Водоспад Усіх Святих (Allerheiligen)
У позаминулі вихідні співробітниця запросила мене поїхати з нею до Шварцвальду дивитись на водоспад. Водоспади й гори я дуже люблю, тому мене не відлякало навіть те, що цю поїздку вона називала одноденним походом. Утім, я й не здивувалась, коли виявилось, що до водоспаду йти по горах близько 10 км. На подив, йшли швидко, жодного разу не зупиняючись, а я зовсім не втомилась. 
Підійшли до водоспаду. Він з окремих каскадів, це найнижча частина. Вода була дуже чиста і холоднюща, аж крижана. Я негайно вирішила, що на зворотньому боці скупаюсь.
Це ми піднялись трохи вище.
Ще вище, над водоспадом - руїни абатства.
Впереміж із сучасними будиночками. Там ми пообідали в ресторанчику, дуже смачно. Але, що цікаво, спочатку спробували сісти на вулиці - а там повно ос! Неможливо просто. Довелося перейти всередину. А на вуличній частині щокілька метрів на підлозі та вікнах стоять кухлі наполовину наповнені пивом. Це явно для ос, я тепер дуже шкодую, що не розпиталась у кельнерок, нащо вони те роблять. Ще ми зайшли до крамниці, я купила собі губну гармошку. Снусмумрик, скажу я вам, не дурень був - вона чудово звучить у горах, навіть якщо просто дудіти, не вміючи грати.
А у водоспаді я таки скупалась. Дуже сподобалось. І якщо зайти глибше, то не так і зимно.
І Олена теж скупалась, навіть, на відміну від мене, поплавала.
Потім ми вийшли на дорогу, щоб вертатись. І побачили, як якісь кілька людей пролазять на дорогу через огорожу прямо зі скелі, знизу. Ми підійшли ближче і побачили, що під скелею отака природна ванна під водоспадом:
Тут, на жаль, не видно, що там дійсно досить крутенько, як лізти згори. З дороги це було чудово видно. Тож ми з Оленкою між собою посміялись, мовляв, ми думали, ми божевільні, у водоспаді купались, а ж справжні шаленці - ось вони. Потім ми поговорили про те, що якби не скелею лізти, то скупатись можна було б, чому ні. Оленка додала, що може й скелею дертись не так і нереально, але ж рюкзаки на дорозі не кинеш. Я погодилась, що злізти там з рюкзаками точно не так легко. Якось паралельно розмові ми спакували речі, попідтягували ремені наплічників щільніше, пролізли крізь огорожу... Оленка злізла перша, підійшла до води і сказала, що все-такі купатись досить стрьомно, бо неясно, як вилазити. Я сказала, що скелі виглядають зовсім гладенькими, тому, мабуть, лізти туди дійсно не варто. Наступними етапами розмови були "ну, плавати мабуть небезпечно, краще вже тут біля краєчку повисіти" та "до водоспаду підпливати, напевно ж, не варто"...
Класно купатись під водоспадом, якщо коротко!
А не втомилась я зовсім, ось так! Хочу тепер знову в гори.
Підійшли до водоспаду. Він з окремих каскадів, це найнижча частина. Вода була дуже чиста і холоднюща, аж крижана. Я негайно вирішила, що на зворотньому боці скупаюсь.
Це ми піднялись трохи вище.
Ще вище, над водоспадом - руїни абатства.
Впереміж із сучасними будиночками. Там ми пообідали в ресторанчику, дуже смачно. Але, що цікаво, спочатку спробували сісти на вулиці - а там повно ос! Неможливо просто. Довелося перейти всередину. А на вуличній частині щокілька метрів на підлозі та вікнах стоять кухлі наполовину наповнені пивом. Це явно для ос, я тепер дуже шкодую, що не розпиталась у кельнерок, нащо вони те роблять. Ще ми зайшли до крамниці, я купила собі губну гармошку. Снусмумрик, скажу я вам, не дурень був - вона чудово звучить у горах, навіть якщо просто дудіти, не вміючи грати.
А у водоспаді я таки скупалась. Дуже сподобалось. І якщо зайти глибше, то не так і зимно.
І Олена теж скупалась, навіть, на відміну від мене, поплавала.
Потім ми вийшли на дорогу, щоб вертатись. І побачили, як якісь кілька людей пролазять на дорогу через огорожу прямо зі скелі, знизу. Ми підійшли ближче і побачили, що під скелею отака природна ванна під водоспадом:
Тут, на жаль, не видно, що там дійсно досить крутенько, як лізти згори. З дороги це було чудово видно. Тож ми з Оленкою між собою посміялись, мовляв, ми думали, ми божевільні, у водоспаді купались, а ж справжні шаленці - ось вони. Потім ми поговорили про те, що якби не скелею лізти, то скупатись можна було б, чому ні. Оленка додала, що може й скелею дертись не так і нереально, але ж рюкзаки на дорозі не кинеш. Я погодилась, що злізти там з рюкзаками точно не так легко. Якось паралельно розмові ми спакували речі, попідтягували ремені наплічників щільніше, пролізли крізь огорожу... Оленка злізла перша, підійшла до води і сказала, що все-такі купатись досить стрьомно, бо неясно, як вилазити. Я сказала, що скелі виглядають зовсім гладенькими, тому, мабуть, лізти туди дійсно не варто. Наступними етапами розмови були "ну, плавати мабуть небезпечно, краще вже тут біля краєчку повисіти" та "до водоспаду підпливати, напевно ж, не варто"...
Класно купатись під водоспадом, якщо коротко!
А не втомилась я зовсім, ось так! Хочу тепер знову в гори.