Троє в автомобілі
Ці вихідні ознаменувались для мене виключно генеральним прибиранням, що теж непогано. А ось на минулих ми їздили вздовж Рейна. Одна з наших старших юристів, Олена, вирішила поїхати кудись машиною і запросила нас з Еліною (естонська юристка) скласти їй компанію.
Власне, для нас з Еліною веселі вихідні почалися ще ввечері в п'ятницю. У Раді Європи була велика вечірка, танці і все таке. Ми прийшли, коли безкоштовний пунш уже закінчився, а за гроші ще не почався. Тому, коли друзі відправили нас шукати пунш, довелося подумати. В результаті ми змішали віскі з шампанським у пропорції 1:1 і сказали, що це наш пунш. В принципі, не страшно, бо що українці, що естонці, і до того не користувались тут надто хорошою репутацією :)
А в суботу ранком ми поїхали. Ми проїхали понад Рейном, там, де найбільше замків. Це старовинні митниці, але як саме вони збирали мито, ми так і не зрозуміли: рух там рікою, а замки високо в горах. Ну, може, загони висилали, чи що. За два дні ми нарахували 24 замки і майже всі дуже гарні - ось саме такі, як в дитинстві уявляш лицарські замки чи навіть фортеці. Значна частина збереглась, тільки деякі в руїнах. Правда, лазити ми в жоден не лазили, але дивитись знизу на гори з ними було дуже цікаво.
Спочатку ми приїхали в містечко Брінген (чи якось так), паромом переправились у Рюдесгайм, там прогулялись (симпатично, але нічого особливого), покатались канатною дорогою (досить гарно).
Як написано в путівнику, у Рюдесгаймі неможливо не випити вина. Дійсно, там усюди виноградники, вино продають на кожному кроці (ми таки купили по пляшці, але вже на зворотньому боці).
А ось збирають виноград, сфотографували, коли катались на канатці.
Хотіли покататись Рейном на кораблику, але на жаль нам сказали, що вже немає місць, бо багато туристських груп, які бронюють заздалегідь. Тому ми поїхали далі, повз усі ті замки, до скелі Лорелеї. Вилізли високо на гору, там страшенно гарні краєвиди, нафотографували багато.
Я, звичайно, була б не я, якби не звісила ніжки зі скелі.
Потім хотіли їхати далі, але нас завернули, бо там у містечку мав бути ввечері фейєрверк, і вони прямо закрили в'їзд до містечка. Лишитись у нас не виходило, бо мали заброньований готель у Вісбадені.
Тому ми іншою дорогою поїхали у Вісбаден. Там поселились, маленький дуже симпатичний готель, закупились продуктами на вечір і поїхали в лазню. Там шикарний комплекс, старовинний, лазні Фрідріха. Схоже, як купальні в Будапешті, але там не купальні, а комплекс саун. І програма, як краще йти, з чого починати, в сауні з якою температурою скільки сидіти, в який потім холодний душ чи басейн тощо. Кілька саме саун, дві лазні з вологим повітрям, дві гарячі кімнати, кілька різних кімнат відпочинку, різні холодні душі, холодний басейн для занурювання ("діжка", як у саунах), великий холодний басейн, два теплі басейни з джакузі, ванночки для ніг. Круто, коротше. Були там майже до закриття - по суботах працює до 12 ночі. Даруйте, фоточок з сауни не буде, там, де не можна в одязі, фотографувати теж не можна.
Потім пішли гуляти, Вісбаден досить великий (столиця землі Гесен), досить гарний. Там великий курзал, наскільки ми змогли визначити, модерн. І дуже цікавий катедральний, витягнутий до неба, невеликий за площею, з різкими лініями - незвичний. Ще цікаво випадково вийшло: саме стояли перед собором, як пробило північ.
Ще у Вісбадені був у нас такий прикол. Річ у тім, що ми з Еліною в Німеччині - точно, як ті міліціонери з анекдоту, що один із них вміє читати, а інший писати. Ми обидві вчили німецьку, але давно. І ось Еліна краще розуміє, а я швидше підбираю слова, щоб щось сказати. На практиці кілька разів виходило так. Хтось щось нам каже. Еліна перекладає мені російською. Я відповідаю німецькою. Або ще краще, Еліна перекладає мені і одразу каже російською, що відповідати, а я перекладаю її на німецьку. Так ось, у Вісбадені ми купили пляшку вина, але якось так сталось, що не мали штопора. І до всього, ще й виявилось, що ні я, ні Еліна не знали, як він зветься німецькою. Я згадала, що польською штопор буде korkociąg, себто коркотяг, і дуже схоже на те, що це може бути калька з німецької. Еліна сказала, що і естонське слово побудоване за таким принципом і теж схоже на запозичення з німецької. Ага, значить має бути якось так і німецькою. Тягти - це ziehen. Напевно, якийсь Korkenzieher. Пішли в магазин шукати. Виходимо щасливі, аж сяємо. Олена питає: - Ну як? Ми: - Так! Так! Нас зрозуміли! Ми сказали "Korkenzieher" - і нас зрозуміли!
- То купили?
- Е? Що? А, чи ми купили... Та ні, нема в них. Але ж нас зрозуміли!
Коротше, було в нас щастя-щастя, що ми правильно сконструювали слово іноземною мовою. А о першій, коли ми повернулись у готель, вирішили піти пошукати, де б нам відкоркували пляшку. Поки дівчата заносили речі в номер, я вирішила поздирати хочаб папір, подивитись, який корок. І виявилось, що там узагалі не корок, а кришечка, яку можна відкрутити. Добре, що хоч не пішли шукати штопор серед ночі.
На ранок ми виїхали в Кобленц, там досить швидко обійшли все. Подивились, як там зливаються Рейн і Мозель (так званий Німецький кут). Залізли на статую Вільгельма. Вид зі статуї на кут.
Обійшли центр. Сподобались фонтани. Один фонтан - символ міста, якийсь там бешкетник не пам*ятаю, як зветься, але це символ міста. Статуя хлопчика, а спереду написано про нього, що це той бешкетник. І коли стати читати цю дошку, то він на тебе плює водою. Прикольно :-) Ще там класний фонтан-колона, що показує 10 шарів історії Кобленца. Знизу римський човен, а далі решта шарів, аж до післявоєнної сучасності згори. Правда, ми знайшли один ракурс, у якому дивитись досить моторошно, тому що верх колони виглядає, як атомний гриб, а з будівель, зображених там насправді, видно тільки хрест якоїсь церкви. Так що виглядає, ніби останній шар історії - ядерний гриб і хрест. Трохи неоптимістично... Кобленц, до речі, під час війни був зруйнований бомбардуваннями на 87%, все відновлено. Ще там, на жаль, була якась масштабна виставка садово-паркового мистецтва, півміста перекриті, без квитків на цю виставку ніде не можна пройти, в тому числі не пускають на канатну. Так що ми втішились, що напередодні покатались в Рюдесгаймі.
Потім назад поїхали так, щоб додивитись замки, які не побачили напередодні через перекриту дорогу. Додивились, дуже гарно.
Бачили статую Лорелеї на косі посеред Рейну. Пообідали знову в Рюдесгаймі, переправились паромом і поїхали додому.
В перший день було дуже жарко, в другий - досить зимно. Ось дві фотографії з парому, порівняйте.
Одна з зупинок у дорозі.
Власне, для нас з Еліною веселі вихідні почалися ще ввечері в п'ятницю. У Раді Європи була велика вечірка, танці і все таке. Ми прийшли, коли безкоштовний пунш уже закінчився, а за гроші ще не почався. Тому, коли друзі відправили нас шукати пунш, довелося подумати. В результаті ми змішали віскі з шампанським у пропорції 1:1 і сказали, що це наш пунш. В принципі, не страшно, бо що українці, що естонці, і до того не користувались тут надто хорошою репутацією :)
А в суботу ранком ми поїхали. Ми проїхали понад Рейном, там, де найбільше замків. Це старовинні митниці, але як саме вони збирали мито, ми так і не зрозуміли: рух там рікою, а замки високо в горах. Ну, може, загони висилали, чи що. За два дні ми нарахували 24 замки і майже всі дуже гарні - ось саме такі, як в дитинстві уявляш лицарські замки чи навіть фортеці. Значна частина збереглась, тільки деякі в руїнах. Правда, лазити ми в жоден не лазили, але дивитись знизу на гори з ними було дуже цікаво.
Спочатку ми приїхали в містечко Брінген (чи якось так), паромом переправились у Рюдесгайм, там прогулялись (симпатично, але нічого особливого), покатались канатною дорогою (досить гарно).
Як написано в путівнику, у Рюдесгаймі неможливо не випити вина. Дійсно, там усюди виноградники, вино продають на кожному кроці (ми таки купили по пляшці, але вже на зворотньому боці).
А ось збирають виноград, сфотографували, коли катались на канатці.
Хотіли покататись Рейном на кораблику, але на жаль нам сказали, що вже немає місць, бо багато туристських груп, які бронюють заздалегідь. Тому ми поїхали далі, повз усі ті замки, до скелі Лорелеї. Вилізли високо на гору, там страшенно гарні краєвиди, нафотографували багато.
Я, звичайно, була б не я, якби не звісила ніжки зі скелі.
Потім хотіли їхати далі, але нас завернули, бо там у містечку мав бути ввечері фейєрверк, і вони прямо закрили в'їзд до містечка. Лишитись у нас не виходило, бо мали заброньований готель у Вісбадені.
Тому ми іншою дорогою поїхали у Вісбаден. Там поселились, маленький дуже симпатичний готель, закупились продуктами на вечір і поїхали в лазню. Там шикарний комплекс, старовинний, лазні Фрідріха. Схоже, як купальні в Будапешті, але там не купальні, а комплекс саун. І програма, як краще йти, з чого починати, в сауні з якою температурою скільки сидіти, в який потім холодний душ чи басейн тощо. Кілька саме саун, дві лазні з вологим повітрям, дві гарячі кімнати, кілька різних кімнат відпочинку, різні холодні душі, холодний басейн для занурювання ("діжка", як у саунах), великий холодний басейн, два теплі басейни з джакузі, ванночки для ніг. Круто, коротше. Були там майже до закриття - по суботах працює до 12 ночі. Даруйте, фоточок з сауни не буде, там, де не можна в одязі, фотографувати теж не можна.
Потім пішли гуляти, Вісбаден досить великий (столиця землі Гесен), досить гарний. Там великий курзал, наскільки ми змогли визначити, модерн. І дуже цікавий катедральний, витягнутий до неба, невеликий за площею, з різкими лініями - незвичний. Ще цікаво випадково вийшло: саме стояли перед собором, як пробило північ.
Ще у Вісбадені був у нас такий прикол. Річ у тім, що ми з Еліною в Німеччині - точно, як ті міліціонери з анекдоту, що один із них вміє читати, а інший писати. Ми обидві вчили німецьку, але давно. І ось Еліна краще розуміє, а я швидше підбираю слова, щоб щось сказати. На практиці кілька разів виходило так. Хтось щось нам каже. Еліна перекладає мені російською. Я відповідаю німецькою. Або ще краще, Еліна перекладає мені і одразу каже російською, що відповідати, а я перекладаю її на німецьку. Так ось, у Вісбадені ми купили пляшку вина, але якось так сталось, що не мали штопора. І до всього, ще й виявилось, що ні я, ні Еліна не знали, як він зветься німецькою. Я згадала, що польською штопор буде korkociąg, себто коркотяг, і дуже схоже на те, що це може бути калька з німецької. Еліна сказала, що і естонське слово побудоване за таким принципом і теж схоже на запозичення з німецької. Ага, значить має бути якось так і німецькою. Тягти - це ziehen. Напевно, якийсь Korkenzieher. Пішли в магазин шукати. Виходимо щасливі, аж сяємо. Олена питає: - Ну як? Ми: - Так! Так! Нас зрозуміли! Ми сказали "Korkenzieher" - і нас зрозуміли!
- То купили?
- Е? Що? А, чи ми купили... Та ні, нема в них. Але ж нас зрозуміли!
Коротше, було в нас щастя-щастя, що ми правильно сконструювали слово іноземною мовою. А о першій, коли ми повернулись у готель, вирішили піти пошукати, де б нам відкоркували пляшку. Поки дівчата заносили речі в номер, я вирішила поздирати хочаб папір, подивитись, який корок. І виявилось, що там узагалі не корок, а кришечка, яку можна відкрутити. Добре, що хоч не пішли шукати штопор серед ночі.
На ранок ми виїхали в Кобленц, там досить швидко обійшли все. Подивились, як там зливаються Рейн і Мозель (так званий Німецький кут). Залізли на статую Вільгельма. Вид зі статуї на кут.
Обійшли центр. Сподобались фонтани. Один фонтан - символ міста, якийсь там бешкетник не пам*ятаю, як зветься, але це символ міста. Статуя хлопчика, а спереду написано про нього, що це той бешкетник. І коли стати читати цю дошку, то він на тебе плює водою. Прикольно :-) Ще там класний фонтан-колона, що показує 10 шарів історії Кобленца. Знизу римський човен, а далі решта шарів, аж до післявоєнної сучасності згори. Правда, ми знайшли один ракурс, у якому дивитись досить моторошно, тому що верх колони виглядає, як атомний гриб, а з будівель, зображених там насправді, видно тільки хрест якоїсь церкви. Так що виглядає, ніби останній шар історії - ядерний гриб і хрест. Трохи неоптимістично... Кобленц, до речі, під час війни був зруйнований бомбардуваннями на 87%, все відновлено. Ще там, на жаль, була якась масштабна виставка садово-паркового мистецтва, півміста перекриті, без квитків на цю виставку ніде не можна пройти, в тому числі не пускають на канатну. Так що ми втішились, що напередодні покатались в Рюдесгаймі.
Потім назад поїхали так, щоб додивитись замки, які не побачили напередодні через перекриту дорогу. Додивились, дуже гарно.
Бачили статую Лорелеї на косі посеред Рейну. Пообідали знову в Рюдесгаймі, переправились паромом і поїхали додому.
В перший день було дуже жарко, в другий - досить зимно. Ось дві фотографії з парому, порівняйте.
Одна з зупинок у дорозі.