Сумбурно про другі перші враження
Щось згадалось, як я торік на Різдво до Польщі їздила.
Вирішила же мсьє Єганову-Дубінському мій улюблений Краків показати. Давно там не була, а Антон узагалі не був у Польщі. І якось так подумала: цікаво, яким буде перше враження від Польщі зараз, коли я приїду туди не зі Сходу, а з Заходу.
Їхала я автобусом з Карлсруе, 20 годин і щось зовсім небагато грошей. І ще й занурення в мовно-культурне середовище на додачу: всі пасажири, крім мене, були поляки.
(Що характерно, стюардеса (провідниця? не знаю, як їх правильно в автобусі) явно подумала, що я з німецьких поляків другого покоління. Тому що, коли я тільки підійшла до атобуса, то звернулась до неї німецькою. Вона почала мені відповідати так само, тут я зрозуміла, що це не німкеня, і сказала їй (польською), що я розумію і по-польськи. Коротше, типовий емігрантський набір: сама почала німецькою, польську розумію без проблем, але розмовляю поганенько. Так що, коли потім на прохання пред'явити будь-який документ, все одно, німецький чи польський, я сказала, що в мене українське громадянство і французький документ, пані неабияк здивувалась.)
Так ось, з мовної точки зору в автобусі мені поталанило. По-перше, з комунікабельною сусідкою. По-друге, за час поїздки показували два фільми, теж ніби спеціально для повільного занурення: перший я до того бачила в перекладі російською, а другий дивилась уперше. Так що моя польська за дорогу Карлсруе-Краків піднялась неабияк.
(Власне кажучи, тоді в автобусі я мала чи не перший досвід справжнього спілкування цією мовою, до цього в мене польська була виключно в пасиві.)
Ага, ну і про перше враження, а то в мене вийшов суцільний опис контексту, ще й з дужками, а хотіла я саме про враження написати. Так ось, після на той час майже дев'яти місяців у Франції моє перше враження було, коли стюардеса подивилась на мій квиток, у свій список пасижирів і прочитала моє прізвище. Прочитала правильно! З першого разу!!!
Так, з моїм прізвищем, щоб це ВРАЖАЛО, дійсно треба було прожити далеченько від рідних дубів не один місяць.
Вирішила же мсьє Єганову-Дубінському мій улюблений Краків показати. Давно там не була, а Антон узагалі не був у Польщі. І якось так подумала: цікаво, яким буде перше враження від Польщі зараз, коли я приїду туди не зі Сходу, а з Заходу.
Їхала я автобусом з Карлсруе, 20 годин і щось зовсім небагато грошей. І ще й занурення в мовно-культурне середовище на додачу: всі пасажири, крім мене, були поляки.
(Що характерно, стюардеса (провідниця? не знаю, як їх правильно в автобусі) явно подумала, що я з німецьких поляків другого покоління. Тому що, коли я тільки підійшла до атобуса, то звернулась до неї німецькою. Вона почала мені відповідати так само, тут я зрозуміла, що це не німкеня, і сказала їй (польською), що я розумію і по-польськи. Коротше, типовий емігрантський набір: сама почала німецькою, польську розумію без проблем, але розмовляю поганенько. Так що, коли потім на прохання пред'явити будь-який документ, все одно, німецький чи польський, я сказала, що в мене українське громадянство і французький документ, пані неабияк здивувалась.)
Так ось, з мовної точки зору в автобусі мені поталанило. По-перше, з комунікабельною сусідкою. По-друге, за час поїздки показували два фільми, теж ніби спеціально для повільного занурення: перший я до того бачила в перекладі російською, а другий дивилась уперше. Так що моя польська за дорогу Карлсруе-Краків піднялась неабияк.
(Власне кажучи, тоді в автобусі я мала чи не перший досвід справжнього спілкування цією мовою, до цього в мене польська була виключно в пасиві.)
Ага, ну і про перше враження, а то в мене вийшов суцільний опис контексту, ще й з дужками, а хотіла я саме про враження написати. Так ось, після на той час майже дев'яти місяців у Франції моє перше враження було, коли стюардеса подивилась на мій квиток, у свій список пасижирів і прочитала моє прізвище. Прочитала правильно! З першого разу!!!
Так, з моїм прізвищем, щоб це ВРАЖАЛО, дійсно треба було прожити далеченько від рідних дубів не один місяць.