороні форпосту. Про те, що це саме житлові приміщення, свідчили й широкі вікна та комини в кімнатах. Що цікаво: в коминах поряд з нішею для спалювання дров була ще одна - для їхнього сушіння.
Саме під час перетворення фортеці на палац майстри, що займалися реконструкцією, вперше застосували цеглу - до того її в замку не використовували, хіба що для спорудження храму. Вже в XVI столітті подрібнену на борошно цеглу домішували до вапняного розчину, який використовувався для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув злегка рожевого кольору.
Воїни меджибізького гарнізону мешкали у двох кордегардіях, які були побудовані вздовж північно-західного та північно-східного фортечного муру в XVI столітті. В'їзна вежа була перенесена (щоб не заважати бастіону) зі східного кутка фортеці на західний бік муру, за 5 м від п'ятикутної вежі. Там вона міститься і тепер.
В XVI столітті також з'явилася у південній куртині високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які доправлялися в замок річками, на човнах. Однак спеціальний пристрій, яким вантажі підіймалися, не зберігся. Нині ця брама замурована.
Середньовічній оборонній споруді було дедалі важче протистояти вогнепальній зброї, тож у середині XVII століття було вирішено всі долішні яруси твердині забутувати землею й перетворити їх на потужний бастіон. Тоді й забутували землею перші яруси Лицарської та Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі. У середині XVII століття розібрали західний оборонний мур дитинця.
На новому рівні подвір'я пізніше знову будують кордегардії (на місці давніх), стайні та корпус для коменданта фортеці (нині - адміністративний корпус). Зведені в XVII столітті стайні (згодом їх назвали Каретним корпусом) мають цікаву структуру: вони перекриті зімкненими склепіннями, що спираються на стіни й стовпи в центрі видовженого приміщення (реставровано в 1978 році).
Наприкінці XVII століття ззовні фортеці зводять могутні кам'яні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спонукали тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини й кам'яні склепіння палацу, тому в XVII-XVIII століттях їх скрізь замінили цегляними. Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють так звані талуси - земляні насипи заввишки 4-5 метрів.
Подвір'я фортеці стало просторим, усі будівлі довкола нього утворили один ансамбль. Оскільки фортеця стоїть на пагорбі, то в горішній його частині рівень денної поверхні подвір'я підвищився на 3 метри, а в долішній - на 11 метрів. Відповідно, брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV столітті.
Але всі запобіжні заходи не допомогли фортеці встояти проти османської артилерії. В 1672 році Меджибіж, як і суміжні подільські терени, потрапляє на 27 років під протекторат Османської імперії.
У володінні Чарторийських.
У 1730 році, після смерті останнього з роду Сенявських по чоловічій лінії - Адама-Николи, Меджибіж разом із замком перейшов у володіння князя Августа-Олександра Чарторийського, чоловіка Софії Сенявської - сестри померлого князя. Чарторийський взявся за відбудову всього комплексу. У палаці було перекладено аттики XVI сторіччя, видозмінено вікна і двері. Перебудували в барокових формах й церкву.
У 1790 році в Меджибізькому замку квартирував Тадеуш Костюшко разом зі своїм штабом. Майже рік тут розташовувалася його дивізія. Князь Адам Чарторийський в 1819 році заснував в Меджибожі повітову школу, яку розмістив в приміщеннях замку. Вона проіснувала до 1831 року.
Під владою Російської імперії.
У 1831 році за те, що Август Чарторийський брав участь у Польському повстанні, Меджибіж, як і інші маєтки, був у нього конфіскований. Замок став осередком військового постою російських вояків. За тих часів у ньому містилися різні військові установи. Тоді ж костел був переосвячений на православну церкву.
4 жовтня 1846 року, під час археологічної експедиції, в Меджибожі перебував визначний український поет, художник і мислитель Тарас Шевченко. Про це в наш час зі стіни Лицарської вежі свідчить спеціально встановлена меморіальна дошка.
У 1848 році замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська імператриця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Всі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичному стилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, камінне ренесансове облицювання замінили тиньковими профілями, що облямували стрільчасті завершення вікон і дверей. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами.
Східну круглу вежу надбудували у формі восьмигранника зі стрільчастими дверними й віконними отворами - до розміру, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). У залі поставили коминки, а ззовні, над долішніми ярусами XV століття, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південно-східним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали, перетвореної на масивну вежу над колишнім барбаканом. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білого кольору. Саме звідси походить романтична назва замку, поширена в XIX столітті - «Білий лебідь».
Початок XX століття.
З початком Української революції 1917 року українська влада ініціювала українізацію частини колишньої російської імператорської армії, що опинилася на той момент на Волині та Поділлі, у чому знайшла підтримку тодішнього Головнокомандувача генерала Корнілова. 18 липня того ж року наказ про українізацію отримав командувач 34-го корпусу, що складався з двох піхотних дивізій, генерал Павло Скоропадський. Незабаром війська перекинули в тил, у район Меджибожа, де і відбулася реорганізація. Скоропадський зі штабом розташувався в замку, частини - в самому Меджибожі та в таборі поблизу містечка. Через два місяці корпус закінчив реорганізацію і став «Першим Українським Корпусом».
Радянська доба.
За радянських часів до початку 1930-х років в замку квартирували різноманітні військові підрозділи. Пізніше у ньому розмістили маслозавод, і це завдало пам'ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили випробування Другої світової війни. Але найбільших втрат замок зазнав через місцеву владу, яка дозволила місцевим мешканцям розбирати фортецю на будівельний матеріал для зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту «Укрпроектреставрація» в 1967 році, коли вони почали досліджувати тамтешні пам'ятки, щоб виготовити проектну документацію на їхню реставрацію. У наступні десятиліття вживалися антиаварійні заходи на небезпечних ділянках, були зміцнені фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.
Сьогодення.
У 2001 році замок отримав статус Державного історико-культурного заповідника.
Нині в пристінних корпусах замку розташовані музейні експозиції: історична, етнографічна, Музей пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Поділлі, а також виставкові зали.
З 2004 року в замку проходить Всеукраїнський історичний фестиваль «Стародавній Меджибіж». У фестивальні дні замок переповнений туристами, лицарями, лучниками, принцесами та міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоб взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелей (середньовічних співців і музикантів).
За відсутності державного фінансування реставраційних робіт 23 грудня 2014 pоку стався обвал західної стіни головного корпусу палацового комплексу.
Станом на 2017 рік проводяться масштабні реставраційні роботи, у зв'язку з надходженням коштів у фортецю.
Військова історія.
В XV-XVI столітті замок постійно переживає напади татар. В 1453 році, коли татари напали на Поділля, військо, в якому був і меджибізький староста Мацелен, наздогнало їх аж під Теребовлею.
Під час польсько-турецьких війн замок займали козаки, поляки, османи. Причому, в одних руках він утримувався не більше одного року: в 1648 - у руках козацьких повстанських полків Максима Кривоноса і Данила Нечая, в 1649 - у поляків, в 1650 замок здобуває Богдан Хмельницький і знову займає його вже в 1653 році. Так фортеця переходила з рук у руки протягом 30 років.
В 1657 козаки втягнули у війну угорського князя Ракоці; він теж зі своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем. В 1672-1699 роках місто і замок належали Османській імперії.
В 1699 за Карловицькою угодою Меджибіж увійшов до складу Речі Посполитої. У 1702 році замок знову облягали козаки та повстанці.
декілька старих фото
та малюнків
Частина перша/часть первая
Погляд на останок
Частина 1 - погляд з небес
Частина 3 - панорами
Частина 4 - палац та підвали
Частина 5 - бастіон, барбакан, офіцерська вежа та північна, з колодязем.
Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Меджибізький_замок
http://www.etoretro.ru/city3613.htm
https://polona.pl
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.