ПИВНИЙ ЕТИКЕТ
Колекція - це не обов’язково добірка художніх шедеврів або гора надутих альбомів з дорогими марками. З таким же успіхом можна збирати предмети без початкової колекційної вартості, але такі, що дорогі серцю. Про свою колекцію пивних етикеток, яка є однією з найбільших в Україні, розповів В’ячеслав Маслов.
Етикетки з історією
Колекція В’ячеслава Миколайовича втілює в собі шлях радянського офіцера - з крайнього Заходу на Далекий Схід. Її початок було покладено у 70-х роках минулого століття. «У той час я служив у німецькому місті Магдебург, - розповідає колекціонер. - А, як відомо, Німеччина - пивна країна. Тамтешня культура споживання пива представлена на найвищому рівні, а якість напою завзято оберігається і контролюється виробниками. Споконвіку в Німеччині є незліченна кількість дрібних і великих пивоварних компаній, а кількість випущених ними марок пива, і поготів, обчислюється десятками тисяч найменувань. Практично біля кожної німецької пивоварні розташований «гаштет» (від нім. Gaststatte) - так називаються маленькі німецькі паби.
«Куштуючи якийсь новий сорт пива, я обов’язково підписував зворотній бік етикетки собі на згадку: з ким пив, де і коли. З часом таких етикеток «з історією» ставало все більше. Потім мене направили служити на Далекий Схід. Там я продовжував поповнювати свою колекцію місцевими етикетками, які відрізнялися своєю незвичністю».
«Для радянської людини таке розмаїття, барвистість і якість етикеток, що зустрічалися за кордоном, - були приголомшливими, - каже дружина колекціонера. - Нерідко ми сприймали їх як повноцінні витвори мистецтва. Свого часу я працювала художницею в гарнізонному будинку офіцерів, писала афіші і займалася оформленням. Траплялося, що зразки потрібних шрифтів я знаходила саме на етикетках, тож колекція чоловіка по-своєму надихала мене».
Давайте мінятися
Колекційні запаси В’ячеслава Маслова збагачувалися не лише за рахунок подорожей і власних знахідок. Він активно листувався з багатьма іншими збирачам пивної атрибутики:
«У бірофілів існує своєрідне правило доброго тону: якщо тобі надіслали етикетки, ти повинен у відповідь надіслати дещо й зі свого обмінного фонду. Я писав збирачам і, навіть, директорам пивоварних заводів. У лист із проханням надіслати кілька етикеток вкладав також порожній конверт із маркою і вказував зворотну адресу. Багато хто відгукувався: іноді в день приходило по вісім листів».
Пізніше, у 90-х роках, В’ячеслав Миколайович оселився в Україні. І, отримавши свій контейнер з колекцією, який деякий час знаходився на Уралі, продовжив збирання. Однак підтримувати зв’язок із закордонними колегами по хобі стало складніше: «Листування сильно подорожчало. Але найнеприємніше те, що на пошті почали розкривати конверти. Листи губилися і виникали перебої. Уявіть: колекціонер колекціонеру надішле листа, чекає на відповідь і не отримує її, навіть не підозрюючи, що конверт пропав. Іноді могли й образитися».
До пошуку «новинок» для колекції В’ячеслава Маслова нині долучаються його друзі та родичі. З кожної закордонної поїздки вони привозять свій «дружній внесок». За останнім підрахунком, у колекції пана Маслова більше 11 тисяч етикеток! Однак цінність зібрання зумовлена не лише кількістю зразків, а також їхнім віком, місцем та історією походження. Справа в тому, що кожен бірофіл має свій штамп - екслібрис. Відправляючи комусь етикетку, колекціонер обов’язково «таврує» її виворіт відбитком, за яким можна буде дізнатися ПІБ збирача і його адресу. У зібранні В’ячеслава Миколайовича є етикетки з усіх континентів, а також зустрічаються справжні ексклюзиви, що належали колекціонерам з таких нетипових для пивоваріння місць, як: Сибір, Аляска, Монголія, Корея, Японія і навіть Грузія. На деяких з них є до 15 штампів. Гордістю своєї колекції В’ячеслав Миколайович вважає дореволюційну етикетку з білоруського міста Ліда: «Цій етикетці більше 100 років. Вона потрапила до мене випадково. Знайомий солдатик розповів мені, що знайшов її в одному зі старих будинків. А оскільки він знав, що я пристрасний колекціонер, - вирішив зробити мені подарунок».
Винятковий підхід
Пропозиції продати колекцію роблять В’ячеславу Миколайовичу регулярно, але він не поспішає з нею розлучатися. «Я колекціоную не для того, щоб продати колекцію, і не купую етикетки за гроші», - каже колекціонер. Нетипово він ставиться і до питання експонування своєї колекції: «Колекціонери - люди закриті. Свої зібрання вони воліють тримати подалі від очей громадськості, перетворюючи себе на справжніх плюшкіних. Напевно, я серед них - виняток. Мені цікаво ділитися своїми знаннями і надбаннями, хочеться, щоб люди пам’ятали історію».
Раніше етикетки колекціонера «жили» в конвертах. Але по мірі того, як їх ставало більше, цей спосіб зберігання виявився занадто незручним. Наразі частина колекції В’ячеслава Миколайовича наклеєна на аркуші паперу формату А4 і вкладена у файли. Однак левова частина зібрання знаходиться у великих клясерах, кожен з яких акуратно обгорнутий і тематично підписаний. Ці товсті альбоми можна розглядати довго, заглиблюючись у класифікацію за підприємствами-виробниками, за географічним принципом, за тематикою зображень чи історією окремих пивоварних заводів. Зараз В’ячеслав Миколайович готує свою колекцію для показу на виставці любителів пивної атрибутики, яку збирається цього року сам організувати в Черкасах.