Про імена
"Когда я Теодора, мои мысли прекрасны, как мечта, - сказала Тедди. - Я тогда пишу стихи, собираюсь поехать в Африку, чтобы лечить там прокаженных, или решаю стать космонавтом и первой попасть на Луну, или еще что-нибудь в этом роде".
Астрид Линдгрен. На острове Сальткрока.
Багато чула, що власне ім'я впливає на людину - мовляв, ті чи інші звуки, які вона чує, які асоціює з собою тощо - ну, всі, мабуть, таке чули.
Наприклад, мій любий екс-Ночальнєг обожнював розводитись на тему того, як важливо мати "а" і "р" в імені, як твердо це звучить, як допомагає бути рішучим, як йому пощастило, що він саме Александрррр і т. п. Що сказати, посміялась я, коли він назвав сина Ілля.
Сьогодні мсьє Дубінський сказав, що я в пухнастій піжамці з ведмедиком няшечка. Я відповіла, що це логічно - Люша це явно щось таке пухнасте, м'якеньке, няшечне і взагалі тваринка, а Люшечка - і поготів.
А ось Ольга - це Ольга. Я коли за собою з неприємним подивом помічаю ознаки жорстокості чи мстивості, тішусь, що я все-таки не так часто Ольга, та й умови не ті.
Ольга, Ольга! - вопили древляне
С волосами желтыми, как мед
Выцарапывая в раскаленной бане
Окровавленными ногтями ход.
Мене, до речі, в школі називали Ольгою (ну, коли, звісно, не на прізвище) зовсім змалечку, і вчителі, і однокласники. Така я була, солідна :) На роботі я теж часто Ольга, а як же. Хоча для декого і Люша.
А Олька - це ще щось третє, теж мені подобається. Так мене звали шкільні та інститутські друзі, у мене так навіть методички підписані - Ol'ka. З таким ім'ям можна бути абсолютно без башні.
Багато хто називає мене на прізвище. Я майже завжди називаюсь по телефону прізвищем, мені навіть дивно, як мсьє Дубінський каже: "Це Антон Єганов" - інтонація дивує: явно наголошує на імені, ніби це основне. Я інтоную навпаки, прізвище визначальне, ідентифікатор, а ім'я можу назвати хіба що якщо думаю, що людина може краще пам'ятати, що я Люша, ніж що Дубінська, або якщо людина може не згадати ім'я, а треба ж якось до мене звертатись.
Та й якщо я просто хочу сказати про себе в третій особі - скажу, радше за все, саме "Дубінська".
Що цікаво, кілька людей мене називали Долька і кілька - Дюша. Це все прекрасно, але досі не розумію, як людям спадало на думку мішати ім'я з прізвищем :-о
Напевно, читатель ждёт уж пояснення того, чому я так не люблю, коли мене називають "Оля". Але, насправді, важко пояснити. Батьки завжди називали мене Люша, але бабусі й дідусі - Оля. Незважаючи на це, я не асоціюю з собою варіант "Оля", не сприймаю як своє ім'я. Українською мені Оля ще туди-сюди, тим більше, Люша - явно російська форма (для української було б властиво Люся, ну, як Антоша російською, Антось - українською, наприклад), в кличний відмінок стає досить немилозвучно, "Олю" все-таки ліпше, ніж "Люшо". Але російською мені страшенно не подобається саме те слово з трьох букв - насамперед по відношенню до себе, але і тезок частіше називаю "Ольга", "Олька", "Ольчик" тощо.
Імен у мене, як у чорта, коротше. Я ж ще Хельга Інгварівна, але це вже інша історія.
Не кажучи про прізвиська - шість років бути Старою, це ж не минається безслідно.